73000, м. Херсон, вул. Горького, 18
тел. /0552/ 49-31-78, 42-06-22, 32-11-36
02 квітня 2012 р. Справа № 5024/109/2012
Господарський суд Херсонської області у складі судді Людоговської В.В. при секретарі загной О. О. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Видавництво Дніпро", м. Херсон
до до відповідача-1: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Херсонській області, м. Херсон
до відповідача-2: товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонавтотранс", м. Херсон,
до відповідача-3: товариства з обмеженою відповідальністю Транспортно-експедиційне комерційне підприємство "Транстехсервіс", м. Херсон,
за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2: Транспортно-експедиційно комерційного підприємства 16539, м. Генічеськ Херсонської області,
за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-3: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу державного майна від 17.03. 1994 р.
за участю представників сторін:
від позивача: Овчарук А.І., директор, довідка про включення до ЄДРПОУ від 20.11.2008 р.;
від відповідача-1: ОСОБА_3, заступ. нач. відділу юр. забезпечення, дов. № 21 від 05.10.2011 р.;
від відповідача-2: Стрижньова О.А. представник;
від відповідача-3: Кулік В.М. представник;
від третьої особи-1 на стороні відповідача-2: в засідання суду не прибув;
від третьої особи-2 на стороні відповідача-3: ОСОБА_2. представник.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Видавництво Дніпро" (позивач) звернувся до господарського суду з позовною заявою про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу від 17.03.1994 року, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Херсонській області (відповідач-1) та товариством покупців членів трудового колективу Херсонського транспортно-експедиційного підприємства 16596 (третя особа-1 на стороні відповідача-2) в частині щодо купівлі-продажу приміщення трансагентства та будівлі контрольно-пропускного пункту, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог.
Відповідач-1 проти позову заперечує з підстав, зазначених у відзиві.
Відповідач-2 в клопотанні від 14.02.2012 року просить зупинити провадження по справі, посилаючись на тривалий розгляд іншими судами корпоративного спору за участю його підприємства. В судовому засіданні представник відповідача-2 відзив не надав та не зазначив свого відношення до спору, який розглядається господарським судом.
Відповідач-3 проти позову заперечує з підстав, наведених у відзиві.
Третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2: Транспортно-експедиційне комерційне підприємство 16539 в судове засідання не з»явилась, хоча належним чином повідомлена про дату, час та місце проведення судового засідання, про причини неявки суд не повідомила, клопотання про розгляд справ без її участі не надіслала.
Третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-3, - фізична особа-підприємець ОСОБА_1, - проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві.
15 лютого 2012 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 подано письмову заяву про залучення його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Суд задовольнив вищезазначену заяву та ухвалою від 20.02.2012 року залучив його в якості третьої особи-2.
13 березня 2012 року представником відповідача-3 подано заяву про розгляд справи поза межами строку, встановленого ст..69 ГПК України, яку суд задовольнив та продовжив строк розгляду спору.
Враховуючи викладене, неявку представника третьої особи-1, суд, у відповідності до ст..75 ГПК України, розглядає справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, суд
встановив:
17 березня 1994 року між Фондом державного майна України в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по Херсонській області та товариством покупців членів трудового колективу Херсонського транспортно-комерційного підприємства 16596 було укладено договір купівлі-продажу державного майна, який позивач просить визнати частково недійсним в частині щодо купівлі-продажу приміщення трансагентства та будівлі контрольно-пропускного пункту, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 30.01.2003 року правомірно придбав у ВАТ «Херсонська міська друкарня»за договором купівлі-продажу №2 нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Передача будівлі оформлена актом прийому-передачі від 24 березня 2003 року; до складу будівель увійшло: типографія А-Б, площею А -511,1 кв.м., основания Б -579 кв.м., склад В -177,1 кв.м., сауна Г -58,2 квм, сторожка Д -10,7 кв.м., підвал 97,9 кв.м., №1-3 споруди. Вищевказане підтверджується Постановою Господарського суду Херсонської області від 16 жовтня 2006 року по справі №8/238-ПН-06, яку залишено без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 14.02.2007 року. Відповідно до вищевказаної Постанови за позивачем -Товариством з обмеженою відповідальністю «Видавництво «Дніпро»визнано право власності на 49/50 частини двоповерхової капітальної будівлі, яка розташована в АДРЕСА_1 та відмовлено у визнанні права власності на 1/50 частини двоповерхової капітальної будівлі, яка розташована в АДРЕСА_1.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до вимог п.2 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного майна»(в редакції, яка діяла на момент приватизації) наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Херсонській області від 03.12.1993 р. №171 для спільної участі у приватизації державного майна, яке знаходилось на балансі Херсонського транпортно-експедиційного підприємства 16596, було зареєстровано товариство покупців -членів трудового колективу Херсонського транспортно-експедиційного підприємства 16596.
Відповідно до ст..12 Закону України «Про приватизацію державного майна»(в редакції, яка діяла на момент приватизації) після розгляду заяви товариства покупців від 30.12.1993 р. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Херсонській області прийняло рішення про приватизацію майна державного підприємства «Херсонське транспортно-експедиційне підприємство 16596»шляхом викупу товариством покупців. Вищевказане рішення було оформлене наказом №16 від 25.01.1994 р.
Під час судових засідань судом було оглянуто архівну справу з оригіналами документів про приватизацію Херсонського транспортно-експедиційного підприємства 16596 та встановлено, що відповідно до наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Херсонській області від 26.01.1994 р. №19 «Про проведення інвентаризації та оцінки вартості майна Херсонського транспортно-експедиційного підприємства 16596»була проведена підготовка вищевказаного об»єкта до приватизації. Оцінці вартості об»єкта приватизації передувала його повна інвентаризація, яка проводилась відповідно до Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються, а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду, затвердженого постановою КМУ від 02.03.1993 р. №158. На підставі інвентаризаційних описів державного майна, яке обліковувалось на балансі підприємства, комісією з інвентаризації було складено відповідний протокол. В інвентаризаційному описі основних засобів під №3 значиться спірне майно «Приміщення агентства та контрольно-пропускний пункт».
Враховуючи викладене, суд не погоджується з думкою позивача про те, що в березні 1994 року Херсонське транспортно-експедиційне підприємство 16596 ввело в оману Регіональне відділення Фонду державного майна України по Херсонській області та, не маючи правових підстав приватизувало майно, а саме «Приміщення агентства та контрольно-пропускний пункт», а також з тією думкою позивача, що приміщення агентства та контрольно-пропускного пункту не існувало.
В Роз»ясенні Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 р. №02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов»язаних з визнанням угод недійсними», - зазначено, що, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов»язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Положенням ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п»ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно вимог ст.48 ЦК УРСР 1963 р. (спірний договір було укладено під час його дії) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. №9 -вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. В пункті 28 вищевказаної Постанови Пленуму зазначено, що перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до ч.1 ст.264 ЦК України -від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до п.7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред»явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.
Суд, - з огляду на твердження позивача про те, що йому стало відомо тільки у грудні 2011 року про договір купівлі-продажу майна від 17.03.1994 року (із листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Херсонській області від 26.09.2011 року №18-02-02749), положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності у три роки, - вважає, що позивачем не пропущено строк звернення до суду і застосування строку позовної давності до вимог про визнання вищевказаного договору є безпідставним.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не доведено порушення саме його прав та законних інтересів під час укладення договору купівлі-продажу від 17.03.1994 р. Позивачем не надано належних доказів існування обставин, що були б підставою для задоволення позовних вимог.
Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до положень ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
В силу ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За приписами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об»активному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
З огляду на викладене, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На підставі вищевказаних норм права та керуючись ст.ст.82-85 ГПК України, - суд
1. В задоволенні позовних вимог відмовити.
Суддя В.В.Людоговська
Повний текст рішення складено 09.04.2012 р.