ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-5/2127-201204.04.12
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Дістрібьюшн"
до 1. Приватного підприємства "Арес Інвестмент"
2. Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
про стягнення 38 044,86 грн.
Суддя Ломака В.С.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_2 за довіреністю б/н від 05.01.2012 р.;
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Голден Дістрібьюшн" (далі -позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Арес Інвестмент" (далі -відповідач-1) та Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі -відповідач-2) про стягнення солідарно з відповідачів 47 470,93 грн., в тому числі 41 349, 26 грн. основного боргу, 983, 32 грн. пені, 634, 40 грн. 10% річних, 2 894, 45 грн. штрафу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між ним та відповідачем-2 Договору дистрибуції № 186Д від 15.03.2011 р. позивач поставив відповідачу-2 товар, який не був оплачений останнім в порушення взятих на себе зобов'язань, у зв'язку з чим позивач вирішив звернутись до суду з позовом про стягнення боргу по оплаті товару та нарахованих на його суму пені, 10 % річних та штрафу. При цьому, оскільки 15.04.2011 р. між позивачем та відповідачем-1 було укладено Договір поруки № 40, за умовами якого відповідач-1 поручився перед позивачем за виконання відповідачем-2 зобов'язань за Договором дистрибуції, позивач просить солідарно стягнути суму основного боргу та нарахованих ним пені, 10 % річних та штрафу з відповідачів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.02.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-5/2127-2012, розгляд справи призначено на 21.03.2012 р.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.03.2012 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представників відповідачів, відкладено на 04.04.2012 р.
30.03.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог та відмови від позовних вимог до відповідача-1. Зокрема, позивач просить стягнути на його користь з відповідача-2 34 301, 75 грн. основного боргу, 815, 72 грн. пені, 526, 27 10 % річних, 2 401, 12 грн. штрафу.
Представники відповідачів в судове засідання 04.04.2012 р. не з'явились, про причини неявки не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб -учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи -учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представників відповідачів не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
Судом розглянуто заяву позивача про зменшення позовних вимог та відмову від позовних вимог до відповідача-1.
Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Враховуючи зазначене, судом розглядається позов в редакції зазначеної заяви про зменшення позовних вимог та відмови від позову відносно відповідача-1, у зв'язку з чим провадження у справі в частині позовних вимог до ПП "Арес Інвестмент" підлягає припиненню відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
При цьому, судом враховано, що звертаючись до суду з даним позовом, позивач, враховуючи приписи ч. 3 ст. 15 ГПК України, відповідно до якої справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача, подав позов за місцем знаходження відповідача-1.
Згідно з ч. 3 ст. 17 ГПК України справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду.
З огляду на зазначене, після відмови позивача від позову до відповідача-1, господарський суд міста Києва продовжує розгляд справи, не зважаючи на те, що справа стала підсудною господарському суду Одеської області в силу місцезнаходження відповідача-2 в м. Ізмаїл.
У судовому засіданні 04.04.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
15.03.2011 р. між позивачем (продавець) та відповідачем-2 (дистриб'ютором) було укладено Договір дистрибуції № 23/03-1/Д (далі -Договір), відповідно до п. 2.1 якого продавець продає, поставляє і передає, а дистриб'ютор зобов'язується прийняти і своєчасно оплатити товар за цінами вказаними у накладних.
Відповідно до п. 5.1 Договору ціна договору складається із сум усіх накладних, за якими поставлявся товар на виконання Договору.
Згідно з п. 8.2 Договору дистриб'ютор здійснює розрахунки за товар протягом 21 календарних днів з дати отримання товару.
Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до кінця календарного року, в якому він був укладений (підписаний сторонами). У випадку, якщо жодна зі сторін не заявить про своє бажання розірвати договір за 30 календарних днів до закінчення строку дії Договору, то Договір вважається пролонгованим (продовженим) на наступний рік на тих же умовах (п.14.5. Договору).
На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу-2 товар на загальну суму 49 348, 47 грн., що підтверджується видатковою накладною № ГД000055544 від 11.11.2011 р.
У свою чергу, відповідач-2 за поставлений товар розрахувався частково, сплативши позивачу 8 000, 00 грн., що підтверджується випискою банку по поточному рахунку позивача, 0, 81 грн. з яких позивач зарахував в оплату попередніх поставок, що вбачається з наданого суду розрахунку боргу.
Крім того, відповідач-2 повернув позивачу частину товару на суму 7 047, 53 грн., що підтверджується накладною від 30.11.2011 р.
Оцінюючи наданий позивачем суду розрахунок основного боргу, суд відмічає, що з виписки банку АТ "Піреус Банк МКБ" від 12.12.2011 р. чітко вбачається, що 8 000, 00 грн. були перераховані відповідачем-2 позивачу з призначенням платежу: "оплата за товар за накладною № ГД00005544 від 11.11.2011", у зв'язку з чим суд вважає необґрунтованим зарахування позивачем частини вказаної суми в оплату боргу за іншою накладною від 08.08.2011 р.
Крім того, суд звертає увагу на те, що позивачем не було виконано вимог суду, викладених в ухвалі господарського суду міста Києва від 21.03.2012 р., щодо надання документально підтверджених письмових пояснень щодо розрахунків між сторонами за період з моменту виникнення договірних відносин до 21.03.2012 р., та не надано до матеріалів справи інших видаткових накладних, на які є посилання в наданому ним розрахунку суми основного боргу, а також платіжних документів щодо розрахунків між сторонами за ними.
Відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що станом на момент розгляду справи сума боргу відповідача-2 перед позивачем за накладною № ГД000055544 від 11.11.2011 р., оплата поставленого товару за якою є предметом спору у даній справі, становить 34 300, 94 грн.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як зазначалось вище, згідно з п. 8.2 Договору дистриб'ютор здійснює розрахунки за товар протягом 21 календарних днів з дати отримання товару.
Згідно з ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Оскільки відповідач прийняв замовлений ним товар, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю його вартості, позовні вимоги щодо стягнення основного боргу є законними та обґрунтованими на суму 34 300, 94 грн.
Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.
При цьому слід враховувати, що позовна вимога про стягнення пені пов'язана з триваючим правопорушенням -простроченням виконання зобов'язання. Оскільки пеня стягується у певних відсотках від простроченого зобов'язання за кожен день такого прострочення, то строк позовної давності (один рік) починається для кожної позовної вимоги про сплату пені окремо за кожен прострочений день. (Такої ж правової позиції притримується Вищий господарський суд України, Постанова № 41/153-07 від 11.10.2007 року).
Також, згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).
Так, пунктом 13.1. Договору його сторони передбачили, що у випадку, якщо дистриб'ютор не оплатив отриманий товар в строк, вказаний в п. 8.2. Договору, він зобов'язаний сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
У випадку, якщо дистриб'ютор порушив установлені в Договорі строки оплати товару, то за весь час порушення строків оплати товару дистриб'ютор зобов'язаний виплатити продавцю відсотки у розмірі 10 відсотків річних від суми не виконаного (грошового) зобов'язання.
У випадку порушення строків виконання зобов'язань, передбачених п. 8.2. Договору більше на 30 календарних днів винна сторона, додатково, виплачує другій стороні (чиє право було порушено), штраф в розмірі семи відсотків від ціни (вартості) не виконаного (порушеного) зобов'язання по Договору.
Позивач, нарахував відповідачу пеню в розмірі 815, 72 грн. та 10 % річних у розмірі 526, 27 грн. та штраф у розмірі 2 401, 12 грн., розрахунок яких є невірним, оскільки відповідні суми розраховані виходячи з суми боргу в розмірі 34 301, 75 грн., проте, як зазначалось вище, сума боргу відповідача-2 за спірною накладною становить 34 300, 94 грн.
В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове -зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.
Судом здійснено перерахунок пені, відсотків річних та штрафу, й встановлено, що пеня має становити 815, 70 грн., 10 % річних - 526, 26 грн., штраф -2 401, 06 грн.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за договором обов'язки щодо оплати поставленого позивачем товару, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, враховуючи здійснений судом перерахунок суми боргу, пені, відсотків річних та штрафу.
Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову -на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Провадження в частині позовних вимог до Приватного підприємства "Арес Інвестмент", - припинити.
2. Позовні вимоги задовольнити частково.
3. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Дістрібьюшн" (04212, м. Київ, Оболонський район, вулиця Маршала Тимошенка, будинок 9, код ЄДРПОУ 36081058) 34 300 (тридцять чотири тисячі триста) грн. 94 коп. основного боргу, 815 (вісімсот п'ятнадцять) грн. 70 коп. пені, 526 (п'ятсот двадцять шість) грн. 26 коп. 10 % річних, 2 401 (дві тисячі триста одну) грн. 06 коп. штрафу та 1 593 (дві тисячі сто дев'яносто) грн. 40 коп. витрат на сплату судового збору.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 09.04.2012 р.
Суддя В.С. Ломака