ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-5/2339-2012
04.04.12
За позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Ксаверівський»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Квіти - Сервіс»
про стягнення 28 700,16 грн.
Суддя Ломака В.С.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
Сільськогосподарський виробничий кооператив «Ксаверівський»(далі -позивач) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Квіти - Сервіс»(далі -відповідач) про стягнення 28 700,16 грн., а саме: 26 002,50 грн. -основного боргу, 2 697,66 грн. - пені. Також позивач просить витрати зі сплати судового збору покласти на відповідача.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору поставки позивач поставив відповідачу товар, який в порушення взятих на себе зобов'язань, не був оплачений останнім, у зв'язку з чим позивач вирішив звернутись до суду з позовом про стягнення боргу по оплаті товару.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.02.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-5/2339-2012, розгляд справи призначено на 21.03.2012 р.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.03.2012 р., в зв'язку з неявкою представника відповідача, на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 04.04.2012 р.
04.04.2012 р. представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві.
Представник відповідача у судове засідання повторно не з'явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи -учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
В судовому засіданні 04.04.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
14.02.2011 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки соломи № 08-11-С (далі -Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором та чинним в Україні законодавством поставляти (передати у власність) покупцю продукцію, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором прийняти і оплатити цю продукцію.
Сторони домовились, що продукція складається з соломи пшеничної у кількості 400 метричних тон (п. п. 1.2, 1.3 Договору).
Згідно з п. п. 5.1, 5.2 Договору ціна продукції встановлюється в розмірі 170 грн./т. Ціна не включає вартість завантаження продукції на машину покупця. Валютою платежу є гривня. зазначається у видатковій накладній на товар. Для оплати покупець використовує загальну вагу продукції, яка зазначена в акті прийому-передачі продукції.
Відповідно до п. 5.3. Договору оплата здійснюється протягом 5 днів після підписання акту прийому-передачі продукції.
На виконання своїх зобов'язань за Договором позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 100 002,50 грн. на підставі видаткових накладних № 46 від 20.05.2011 р. та № 47 від 21.05.2011 р.
Поставка також підтверджується податковими накладними наданими в матеріали справи.
З наданих в матеріали справи доказів та пояснень позивача вбачається, що поставка продукції відбувалась саме на виконання Договору, інші договірні відносини між сторонами відсутні.
22.05.2011 р. сторони підписали акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 1 на суму 100 002,50 грн.
Відповідач оплату товару здійснив частково на суму 74 000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача від 18.02.2011 р. на суму 10 000 грн., від 16.02.2011 р. на суму 10 000 грн., від 25.03.2011 р. на суму 5 000 грн., від 22.04.2011 р. на суму 9 000 грн., від 19.05.2011 р. на суму 10 000 грн., від 26.05.2011 р. на суму 10 000 грн., від 06.06.2011 р. на суму 10 000 грн., від 10.06.2011 р. на суму 10 000 грн. внаслідок чого його заборгованість становить 26 002,50 грн., що підтверджується підписаним сторонами актом звірки розрахунків за період з 01.01.2011 р. по 01.09.2011 р.
Претензія позивача від 19.10.2011 р. залишена відповідачем без задоволення.
Враховуючи зазначене, оскільки відповідач не здійснив повного розрахунку з позивачем за поставлену продукцію на підставі вказаних накладних, останній вирішив звернутись з даним позовом до суду з метою захисту своїх прав та законних інтересів.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як зазначалось вище, сторони передбачили, що оплата здійснюється протягом 5 днів після підписання акту прийому-передачі продукції.
Судом встановлено, що актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 1 від 22.05.2011 р. сторони підтвердили, що позивач передав, а відповідач прийняв 588,25 т. продукції вартістю 100 002,50 грн.
Таким чином відповідно до п. 5.3 Договору строк оплати товару до 27.05.2011 р.
В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Оскільки відповідач прийняв продукцію, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю її вартості, позовні вимоги в цій частині є законними та обґрунтованими.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на підставі п. 6.5. Договору пеню у сумі 2 697,66 грн.
Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).
Пунктом 6.5 Договору передбачено, що за порушення термінів оплати або поставки (часткової недопоставки) продукції визначеної Договором винна сторона сплачує на користь іншої сторони пеню в розмірі 0,5 % від вартості непоставленої (недопоставленої) продукції або простроченої суми кошті за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ. Пеня нараховується до фактичного дня коли зобов'язання було виконане, з урахуванням терміну позовної давності, визначеної законодавством України.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України.
При цьому слід враховувати, що позовна вимога про стягнення пені пов'язана з триваючим правопорушенням -простроченням виконання зобов'язання. Оскільки пеня стягується у певних відсотках від простроченого зобов'язання за кожен день такого прострочення, то строк позовної давності (один рік) починається для кожної позовної вимоги про сплату пені окремо за кожен прострочений день. (Такої ж правової позиції притримується Вищий господарський суд України у постанові № 41/153-07 від 11.10.2007 р.).
За таких обставин, враховуючи встановлену ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України свободу договору, сторони при укладені договору мають право визначити його умови на власний розсуд, проте суд, розглядаючи спір та встановивши наявність підстав до стягнення пені, повинен обмежувати період її стягнення до періоду, встановленого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Отже, розрахунок пені здійснений позивачем при поданні позовної заяви, судом не може бути прийнятий, оскільки останній не відповідає наведеним вимогам чинного законодавства.
Разом з тим, відповідно до п. 18 Листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 р. № 01-8/344 господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати «перерахунок»замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.
Позивачем заявлено вимогу про стягнення пені у період з 21.05.2011 р. по 03.06.2011 р. на суму боргу 46 002,50 грн. Оскільки строк оплати за товар настав 27.05.2011 р. зобов'язання зі сплати 46 002,50 грн. є простроченим з 28.05.2011 р. по 02.06.2011 р.
Судом встановлено, що заборгованість на суму 36 002,50 грн. існувала у період з 03.06.2011 р. по 09.06.2011 р., тобто 7 днів, тоді як позивач при розрахунку помилково визначив період з 03.06.2011 р. по 10.06.2011 р., вказавши що це 6 днів.
Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені виходячи із суми боргу 26 002,50 грн. у період з 10.06.2011 р. по 27.11.2011 р., який судом обмежується до періоду, встановленого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
На підставі викладеного, судом здійснено перерахунок пені, внаслідок чого з Товариства з обмеженою відповідальністю «Квіти -сервіс»на користь Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Ксаверівський»підлягає стягненню 2 112,44 грн. - пені за порушення відповідачем зобов'язань, встановлених Договорами.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу, як і не оспорено розрахунок пені.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення»рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за договором обов'язки щодо оплати поставленого позивачем товару, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи здійснений судом перерахунок пені.
Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову -на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Квіти - Сервіс»(м. Київ, вул. Ванди Василевської, 13, корп. 1, код ЄДРПОУ 30021852) на користь Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Ксаверівський»(11612, Житомирська область, Малинський район, с. Ксаверів, код ЄДРПОУ 30878898) 26 002 (двадцять шість тисяч дві) грн. 50 коп. - основного боргу, 2 112 (дві тисячі сто дванадцять) грн. 44 коп. - пені, 1 576 (одну тисячу п'ятсот сімдесят шість) грн. 68 коп. - витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 09.04.2012 р.
Суддя В.С. Ломака