Справа № 2-4611/11
іменем України
"27" березня 2012 р. Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Волошина В.О.
при секретарях: Горошку О.О., Паламарчук А.О., Пелеху В.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пан Укрейн», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Арікс»про стягнення орендної плати; розірвання інвестиційного договору; стягнення коштів за інвестиційним договором; відшкодування моральної шкоди, -
В жовтні 2010р. позивачка ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до відповідача ТОВ «Пан Укрейн», в якому просила суд, з урахуванням поданих заяв про збільшення позовних вимог (а.с. 3-5, 60-63, 87-90, 126-130): стягнути з відповідача на свою користь матеріальні збитки за оренду житлових приміщень в сумі 318115,0 грн. з 19 вересня 2008р. по 31 березня 2010р., 233455,0 грн. за оренду житлових приміщень за період з 01 квітня 2010р. по 31 березня 2011р., 172032,0 грн. за оренду житлових приміщень за період з 01 квітня 2011р. по 31 січня 2012р.; розірвати укладений між сторонами договір про інвестування будівництва додаткової житлової площі від 22 лютого 2004р. (далі по тексту -інвестиційний договір); стягнути з відповідача на користь позивачки матеріальні збитки в сумі 618633,0 грн. за невиконання інвестиційного договору; стягнути з відповідача на користь позивачки у відшкодування моральної шкоди 200000,0 грн.
Судом до участі у справі, в якості третьої особи було притягнуто ТОВ «Арікс».
Свої позовні вимоги позивачка обгрунтовувала тим, що їй на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1.
22 лютого 2004р. між сторонами було укладено інвестиційний договір, відповідно до якого позивачка профінансувала будівництво додаткової житлової площі не менше 50 кв.м.м з балконом, яка буде приєднана до її квартири № НОМЕР_2. На виконання умов договору позивачкою було перераховано відповідачу 250000,0 грн.
Крім того, на відповідача, згідно з Розпорядженням Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації за № 1386 від 15 вересня 2008р. було покладено обов'язок за власний рахунок тимчасово відселити мешканців будинку АДРЕСА_2 та забезпечити оплату наданого житла до повернення мешканців в зазначений будинок.
Оскільки відповідач не виконує умови інвестиційного договору, не здійснив відселення та не забезпечив оплату тимчасового житла, позивачка вимушена була звернутися до суду за захистом свого порушеного права, просила суд стягнути на свою користь сплачену нею вартість орендної плати за винаймання житла; розірвати укладений між сторонами інвестиційний договір та стягнути внесенні нею грошові кошти, з урахуванням індексу інфляції і відшкодувати моральну шкоду, яку позивачка оцінила в 200000,0 грн.
В судовому засідання представник позивачки заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав викладених в позові, з урахуванням поданих заяв про збільшення позовних вимог просив суд позов задовольнити.
Представники відповідача, третьої особи проти позову заперечували вважали його безпідставним та необґрунтованим, зазначаючи, що заявлені позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, позивачці на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 загальною площею 66,6 кв.м., на підставі договору купівлі -продажу від 26 березня 1996р. (а.с. 23).
22 лютого 2004р. між сторонами було укладено інвестиційний договір (а.с. 20, 21), відповідно до предмету якого (п. 1.1.) забудовник (відповідач) на земельній ділянці з земель м. Києва за адресою: АДРЕСА_3 за дорученням інвестора (позивачки) здійснює будівництво додаткової житлової площі будинку № НОМЕР_1 приналежної на праві приватної власності інвестору, а інвестор бере участь у інвестуванні будівництва і зобов'язується прийняти об'єкт після завершення будівництва. По закінченні будівництва за умови виконання інвестором своїх зобов'язань, забудовник передає у власність інвестора об'єкт загальною площею не менше 50 кв.м. приєднаний до квартири інвестора.
На виконання п. 2.1. інвестиційного договору позивачкою, як інвестором було сплачено відповідачу 250000,0 грн.
Пунктом 3.1. інвестиційного договору сторони визначили, що забудовник зобов'язаний передати об'єкт інвестору на протязі двох років з моменту початку будівництва по Акту -приймання -передачі.
15 грудня 2006р. між відповідачем та ТОВ «Адеовеб»було укладено інвестиційний договір (а.с. 98-108).
Згідно з розпорядженням № 1386 від 15 вересня 2008р. відповідач за власний рахунок зобов'язаний тимчасово відселити мешканців ІV під'їзду та частину мешканців ІІІ під'їзду будинку АДРЕСА_2; забезпечити оплату наданого житла до повернення мешканців в будинок АДРЕСА_2 або в інше постійне місце проживання.
19 вересня 2008р. між позивачкою та ТОВ «Адеовеб»було укладено угоду (а.с. 109), відповідно до якої позивачка зобов'язалася звільнити належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 на час проведення ремонтно -відновлювальних робіт, а ТОВ «Адеовеб»здійснює пошук приміщень для проживання позивачки на час ремонтно -відновлювальних робіт, при цьому вказане товариство здійснює перевезення, а також погрузку - розгрузку належного позивачці майна. Підписанням вказаної угоди позивачка дала свою згоду на отримання компенсації за проживання в приміщенні, що орендується на час проведення ремонтно -відновлювальних робіт в своїй квартирі. Для отримання компенсації позивачка була зобов'язана відкрити поточний рахунок в АППБ «Аваль».
01 вересня 2009р. між позивачкою та ТОВ «Адеовеб»було укладено додаток до угоди від 19 вересня 2008р. (а.с. 110), відповідно до якого вказане товариство зобов'язується погасити борг позивачці за оренду приміщення в сумі у розмірі 42350,0 грн., який уторився за період часу з 19 вересня 2008р. по 30 квітня 2009р., в зв'язку з проживанням позивачки за адресою: АДРЕСА_4.
01 травня 2009р. між позивачкою та ТОВ «Адеовеб»було укладено угоду (а.с. 111), відповідно до якої позивачка погодилася, що розмір щомісячної компенсації за оренду нею приміщень на час проведення ремонтно -відновлювальних робіт не може перевищувати 8200,0 грн.
08 квітня 2010р. між відповідачем та третьою особою було укладено договір купівлі -продажу земельної ділянки (а.с. 50-54), відповідно до п. 1.1. - 1.3. цього договору відповідач продав, а третя особа придбала земельну ділянку площею 0,1375 га по АДРЕСА_3, одночасно з переходом права власності на земельну ділянку до третьої особи переходить і право на забудову цієї земельної ділянки.
В судовому засіданні третя особа пояснювала суду, що позивачці направлялося для узгодження та підписання договір компенсації витрат на оренду житла та договір про заміну боржника у зобов'язанні, проте позивачка по теперішній час не узгодила умови договорів і не підписала їх.
Звертаючись до суду з вказаним позовом позивачка просила суд, стягнути з відповідача на свою користь орендну плату, з урахуванням індексу інфляції, за період з 19 вересня 2008р. по 31 січня 2012р. у розмірі в сумі 723602,0 грн., надавши суду копії договорів оренди (а.с. 6-19), а також висновок, щодо вартості орендної плати при оренді квартири позивачки (а.с. 71-83).
Разом з тим, в порушення вимог ст. ст. 57- 60 ЦПК України, стороною позивача не було надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження понесення зазначеної вище суми на орендну плату, сам факт укладання договорів оренди не свідчить про понесення позивачкою витрат по сплаті орендної плати. Крім того, пошук приміщень, для тимчасового проживання повинно було здійснити ТОВ «Адеовеб», відповідно до укладеної угоди, а також сплатити заборгованість по орендній платі за період з 19 вересня 2008р. по 30 квітня 2009р., а тому суд приходить до висновку, що позов в частині вимог про стягнення з відповідача на користь позивачки орендної плату, з урахуванням індексу інфляції, за період з 19 вересня 2008р. по 31 січня 2012р. у розмірі в сумі 723602,0 грн. не підлягає задоволенню.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору (п. 1) ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 651 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Заявляючи вимоги про розірвання інвестиційного договору і стягнення грошових коштів в розмірі 618633.0 грн., позивачка зазначала, що відповідачем не виконуються умови інвестиційного договору і не передається об'єкт інвестування позивачці, не дивлячись, що вже пройшли всі строки визначені умовами інвестиційного договору. Також на думку позивачки відповідач в односторонньому порядку розірвав договір. В свою чергу представник відповідача в судовому засіданні наголошувала, що вказані позовні вимоги суперечать вимогам ч. 4 ст. 3 Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва».
Однак, як вбачається зі змісту інвестиційного договору в цілому, і зокрема в п. 3.1. цього договору, сторонами не було визначено календарний період (місяць/квартал/рік), коли позивачці повинен бути переданий об'єкт будівництва, проте забудовник був зобов'язаний передати інвестору об'єкт на протязі двох років з моменту початку будівництва по Акту приймання -передачі інвестиційного договору. протягом всього часу розгляду справи в суді сторонами не було надано суду відомостей, з якого часу почалося будівництво, як і не клопотала сторона позивача про витребування цих відомостей або призначення відповідної експертизи.
Таким чином, суд вважає, що стороною позивача не доведено не виконання відповідачем своїх зобов'язань за інвестиційним договором, враховуючи умови підписаного сторонами інвестиційного договору, твердження сторони позивача, що відповідачем в односторонньому порядку розірвано договір ґрунтуються виключно на припущеннях сторони позивача, а тому у суду відсутні правові підстави для розірвання інвестиційного договору і стягнення грошових коштів в розмірі 618633,0 грн.
Також судом критично оцінюється і твердження сторони відповідача з приводу посилання на положення ч. 4 ст. 3 Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», оскільки рішенням Конституційного Суду України у справі № 1-7/2012 за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення ч. 4 ст. 3 Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва»від 13 березня 2012р., визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення ч. 4 ст. 3 Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва»від 25 грудня 2008 року № 800-VI з наступними змінами, згідно з яким «забороняється розірвання фізичними та юридичними особами будь-яких договорів, результатом яких є передача забудовниками завершеного об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва за умови, що за такими договорами здійснено оплату 100 відсотків вартості об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва». До дня визнання неконституційним це положення не мало зворотної дії в часі.
Стосовно позовних вимог про відшкодування моральної шкоди у розмірі 200000,0 грн., то в цій частині позов не підлягає задоволенню, оскільки відсутні правові підстави для задоволення цих вимог.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги є не доведеними, а тому не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 57 - 60, 88, 179, 208, 209, 212-215, 218, 223, 294 ЦПК України; ст. ст. 525, 526, 610 - 612, 614, 651, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пан Укрейн», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Арікс»про стягнення орендної плати; розірвання інвестиційного договору; стягнення коштів за інвестиційним договором; відшкодування моральної шкоди -відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: /підпис/
З оригіналом згідно. Станом на 30.03.2012р. рішення суду не набрало законної сили.
Суддя: В.О. Волошин
Секретар: В.В. Пелех