Справа: № 2а-3311/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Шрамко Ю.Т.
Суддя-доповідач: Пилипенко О.Є.
Іменем України
"13" березня 2012 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Пилипенко О.Є.
суддів - Глущенко Я.Б. та Шелест С.Б.,
при секретарі - Гончар Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційної скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2011 року у справі за адміністративним позовом Відкритого акціонерного товариства "Укртранснафта" до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про скасування податкових повідомлень - рішень, -
У березні 2011 року позивач -Відкрите акціонерне товариство "Укртранснафта" звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про скасування податкових повідомлень - рішень, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення -рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 11.08.2010 року № 0002874120/0, від 18.10.2010 року № 0002874120/1 та від 23.12.2010 року № 0002874120/2.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2011 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2011 року та прийняти нову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилався на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного рішення.
У судове засідання сторони та їх представники не з'явилися, причини неявки суду невідомі, про розгляд справи були повідомлені належним чином.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні -не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає необхідним апеляційні скарги залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2011 року -без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до п.п. 5.3.1 п.5.3. ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а також Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. N 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за N 377/8976 платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, окрім того, реквізит «призначення платежу»платіжного доручення заповнюється платником також самостійно і саме він (платник податків) несе відповідальність за правильність та повноту інформації зазначену у платіжному дорученні. Банки, натомість, кошти з рахунків клієнтів списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції, а отже - право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства належить виключно платнику.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено колегією суддів, посадовими особами спеціалізованої державної податкової інспекцієї у м. Києві по роботі з великими платниками податків було проведено невиїзну документальну перевірку ВАТ «Укртранснафта»з питань своєчасності сплати податку на додану вартість за період грудень 2009 року, січень 2010 року, лютий 2010 року.
За результатами перевірки складено акт № 370/41-20/31570412 від 26.07.2010 року та встановлено порушення позивачем пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 № 2181-ІІІ в частині несвоєчасно сплаченого податку на додану вартість по деклараціях за грудень 2009 року, січень, лютий 2010 року на суму 10 507 098,00 грн., з них 8 523 655,70 грн. з терміном прострочення від 31 до 90 днів, а 1 983 442,30 грн. з терміном прострочення більше 90 днів.
Судом першої інстанції також було встановлено, що позивачем 20.01.2010 р. подано відповідачу податкову декларацію з податку на додану вартість за грудень 2009 року та додатки до неї.
В рядку 27 (сума ПДВ, яка підлягає до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного періоду) позивач визначив суму ПДВ, яка підлягала до сплати в бюджет, у розмірі 3 999 386,00 грн.
19.02.2010 р. позивачем подано відповідачу податкову декларацію з податку на додану вартість за січень 2010 року та додатки до неї.
В рядку 27 (сума ПДВ, яка підлягає до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного періоду) позивач визначив суму ПДВ, яка підлягала до сплати в бюджет, у розмірі 3 805 692,00 грн.
19.03.2010 р. позивачем подано відповідачу податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2010 року та додатки до неї.
В рядку 27 (сума ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного періоду) позивач визначив суму ПДВ, яка підлягала до сплати в бюджет, у розмірі 2 702 020,00 грн.
Задекларовані суми податку на додану вартість позивачем були сплачені за грудень 2009 року -29 січня 2010 року у сумі 3 999 389,00 грн. (платіжне доручення № 767 від 29.01.2010); за січень 2010 року -26 лютого 2010 року у сумі 3 805 693,00 грн. (платіжне доручення № 1000 від 26.02.2010); за лютий 2010 року -30 березня 2010 року у сумі 2 702 020,00 грн. (платіжне доручення № 38 від 30.03.2010), та, відповідно, були зараховані до Державного бюджету України по коду бюджетної класифікації 140101 «ПДВ»на рахунок УДК у Печерському районі м. Києва.
У вказаних платіжних дорученнях позивача зазначено призначення платежу: в платіжному дорученні № 767 від 29.01.2010 року -податок на додану вартість за грудень 2009 року; в платіжному дорученні № 1000 від 26.02.2010 року -податок на додану вартість за січень 2010 року; в платіжному дорученні № 38 від 30.03.2010 року -податок на додану вартість за лютий 2010 року.
Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»N 2181-III, податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.
Підпунктом 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону N 2181-III, передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.
Як зазначалося вище, позивачем самостійно було подано до контролюючого органу податкові декларації з визначеними у них суми ПДВ, що підлягають сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного періоду: 20.01.2010 року, 19.02.2010 року та 19.03.2010 року.
Задекларовані суми, були позивачем сплачені, що підтверджується платіжними дорученнями: № 767 від 29.01.2010 року, № 1000 від 26.02.2010 року та № 38 від 30.03.2010 року відповідно.
Отже, позивачем своєчасно та повному обсязі сплачено задекларовані податкові зобов'язання з податку на додану вартість.
Дії податкового органу щодо розподілу сплачених позивачем сум в рахунок погашення податкового боргу та пені колегія суддів вважає протиправними, з огляду на наступне.
Так, відповідно до п. 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.2004 р. N 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 р. за N 377/8976, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.
Реквізит «Призначення платежу»платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками (п. 3.8 вищезазначеної Інструкції).
Отже, із наведених правових норм вбачається, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства належить виключно платнику.
Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу.
Серед таких заходів відсутній такий, як зміна призначення платежу, самостійно визначеного платником податків, а відтак податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначеного платником податків.
Підпунктом 7.7. ст.7 Закону N 2181-III , що визначає принцип рівності бюджетних інтересів, передбачено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.
Разом з тим, ні вказана норма, ні в цілому Закон не визначає повноваження саме податкового органу змінювати призначення платежу, визначеного платником податків.
Отже, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету є неправомірним.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верхового суду України у справах з щодо застосування вказаної норми права у аналогічних правовідносинах (постанова ВСУ від 01.12.2009 р. у справі 21-1234 во 09; постанова у справі 21-1162во09, та інші), а також правовій позиції Вищого адміністративного суду України, викладеній Інформаційному листі адміністративним судам України від 20.07.10р. №1112/11/13-10.
Окрім того, ч.2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2011 року -без змін.
Керуючись ст. ст. 41, 71, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2011 року -залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2011 року -без змін .
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Пилипенко О.Є.
Судді: Глущенко Я.Б. Шелест С.Б.