23 жовтня 2008 р.
№ 19/4
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:
Кота О.В.,
суддів:
Владимиренко С.В.,
Шевчук С.Р.,
розглянув касаційну скаргу
Приватної фірми "Девіз"
на постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 08.07.2008р.
та рішення
господарського суду Рівненської області від 25.03.2008р.
у справі
№19/4
за позовом
Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи Асатряна Самвела Артуши
до
Приватної фірми "Девіз"
про
стягнення 118596,11 грн.,
за участю представників:
- позивача: не з'явились;
- відповідача: не з'явились.
У січні 2008р. Суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа Асатрян Самвел Артуши звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом до Приватної фірми "Девіз" про стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції і 3% річних в розмірі 76339,42грн. по основному договору, суми боргу з урахуванням індексу інфляції і 3% річних в розмірі 25911,67грн. по додатковому договору, штрафу за невиконання п.4.2 договору за жовтень 2006р. у розмірі 11130,3грн., п.4.2 додаткової угоди за лютий 2007р. у розмірі 2942,72грн., матеріальної шкоди у розмірі 2272грн., посилаючись на невиконання відповідачем умов договору підряду по влаштуванню асфальтобетонного покриття від жовтня 2006р. та додатку до договору підряду від лютого 2007р. в частині оплати виконаних робіт.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 25.03.2008р. у справі №19/4 (суддя Тимошенко О.М.) позов задоволено частково. Стягнуто з Приватної фірми "Девіз" на користь суб'єкта підприємницької діяльності Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи Асатряна Самвела Артуши - основний борг в сумі 85119грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 851,52грн., витрати по сплаті інформаційно-технічних послуг по забезпеченню судового процесу в сумі 84,72грн. В решті позову відмолено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.07.2008р. у справі №19/4 (колегія суддів у складі головуючого судді Бонк Т.Б., суддів Бойко С.М., Марко Р.І.) рішення господарського суду Рівненської області від 25.03.2008р. у справі №19/4 залишено без змін, апеляційну скаргу Приватної фірми "Девіз" - без задоволення.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким залишити позовні вимоги позивача без задоволення.
Відзив на касаційну скаргу відповідача не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Представники сторін в судове засідання касаційної інстанції не з'явилися, хоча про дату, час та місце розгляду скарги повідомлені заздалегідь належним чином.
Враховуючи особливості розгляду справи в касаційній інстанції, передбачені ст. ст. 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами без участі представників сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в оскаржуваних судових рішеннях у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що в жовтні 2006р. між сторонами був укладений договір на виконання робіт по влаштуванню асфальтобетонного покриття, за умовами якого замовник (відповідач) доручає, а підрядник (позивач) зобов'язується виконати роботи по улаштуванню асфальтобетонного покриття площею 2000кв.м., які замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх договірну вартість у розмірі 195417грн.
Пунктом 1.7 договору сторони визначили, що інші роботи, необхідність яких може виявитись в процесі проведення робіт по даному договору можуть проводитись і оплачуватись замовником за додатковою згодою сторін.
Відповідно до розділу 2 договору об'єми, вартість та витрати по виконанню робіт визначаються відповідно затвердженого кошторису та ринкових витрат Підрядника (договірна ціна), про що складаються і підписуються сторонами акти Ф2-КБ, які є кінцевими при проведенні розрахунків. Вартість робіт на момент укладання договору складає 97,7грн. за кв.м. та є орієнтовною і може коригуватись в процесі виконання робіт по факту в залежності від зміни об'єкту і умов ціноутворення за погодженням сторін. Замовник перераховує підряднику попередню оплату в розмірі 50% від вартості робіт.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач протягом листопада-грудня 2006р. здійснив попередню оплату в сумі 133000грн. згідно виписки з банківського рахунку позивача, а позивач виконав роботи по влаштуванню асфальтобетонного покриття на АЗС в с. Дубрівка Дубенського району Рівненської області на загальну суму 223619грн. згідно актів приймання виконаних робіт: акт за грудень 2006р. на суму 133000грн.; акт за 2006р. на суму 21983грн. та акт за 2006р. на суму 68636грн.
При цьому, судами зазначено, що позивачем (підрядником) в процесі виконання договору було встановлено перевищення об'ємів робіт та відповідно їх вартості, згідно вказівок замовника, суми та об'єму визначених договором від жовтня 2006р., внаслідок чого позивач надіслав лист відповідачу за вих. №1 від 19.02.2007р. з повідомленням про необхідність укладення додаткової угоди на суму, що відповідає факту виконаних робіт з урахуванням підвищення вартості сировини. Наданий відповідачу додаток до договору із встановленими змінами останнім не підписано.
Судами зазначено, що Договір від жовтня 2006р., укладений між сторонами, за своєю правовою природою відносяться до договорів підряду.
Згідно ч.1 ст.837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Відповідно до ч.1 ст.843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.
Частиною 4 ст.844 ЦК України встановлено, що у разі необхідності проведення додаткових робіт і у зв'язку з цим істотного перевищення приблизного кошторису, підрядник зобов'язаний своєчасно попередити про це замовника. Замовник, який не погодився на перевищення кошторису, має право відмовитися від договору підряду. У цьому разі підрядник може вимагати від замовника оплати виконаної частини роботи.
Суди першої та апеляційної інстанції встановили, що листом від 19.02.2007р. №1 позивач повідомив відповідача про необхідність укладення додаткової угоди у зв'язку із збільшенням обсягів робіт, однак відповідачем дане повідомлення проігноровано та не підписана додаткова угода до договору підряду.
При цьому попередніми судовими інстанціями зазначено, що по акту виконаних підрядних робіт від грудня 2006р. на суму 133000грн., підписаного відповідачем без заперечень, влаштовано асфальтобетонного покриття товщиною 10см на площі 1360кв.м., але відповідач заперечує проти прийняття робіт по акту на суму 21983грн. щодо влаштованого асфальтобетонного покриття товщиною 10см на площі 225кв.м. на суму 21983грн. та по акту щодо влаштованого асфальтобетонного покриття товщиною 5см на площі 1065кв.м. на суму 68636грн., посилаючись на їх підписання ним з поміткою "Прийнято до розгляду", а не прийняття робіт по суті.
Задовольняючи вимогу позивача щодо стягнення з відповідача основного боргу в сумі 85119грн., місцевий господарський суд, врахувавши приписи ст.ст.525, 526, ч.4 ст.843 ЦК України, ст.193 ГК України, виходив з недоведеності відповідачем факту виконання підрядних робіт позивачем з порушеннями зобов'язань згідно укладеного договору підряду від жовтня 2006р.
Поряд з цим, розглянувши заявлені позивачем вимоги щодо стягнення 17132,09грн. збитків від інфляції та 3% річних, 14073,02грн. штрафних санкцій, проаналізувавши умови п.4.2 та п.2.5 договору, з'ясувавши, що: порушення зобов'язання щодо оплати виконаних робіт з боку замовника настає після спливу 5-ти денного строку з дня підписання Актів Ф-2КБ; однак акти виконаних робіт не містять дати їх підписання із зазначенням про унеможливлення визначення початку строку порушення зобов'язання; а позивачем здійснено розрахування штрафних санкцій, збитків від інфляції та 3 відсотків річних за додатковою угодою від лютого 2007р., не підписаної замовником, яка не може вважатися укладеною, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення зазначених вимог позивача.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди в сумі 2272грн., місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що наданий позивачем суду розрахунок не підтверджений жодними доказами.
Натомість колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.
Відповідно до п.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні складатись під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Згідно з пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р., господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових результатів.
Тобто факт проведення позивачем у справі господарських операцій, що стосуються виконання ним зобов'язань, повинен підтверджуватися первинними бухгалтерськими документами.
Нормою, запровадженою статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до п.2.4 цього Положення, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Ці положення щодо обов'язкових реквізитів первинного документа зазначені і в ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
При цьому спільним Наказом Держкомстатистики України та Держкомітету України з будівництва та архітектури від 21.06.2002р. № 237/5 "Про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві" затверджені типові форми первинних облікових документів у будівництві, а саме: “Акт приймання виконаних підрядних робіт» №КБ-2 та “Довідка про вартість виконаних підрядних робіт» №КБ-3.
З аналізу даних положень вбачається, що належно оформлені зазначені документи є доказами, що підтверджують існування між сторонами правовідносин за будівельним підрядом та фактичне виконання замовлених підрядних робіт.
Натомість зазначені приписи залишилися поза увагою судів попередніх інстанцій.
Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Поряд з цим, зазначивши про прийняття відповідачем виконаних позивачем робіт за актами за 2006р., в порушення вказаних норм, суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки цим документам, не дослідили, чи відповідають ці акти як первинні бухгалтерські документи вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р., вимогам Наказу Держкомстатистики України та Держкомітету України з будівництва та архітектури "Про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві" від 21.06.2002р. №237/5, а відтак не з'ясували, чи мають ці документи юридичну силу та доказовість, чи можуть вони бути належним доказом в підтвердження здійснення господарської операції між сторонами, тоді як зазначені обставини повинні бути підтверджені допустимими доказами.
Крім того, частиною 4 ст.844 ЦК України встановлено, що у разі необхідності проведення додаткових робіт і у зв'язку з цим істотного перевищення приблизного кошторису, підрядник зобов'язаний своєчасно попередити про це замовника. Замовник, який не погодився на перевищення кошторису, має право відмовитися від договору підряду. У цьому разі підрядник може вимагати від замовника оплати виконаної частини роботи.
Застосувавши до спірних правовідносин сторін зазначені приписи, умови 1.7 та розд.2 договору суди не витребували у сторін затвердженого кошторису за договором на виконання підрядних робіт для визначення договірної ціни та обсягу робіт, не з'ясували, чи повідомляв підрядник замовника про необхідність проведення інших (додаткових) робіт на об'єкті, чи була отримана додаткова згода замовника на проведення цих робіт.
Зазначене свідчить про неповне з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і є порушенням ст. 43 ГПК України.
Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції вважає, що рішення місцевого та апеляційного судів підлягають скасуванню на підставі ч. 1 ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Усунути зазначені порушення в суді касаційної інстанції не має можливості з огляду на особливості розгляду справи, передбачені ст. ст. 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України. Тому справа передається на новий розгляд до суду першої інстанції, а касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, здійснити передбачені нормами ГПК України дії по витребуванню та збиранню доказів, що мають значення для всебічного встановлення обставин справи, застосувати до спірних правовідносин відповідні норми матеріального права і вирішити спір з дотриманням вимог процесуального законодавства.
Керуючись ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Приватної фірми "Девіз" задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.07.2008р. та рішення господарського суду Рівненської області від 25.03.2008р. у справі №19/4 скасувати.
Справу №19/4 передати на новий розгляд до господарського суду Рівненської області в іншому складі суду.
Головуючий суддя:
О. Кот
Судді:
С. Владимиренко
С. Шевчук