Справа: № 2а-3715/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А.
Суддя-доповідач: Пилипенко О.Є.
Іменем України
"13" березня 2012 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Пилипенко О.Є.
суддів - Глущенко Я.Б. та Шелест С.Б.,
при секретарі - Гончар Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва, Головного управління Державного казначейства України у м.Києві про визнання дій протиправними, стягнення надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб та штрафу, -
У березні 2011 року ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва, Головного управління Державного казначейства України у м.Києві про визнання дій протиправними, стягнення надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб та штрафу, в якому просив стягнути з бюджету м. Києва на користь ОСОБА_2 суму надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб в розмірі 8 629,95 грн. та стягнути з ДПІ у Дарницькому районі м. Києва на користь ОСОБА_2 штраф у розмірі 8 629,95 грн.
24.05.2011 року через канцелярію Окружного адміністративного суду м.Києва позивачем було подану заяву про збільшення позовних вимог, в якій позивач додатково просить визнати протиправними дії ДПІ у Дарницькому районі м. Києва в частині відмови у нарахуванні ОСОБА_2 податкового кредиту по сплачених у 2009 році процентах за іпотечним кредитом.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2011 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2011 року та прийняти нову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилався на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного рішення.
У судове засідання сторони та їх представники не з'явилися, причини неявки суду невідомі, про розгляд справи були повідомлені належним чином.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні -не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає необхідним апеляційні скарги залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2011 року -без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно пункту 10.1 статті 10 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” платник податку - резидент має право включити до складу податкового кредиту частину суми процентів за іпотечним житловим кредитом, наданим позичальнику як у національній, так і в іноземній валютах, фактично сплачених протягом звітного податкового року. Таке право виникає у разі, якщо за рахунок такого іпотечного житлового кредиту будується чи придбається житловий будинок (квартира, кімната), визначений таким платником податку як основне місце його проживання. Окрім того, право на включення до складу податкового кредиту суми, розрахованої згідно з цією статтею, надається платнику податку не частіше одного разу на 10 календарних років починаючи з року, в якому об'єкт житлової іпотеки придбається або починає будуватися, а тому право на включення до складу податкового кредиту суми, розрахованої згідно з цією статтею, надається платнику податку не частіше одного разу на 10 календарних років починаючи з року, в якому об'єкт житлової іпотеки придбається або починає будуватися. Враховуючи вищевказане, необхідними та достатніми умовами для виникнення у позивача права на податковий кредит є: фактична сплата ним протягом звітного року частини суми процентів за іпотечним житловим кредитом, за рахунок якого будується квартира, та починаючи з року, в якому така квартира починає будуватися.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено колегією суддів, 06 листопада 2007 року між позивачем та ВАТ “ОСОБА_3 Аваль” укладено кредитний договір №014/1179/74/1591, згідно якого банк надає кредит з лімітом 395 850,00 грн. на придбання квартири на первинному ринку.
Забезпеченням зобов'язань за цим договором є майнові права на квартиру, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 6, секція 1, кв. 100.
В якості забезпечення вимог банку за вказаним кредитним договором, укладено Договір іпотеки, згідно якого предметом іпотеки є квартира, що знаходиться за адресою: м. Київ, буд. 6, секція 1, кв. 100., та яка перейде у власність позивача після вводу будинку в експлуатацію.
З метою отримання права на податковий кредит на частину суми процентів за іпотечним кредитом, ОСОБА_2 19 лютого 2010 року подав до ДПІ у Дарницькому районі м. Києва декларацію про доходи, одержані з 01 січня по 31 грудня 2009 року.
В розрахунку суми податку з доходів фізичних осіб, що підлягає поверненню платнику податку або сплаті до бюджету, позивачем самостійно визначено суму податку з доходів фізичних осіб, що підлягає поверненню, у розмірі 8 990,96 грн. Позивач включив до податкового кредиту частину суми процентів за іпотечним житловим кредитом, фактично сплачених ним протягом січня-грудня 2009 року.
ДПІ у Дарницькому районі м. Києва листом від 16 березня 2010 року №8105/8/17-119 повідомила позивача, що підстави для нарахування та повернення йому податкового кредиту на частину сум процентів за іпотечним кредитом відсутні, оскільки позивач не зареєстрований за адресою квартири, яка придбана (будується) за рахунок іпотечного кредиту.
12 жовтня 2010 року позивач подав до ДПІ у Дарницькому районі м. Києва уточнюючу декларацію разом з розрахунком суми податку з доходів фізичних осіб, що підлягає поверненню платнику податку або сплаті до бюджету, в якому визначив суму податку з доходів фізичних осіб, що підлягає поверненню, у розмірі 8 629,95 грн. При цьому в уточнюючій декларації позивач зазначив адресу квартири, що придбана ним за рахунок іпотечного кредиту -АДРЕСА_1.
ДПІ у Дарницькому районі м.Києва в листі від 08 жовтня 2010 року №47756/Р/17-119 знову повідомила позивача про відсутність підстав для використання права на податковий кредит через те, що реєстрація в придбаній за рахунок іпотечного кредиту квартири здійснена лише у вересні 2010 року, та зазначила, що реалізувати своє право на податковий кредит позивач зможе з 2011 року.
Відповідно до пункту 1.16 статті 1 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, податковий кредит - сума (вартість) витрат, понесених платником податку - резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до підпунктів 5.1.1 та 5.1.2 пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, платник податку має право на податковий кредит за наслідками звітного податкового року. Підстави для нарахування податкового кредиту із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку у річній податковій декларації.
До складу податкового кредиту, згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, включаються фактично понесені витрати, підтверджені платником податку документально, а саме: фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами або договором, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат.
Підпункт 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” передбачає, що платник податку має право включити до складу податкового кредиту звітного року такі витрати, фактично понесені ним протягом такого звітного року, а саме частину суми процентів за іпотечним кредитом, сплачених платником податку, яка розраховується за правилами, визначеними згідно із статтею 10 цього Закону.
За визначенням пункту 1.5 статті 1 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, іпотечний житловий кредит - фінансовий кредит, що надається фізичній особі, товариству співвласників квартир або житловому кооперативу строком не менше п'яти повних календарних років для фінансування витрат, пов'язаних з будівництвом або придбанням квартири (кімнати) або житлового будинку (його частини) (з урахуванням землі, що знаходиться під таким житловим будинком, чи присадибної ділянки), які надаються у власність позичальника з прийняттям кредитором такого житла (землі, що знаходиться під ним, чи присадибної ділянки) у заставу.
Відповідно до пункту 10.1 статті 10 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” платник податку - резидент має право включити до складу податкового кредиту частину суми процентів за іпотечним житловим кредитом, наданим позичальнику як у національній, так і в іноземній валютах, фактично сплачених протягом звітного податкового року.
Таке право виникає у разі, якщо за рахунок такого іпотечного житлового кредиту будується чи придбається житловий будинок (квартира, кімната), визначений таким платником податку як основне місце його проживання.
Пункт 10.5 статті 10 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” встановлює, що право на включення до складу податкового кредиту суми, розрахованої згідно з цією статтею, надається платнику податку не частіше одного разу на 10 календарних років починаючи з року, в якому об'єкт житлової іпотеки придбається або починає будуватися.
Враховуючи вищевказане колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що в даному випадку необхідними та достатніми умовами для виникнення у позивача права на податковий кредит є: фактична сплата ним протягом звітного року частини суми процентів за іпотечним житловим кредитом, за рахунок якого будується квартира, та починаючи з року, в якому така квартира починає будуватися.
При цьому Закон України “Про податок з доходів фізичних осіб” не пов'язує виникнення права на податковий кредит з реєстрацією права власності на новозбудовану квартиру чи з моментом реєстрації в цій квартирі.
Окрім того, відповідно до частини другої статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди) виникає з моменту завершення (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту його державної реєстрації.
Отже, у випадку застосування прав на податковий кредит стосовно житла, яке будується не вбачається можливим здійснити дії щодо реєстрації місця проживання, оскільки фізично житло ще не завершене, а право власності на нього ще не виникло.
Згідно з роз'ясненням Міністерства фінансів України у листі від 25 січня 2007 року №31-20030-05-18/1283 “Щодо застосування податкового кредиту” при визначенні основним місцем проживання житла, яке будується, - є відповідний пункт договору про іпотечний житловий кредит на таке житло.
З матеріалів справи вбачається, що згідно з додатковою угодою від 23 лютого 2009 року до кредитного договору від 06 листопада 2007 року № 014/1179/74/1591 внесено пункт 5.11, за яким після набуття права власності на квартиру позичальник повинен зареєструватися в ній, додержуючись вимог Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
Згідно з довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю “Українське спеціальне житлово-експлуатаційне сервісне підприємство” від 30 червня 2011 року №103 позивач проживає та зареєстрований у АДРЕСА_1 з 28 вересня 2010 року.
Також судом першої інстанції правомірно застосовано до даних правовідносин п.п. «а»п.п.20.4.1 п. 20.4. ст.. 20 Закону України «Про податок доходів фізичних осіб», відповідно до якого особою, яка несе відповідальність за неповне або несвоєчасне повернення суми надміру сплаченого податку, у тому числі внаслідок застосування права на податковий кредит, визначає податковий орган, який порушує строки подання розрахунку такої суми або занижує його розмір.
За неповне або несвоєчасне повернення суми надміру сплаченого податку, у тому числі внаслідок застосування права на податковий кредит, згідно з підпунктом 20.4.2 пункту 20.4 статті 20 цього Закону, на користь платника податку сплачуються такі штрафи: якщо платник податку не отримує таку суму у строк, визначений цим Законом, при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку її виплати, - у розмірі 10 відсотків від такої суми; якщо платник податку не отримує таку суму у строк, визначений цим Законом, при затримці від 31 до 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку її виплати, - у розмірі 50 відсотків від такої суми; якщо платник податку не отримує таку суму у строк, визначений цим Законом, при затримці від 91 календарного дня, наступного за останнім днем граничного строку її виплати, - у розмірі 100 відсотків від такої суми.
Нарахування таких штрафів самостійно здійснюється органом Державного казначейства України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
А відповідно до підпункту 20.4.3 пункту 20.4 статті 20 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, повернення суми надміру сплаченого податку, у тому числі внаслідок застосування права на податковий кредит, та штрафів відповідно до підпункту 20.4.2 цього пункту здійснюється органом державного казначейства з рахунку, на який зараховується цей податок до його розподілу між рівнями відповідних місцевих бюджетів. У разі коли штрафні (фінансові) санкції застосовуються внаслідок наявності причин, визначених підпунктом “а” підпункту 20.4.1 цього пункту, така сума стягується у безспірному порядку з бюджетного рахунку, призначеного для утримання відповідного податкового органу.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2011 року -без змін.
Керуючись ст. ст. 41, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2011 року -залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2011 року -без змін .
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Пилипенко О.Є.
Судді: Глущенко Я.Б. Шелест С.Б.