Справа: № 2а-14580/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Шрамко Ю.Т.
Суддя-доповідач: Чаку Є.В.
Іменем України
"29" лютого 2012 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Маслія В.І., Файдюка В.В.,
за участю секретаря Муханькової Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.06.2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління державної служби України, Начальника Головного управління державної служби України Мотренка Т.В. про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, зобов'язання запропонувати посаду, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди у розмірі 25000 грн., -
ОСОБА_2 (далі - позивач) 10.02.2010 року звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління державної служби України (надалі - відповідач 1), Начальника Головного управління державної служби України Мотренка Т.В. (надалі - відповідач 2), Київської обласної державної адміністрації, Управління державної охорони України, Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю Міністерства праці та соціальної політики України про скасування наказу № 247 від 16.09.2009 року, визнання недійсними результатів перевірки, визнання протиправними дій, визнання протиправним (скасування) рішення, поновлення на роботі, скасування наказу про звільнення, стягнення коштів за час вимушеного прогулу та відшкодування шкоди, заподіяної протиправними діями, тощо.
Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 17.06.2011 року в задоволенні адміністративного позову відмовив.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою позовні вимог задовольнити в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування постанови суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:
Згідно наказу від 08.12.2009 року № 402-к/о позивача звільнено з займаної посади начальника Управління державної служби Головдержслужби України в Київській області на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією Управління державної служби Головного управління державної служби України в Київській області.
Пункт. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України передбачає звільнення у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Підстава як ліквідація підприємства, установи, організації передбачає відсутність правонаступників працедавця і, відповідно, можливості переведення працівника на іншу роботу.
Обов'язок працедавця забезпечити працевлаштування вивільнюваного робітника на іншому підприємстві, установі, організації законодавством не передбачено.
Оскільки, працедавцем позивача було саме управління державної служби Головного управління державної служби України в Київській області, а не Головне управління державної служби України, то колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що звільнення позивача на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, не зобов'язує Головне управління державної служби України працевлаштовувати позивача.
Колегія суддів апеляційної інстанції також звертає увагу, що Наказом Головдержслужби України від 16.09.2009 року № 247 передбачено з 25.11.2009 року саме ліквідацію управління державної служби Головного управління державної служби України в Київській області.
Як вбачається з матеріалів справи, 12.03.2010 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців внесено інформацію про припинення юридичної особи, у зв'язку з ліквідацією.
Управління державної служби Головного управління державної служби України в м. Києві та Київській області створене як нова юридична особа, шляхом реорганізації управління державної служби Головного управління державної служби України в м. Києві згідно наказу Головдержслужби України № 248 від 16.09.2009 року та зареєстровано у Єдиному державному реєстрі за ідентифікаційним кодом 33746778 від 30.11.2009 року, тобто до ліквідації управління державної служби Головного управління державної служби України в Київській області.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що матеріали справи підтверджують факт саме ліквідації управління державної служби Головного управління державної служби України в Київській області, а не її реорганізації.
Матеріалами справи також підтверджується, що про вивільнення, позивача повідомлено завчасно, а саме, шляхом направлення попередження про вивільнення цінним листом з описом, який вручено позивачу 07.10.2009 року, а також повторним листом, яке вручено позивачу 14.10.2009 року.
Таким чином, при звільненні позивача було дотримано вимоги ст. 49-2 КЗпП України, згідно якої, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше, ніж за два місяці до такого вивільнення.
На виконання вимог ст. 47 КЗпП України, на ім'я позивача направлено завірену копію наказу про звільнення та лист від 08.12.2009 року № 8878/95-09, в якому зазначено про необхідність прибуття до Головдержслужби України для отримання трудової книжки або направлення заяви про її надсилання поштовим зв'язком, як того вимагають положення п. 4.2 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працвників», затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № N 58 від 29.07.1993 року.
Позивачем отримано трудову книжку у секторі кадрів Головдержслужби України 15.01.2010 року.
Твердження позивача про незаконність його звільнення в період його тимчасової непрацездатності та посилання його на ч. 3 ст. 40 КЗпП України щодо недопущення звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці, колегія суддів до уваги не бере та зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Оскільки відбулася повна ліквідація управління державної служби Головного управління державної служби України в Київській області, положення частини 2 статті 40 Кодексу законів про працю України, на позивача не розповсюджується.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що звільнення позивача в період тимчасової непрацездатності, згідно частини 3 статті 40 Кодексу законів про працю України не може служити підставою для поновлення його на роботі, так як дане правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Пленум Верховного Суду України у пункті 19 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів»від 06.11.1992 року № 9 звертає увагу судів на те, що при ліквідації підприємства (установи, організації) правила пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.
Щодо вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, то суд вважає їх необгрунтованими з наступних підстав.
У відповідності до п. 4 Постанови Пленуму ВС України від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначається, що відповідно до ст. 137 ЦПК у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що діями або бездіяльністю Мотренка Т.В. йому заподіяно моральну шкоду, наявності причинно - наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та нанесеною шкодою; яким чином позивач оцінив заподіяну йому шкоду та, з чого він при цьому виходив. Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою.
В апеляції позивач свої вимоги в частині стягнення моральної шкоди також не обґрунтував, доказів не навів.
Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що позивачем не обґрунтовано моральну шкоду, оскільки судом не встановлено фактів протиправної бездіяльності чи дій Начальника Головдержслужби України Мотренка Т.В., а також обставин, що слугували незаконному звільненню позивача з займаної ним посади начальника Управління державної служби Головдержслужби України в Київській області.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору, тому підстав для скасування ухваленого судового рішення, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 -залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.06.2011 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: В.І. Маслій
В.В. Файдюк
Повний текст ухвали виготовлений 05.03.2012 року.
Головуючий суддя Чаку Є.В.
Судді: Маслій В.І. Файдюк В.В.