Справа №2-108 Головуючий у суді у 1 інстанції - Шершак
Номер провадження 22-ц/1890/750/12 Суддя-доповідач - Рибалка
Категорія - 30
27 березня 2012 року м.Суми
Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого-судді - Рибалки В. Г.,
суддів - Білецького О. М., Хвостика С. Г.,
за участю секретаря - Кияненко Н.М.,
розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 05 січня 2012 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
про стягнення матеріальної і моральної шкоди,
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 05 січня 2012 року позовну заяву ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму матеріальної шкоди 4 000 грн., моральної шкоди 500 грн., судовий збір в розмірі 51 грн. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справ в сумі 120 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та порушення судом першої інстанції при ухваленні рішення норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення Зарічного районного суду м. Суми від 05 січня 2012 року та ухвалити нове, яким закрити провадження по справі.
Судом першої інстанції встановлено, що 25 серпня 2010 року ОСОБА_2 приїздив до м. Суми з м. Києва на маршрутному таксі «Mercedes Sprinter». На час перевезення була викрадена сумка ОСОБА_2, яка відповідачем була поміщена до задньої частини автомобіля. З приводу викрадення майна, ОСОБА_2 звертався до правоохоронних органів і постановою ДІМ СДІМ Заоічного РВ СМУ від 12 листопада 2010 року було відмовлено в порушенні кримінальної справи
Колегія суддів заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача та заперечення позивача, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Відповідно дост. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Згідно п. 40 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2007 року за № 1184, за договором перевезення пасажира автобусом перевізник зобов'язується безпечно перевезти пасажира до пункту призначення, а в разі здавання ним багажу - доставити до пункту призначення багаж та видати його пасажиру або уповноваженій ним особі. Пасажир зобов'язується внести установлену плату за проїзд, а в разі здавання багажу до багажного відділення - плату за його перевезення.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про дорожній рух», пасажир, тобто особа, яка користується транспортним засобом, але не причетна до керування ним, зобов'язаний: здійснювати посадку в транспортний засіб лише із спеціального майданчика, а в разі його відсутності - з тротуару чи узбіччя; здійснювати посадку і висадку лише після повного припинення руху транспортного засобу; не відволікати увагу водія від керування транспортним засобом; під час руху на автомобілі, обладнаному ременями безпеки, бути пристебнутим, а на мотоциклі - в застебнутому мотошоломі. Пасажир при користуванні транспортним засобом має право на: безпечне перевезення себе і багажу; відшкодування заподіяних збитків; своєчасну і точну інформацію про умови і порядок руху.
Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог їх заперечень.
При розгляді справи суд першої інстанції належним чином з'ясував та перевірив доводи та заперечення сторін, дав належну оцінку зібраним у справі доказам та обґрунтував висновки викладені в рішенні.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2
Доводи апеляційної скарги про те, що суд при ухваленні рішення не взяв до уваги те, що ОСОБА_2 перевозив із собою не багаж, а ручну поклажу, за втрату якої відповідальність несе саме пасажир, а не перевізник є безпідставними.
Ствердження ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що у суду не було підстав для часткового задоволення позовних вимог у зв'язку із тим, що у позивача була відсутня квитанція на перевезення багажу, а ручна поклажа перевозиться у салоні під наглядом пасажира обґрунтовано спростовані в рішенні суду.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що до даних правовідносин застосовується саме Постанова КМУ за № 1184 від 26 вересня 2007 року, згідно якої перевезник повинен був особисто видати квиток на перевезення багажу.
Доводи апеляційної скарги про те, що мікроавтобус «Mercedes Sprinter» за технічними характеристиками не має багажного відсіку не звільняє ОСОБА_1 від відповідальності, оскільки він особисто поставив речі позивача до задньої частини автомобіля, а міг і відмовити в цьому і помістити речі в салон автомобіля.
Ствердження ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що ОСОБА_2 не довів, чи дійсно в його ручній поклажі були ті речі, в якій він вказав в позовній заяві висновків суду не спростовують, так як суд при ухваленні рішення взяв до уваги всі докази та обставини і задовольнив позовні вимоги в частині матеріальних збитків не в повному обсязі, а на 4 000 грн.
Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_2 не довів в чому саме були його душевні страждання і ним не обґрунтована сума компенсації моральної шкоди є безпідставними, оскільки згідно п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України « Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 03 березня 1995 року, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Задовольняючи частково позовні вимоги завданої моральної шкоди, суд виходив із засад виваженості та справедливості і обґрунтовано стягнув з відповідача 500 грн. моральної шкоди.
Інші доводи апеляційної скарги не є підставою для скасування рішення суду.
За таких обставин колегія суддів вважає, що судове рішення ухвалене, з додержанням вимог матеріального та процесуального права
У зв'язку з цим апеляційну скаргу на рішення необхідно відхилити.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 315, ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 05 січня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованного суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий -
Судді -