ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-18/2831-201229.03.12
За позовом Військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Військової частини А4619;
до Державного агентства резерву України;
про стягнення 158 370,00 грн.
Суддя Мандриченко О.В.
Представники:
Від прокуратури: ОСОБА_1, представник, довіреність №3254 від 25.08.2012 р.;
Від позивача: ОСОБА_2, представник, довіреність №46 від 17.01.2012 р.;
Від відповідача: ОСОБА_3, представник, довіреність №2012/0/4-11 від 16.05.2011 р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.03.2012 року порушено провадження у справі №5011-18/2831-2012, розгляд справи призначено на 29.03.2012 р.
Військовий прокурор Миколаївського гарнізону звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі позивача з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача кошти за витрати, пов'язані із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву в сумі 158 370,00 грн., а також просить витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача з мотивів, вказаних у позовній заяві.
У судовому засіданні представники від прокуратури і позивача позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити повністю.
Відповідач -Державне агентство резерву України, у своєму відзиві на позовну заяву зазначив, що:
- позивачем не додано до позову детального та обґрунтованого розрахунку позовних вимог, тобто позивачем не доведено, що кошти в сумі 158 370,00 грн. є саме витратами на зберігання матеріальних цінностей мобрезерву;
- відповідальний зберігач, тобто, Військова частина А 4619, зобов'язаний був направляти до Держрезерву України кошторис витрат по відповідальному зберіганню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та документи, що підтверджують такі витрати. Однак, кошториси, додані до позовної заяви, не затверджені Держрезервом, і будь-яких документів, які б дійсно підтверджували понесені витрати на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву до заяви не додано;
- витрати у розмірі 158 370,00 грн. можуть бути підтверджені лише первинними бухгалтерськими документами, та за умови обґрунтування їх правового зв'язку із збереженням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву;
- відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем. Натомість, п. 6.1. договору, на який посилається позивач у позовній заяві зазначає, що він вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31 грудня 1998 року. Тобто, посилання на зазначений договір є неправомірними, оскільки термін його вже закінчився.
Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, заслухавши пояснення представників від прокуратури, позивача і відповідача всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, господарський суд
05.08.1998 року між Державним комітетом України по матеріальних резервах (комітет) та Військовою частиною А-4619 (зберігач) укладено договір №27 про відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, відповідно до умов якого предметом договору є забезпечення зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на складських площах та ємкостях зберігача.
Відповідно до п. 2.1.1. договору, зберігач створює необхідні умови і забезпечує кількісне і якісне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
Згідно з п. 2.1.2. договору, зберігач закладає на відповідальне зберігання матеріальні цінності мобілізаційного резерву в тій кількості, яка доведена йому встановленим порядком згідно з номенклатурою.
Комітет сплачує зберігачу закладку (поставку) матеріальних цінностей до мобілізаційного резерву за регульованими або договірними оптово-відпускними цінами, що діють на час закладення (поставки) (п. 2.2.1. договору).
Відповідно до п. 3.1. договору, вартість зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву визначається кошторисом, який є невід'ємною часткою договору і може змінюватися лише за згодою обох сторін.
Зберігач в 10-денний термін після закінчення кварталу звітує перед комітетом про фактичні витрати на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
Пунктом 3.3. договору передбачено, що комітет проводить сплату зберігачу витрат на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву поквартально, в межах надходження коштів з державного бюджету на ці цілі.
Сплата витрат по закладенню (поставці) матеріальних цінностей до мобілізаційного резерву проводиться безпосередньо після отримання комітетом акту ф. №1 (п. 3.4. договору).
Відповідно до п. 4.1. договору, за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов'язань по договору сторони несуть відповідальність згідно з Законом України «Про державний матеріальний резерв».
Згідно з п. 5.1. договору, всі пропозиції, зміни і доповнення до цього договору дійсні і є невід'ємною його частиною тільки в тому випадку, якщо вони виконані в письмовій формі і підписані двома сторонами.
Даний договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31 грудня 1998 року (п. 6.1. договору).
Пунктом 6.2. договору передбачено, що по закінченні терміну дії договору, за пропозицією однієї із сторін і за погодженням з другою стороною, даний договір може бути пролонгований.
В матеріалах справи немає відомостей про продовження терміну дії договору, а новий договір не укладався.
Як визначено абзацом 1 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України зазначає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання).
Відповідно до статті 12 Закону України «Про державний матеріальний резерв», державний резерв матеріальних цінностей є недоторканим і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України.
Згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 р. №532 «Про Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву», суми витрат, що підлягають відшкодуванню, визначаються з урахуванням вимог зазначеного Порядку на кожен рік і сплачуються пропорційними частками за узгодженням між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем.
Пунктом 7 цього порядку передбачено, що відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Деркомрезервом та відповідальним зберігачем за визначеною формулою, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених зконодавстовм.
Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Як зазначалося вище, даний договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31 грудня 1998 року (п. 6.1. договору).
Пунктом 6.2. договору передбачено, що по закінченні терміну дії договору, за пропозицією однієї із сторін і за погодженням з другою стороною, даний договір може бути пролонгований.
В матеріалах справи немає відомостей про продовження терміну дії договору. Тобто, у суду немає правових підстав вважати, що договір був чинним у 2010 і 2011 роках.
Пунктом 3.3. договору передбачено, що комітет проводить сплату зберігачу витрат на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву поквартально, в межах надходження коштів з державного бюджету на ці цілі.
Сплата витрат по закладенню (поставці) матеріальних цінностей до мобілізаційного резерву проводиться безпосередньо після отримання комітетом акту ф. №1 (п. 3.4. договору).
Відповідно до п. 10.3. Інструкції «Про порядок фінансування заходів з мобілізаційної підготовки народного господарства», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.05.1996 р. відповідальні зберігачі матеріальних цінностей мобілізаційного резерву зобов'язані надавати кошторис витрат на відповідальне зберігання матеріальних цінностей з розгорнутим розрахунком по кожній статті витрат та підтверджуючими документами до Держкомрезерву України.
В матеріалах справи немає доказів відправки кошторисів витрат відповідачеві, вказані документи не погоджені Держрезервом України.
Тобто, витрати позивача, пов'язані із зберіганням матеріальних цінностей держрезерву, не підтверджуються наявними в матеріалах справи документами.
Згідно з Порядком відшкодування підприємствам, установам, організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою КМУ №532 від 12.04.2002 р., сума витрат, що підлягають відшкодуванню, залежно від номенклатури матеріальних цінностей державного резерву визначається з урахуванням:
1. умов зберігання матеріальних цінностей державного резерву;
2. середнього розміру суми витрат;
3. розміру складських приміщень, майданчиків, холодильних камер, резервуарів, підземних сховищ, де зберігаються матеріальні цінності держаного резерву;
4. обсягу додаткових витрат з обслуговування таких цінностей.
Матеріали справи взагалі не містять детального і обґрунтованого розрахунку позовних вимог.
Отже, враховуючи те, що Військовим прокурором Миколаївського гарнізону та позивачем не доведено факт існування заборгованості відповідача та її розмір, господарський суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
СуддяО.В. Мандриченко
Дата складання рішення 05.04.2012 р.