Справа № 2-112/2011
26.10.2011 року м. Сімферополь
Київського районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді - Кагітіної І.В.,
за участю секретаря - Якушевої Г-М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку житлового будинку за набувальною давністю, -
встановив:
у березні 2010р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання за ним права власності на частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, за набувальною давністю. Позовні вимоги мотивовані тим, що він навесні 1998р. разом із матір'ю ОСОБА_4 заселився у частину зазначеного будинку з дозволу його власників ОСОБА_3 та її сина ОСОБА_5 Позивач зазначає, що ця частина будинку при заселені була занедбана та йому довелось вкласти значні кошти для її відновлення та проведення комунікацій. У січні 1999р. мати позивача уклала шлюб із ОСОБА_5 та прописалась у зазначеному домоволодінні. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, а позивач так і залишився мешкати у зазначеному будинку, куди у 2007р. також заселилась його дружина ОСОБА_9. У ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер та за життя він передав позивачу всі документи на будинок та просив доглянути його матір ОСОБА_3 Позивач зазначає, що він із родиною вселився в частку будинку за згодою власника і протягом всього часу вони користуються ним відкрито та безперервно, що, на його думку, свідчить про набуття ним права власності на це жиле приміщення за набувальною давністю на підставі ч.1 ст.344 ЦК України. Крім того, позивач не має іншого житла, виховує двох малолітніх дітей. В той час як дії дочки померлого ОСОБА_5 - ОСОБА_2, яка з'явилась тільки смерті батька, свідчать про те, що вона має намір оформити на себе право власності на будинок.
Ухвалою суду від 01.08.2011р. до участі у справі в якості правонаступника відповідача залучено ОСОБА_2 (а.с.74)
У судовому засіданні позивач підтримав заявлені вимоги в повному обсязі, наполягав на розгляді справи за наявності існуючих доказів, які свідчать про те, що він добросовісно вселились у частку спірного будинку, тривалий час, а саме більше десяти років, відкрито та безперервно користується ним, утримує, тому є всі законні підстави для визнання за ним права власності на дане майно за набувальною давністю.
Представник відповідачки заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що позивачем не правильно застосовано норму закону щодо права власності на чуже майно за набувальною давністю. Позивач звернувся до суду до виникнення правових підстав для пред'явлення вимоги щодо визнання права власності на підставі ст.344 ЦК України.
Суд, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, свідків, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, надані сторонами, вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з пояснень позивача, показань свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 позивач разом із родиною на цей час мешкає у частці будинку АДРЕСА_1. Зазначена частка будинку не виділена в натурі. Вселився позивач до зазначеного жилого будинку у 1998р. зі своєю матір'ю за згодою власника ОСОБА_3 та її сина ОСОБА_5. При цьому, мати передала за частку будинку грошові кошти, а у подальшому уклала шлюб з ОСОБА_5. Ці обставини не оспорені сторонами. В подальшому ОСОБА_5 та ОСОБА_3 померли, а позивач так і залишився мешкати у вказаному домоволодінні разом із родиною, утримувати частку будинку.
Як убачається з матеріалів спадкової справи №1151/2010 до нотаріальної контори 15.10.2010р. із заявою про прийняття спадщини після смерті власника будинку ОСОБА_3 звернулась її внучка - ОСОБА_2, яка є дочкою померлого ОСОБА_5 (а.с. 57)
Згідно з ч.1 ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом
У розумінні положень ст.344 ЦК України для настання правових наслідків спливу строку набувальної давності (виникнення права власності) набувачеві достатньо володіти чужим майном із дотриманням встановленого законом порядку. Обставинами, які повинен довести саме позивач є: законний об'єкт володіння; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність (строк володіння). Право власності на стороні володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника. Володілець за давністю є незаконним володільцем (особа заволоділа чужим майном (ч.1 ст.344 ЦК). Позов про право власності за давністю володіння не може пред'явити законний володілець, тобто особа, яка володіє майном по волі власника і завжди знає, хто є її власником, тобто виключено набуття права власності на майно, яке належить володільцю в силу певного титулу - оренди, найму, зберігання, оперативного управління, застави тощо. Такий володілець завжди знає похідний та обмежений характер свого права на майно, знає, що його право має певну підставу - право власності чи речове право іншої особи.
У судовому засіданні позивач не оспорював факт того, що він знав похідний та обмежений характер свого права на майно, тобто заселився він у домоволодіння, проживав там за волею власника.
Права власника житлового будинку визначені ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Таким чином, позивач, користуючись жилим будинком, що належав на праві власності ОСОБА_3, не набув права власності на нього, оскільки його право на будинок має обмежений характер і залежить від волі власника. Позивач не має правового положення незаконних володільців, що у розумінні ст.344 ЦК України є обов'язковою умовою при вирішенні питання про визнання права власності за набувальною давністю. Він вселився у будинок із законних підстав, за згодою власника ОСОБА_3, і правомірно користувався цим житлом.
Саме по собі користування будинком більше десяти років, утримання будинку не створює для позивача такого правового наслідку, як набуття права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.
На підставі викладеного, керуючись статями 344, 383 Цивільного кодексу України, 10, 11, 15, 60, 88, 209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку житлового будинку - відмовити у повному обсязі.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду АРК через Київський районний суд м. Сімферополя АРК шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя