16.02.2012
Апеляційний суд міста Севастополя
Справа №22ас-11/2012р. Головуючий в першій
інстанції Кукурекін К.В.
Категорія 88 Доповідач в апеляційній
інстанції Зотов В.С.
16 лютого 2012 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Севастополя у складі:
головуючого: Зотова В.С.,
суддів: Єфімової В.О., Птіціної В.І.,
при секретарі: Блох Д.Д.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України Ленінського району м. Севастополя на заочне рішення Ленінського районного суду м.Севастополя від 20 серпня 2010 року, по справі за позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України Ленінського району м. Севастополя про стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги „Діти війни”, -
В травні 2010 року позивач ОСОБА_3 звернулась до суду з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м.Севастополя, вказуючи на те, що вона має статус дитини війни і має право на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Позовні вимоги позивач мотивувала тим, що рішенням № 10-рп/2008 від 22.05.2008 р. Конституційний Суд України визнав неконституційними положення п. 41 розділу II Закону України N 107-VI від 28 грудня 2007 року «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», згідно з якими текст ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було викладено в іншій редакції, відповідно до якої відповідач щомісячно сплачував позивачу підвищення до пенсії у розмірі 10 відсотків мінімального розміру пенсії за віком. Таким чином, відповідач після прийняття Конституційним Судом України відповідного рішення повинен був виплачувати пенсію з підвищенням на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Але відповідач ігнорує зазначене рішення Конституційного Суду України, що порушує конституційні права і свободи позивача, позбавляє її законного права на отримання перерахованого підвищення до пенсії.
Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Севастополя нарахувати та виплатити підвищення до пенсії за 2007 рік у розмірі 30%, з 01.01.2008 рік по 2010 рік у розмірі 20% від мінімальної пенсії за віком згідно зі ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Рішенням Ленінського районного суду м.Севастополя від 20 серпня 2010 року позов задоволено.
Не погодившись з рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду з підстав порушення судом норм матеріального права, та неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія вважає, що остання підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Законом України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-1 від 18.11.2004 року встановлено правовий статус дітей війни і визначено основи їх соціального захисту та гарантовано їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.
Статтею 6 вказаного Закону визначено, що дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. При цьому ст. З цього ж Закону передбачено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими, нормативно-правовими актами.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 народилась у 1941 році, є пенсіонеркою, їй призначена пенсія за віком, вона має статус дитини війни, про що свідчить відповідна відмітка в пенсійному посвідченні, копія якого міститься а матеріалах справи. В зв'язку з цим, на позивача поширюється дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і вона має право на отримання підвищеної пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
До того ж відповідно до ч.З ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративні справі, що набрали законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Так, при розгляді адміністративних справ за позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Севастополя про визнання бездіяльності Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Севастополя противоправною та нарахування та виплату недоплаченої надбавки до пенсії Ленінським районним судом міста Севастополя було встановлено, що позивач у справі має право на отримання спірної допомоги за період з 01.10.2007 року по 31.12.2007року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, з 01.01.2009 року по 30.11.2009 року в задоволенні позовних вимог за період з 01.07.2007 року по 30.09.2007 року та з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року було відмовлено у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів, який відповідно до ч.2 ст.99 КАС України встановлений тривалістю в один рік.
Щодо вимог, які стосуються періоду з 01.07.2007 року по 30.09.2007 року, то з задоволенні цих вимог, при розгляді справи в порядку адміністративного судочинства, було відмовлено у зв'язку з пропуском строку, встановленого ст. 99 КАС України, та оскільки статтею 99 КАС України встановлений строк звернення до адміністративного суду, а не позовна давність, та беручи до уваги, що з набранням чинності Законом №1691-VI справи із соціальних правовідносин підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, та той факт, що позов пред'явлено в межах три річного строку позовної давності в порядку цивільного судочинства при розгляді даної справи, суд, відповідно до аналогії закону, застосувує положення про позовну давність, визначену нормами ЦК України, а саме відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами» від 18 лютого 2010 року № 1691-VI, який набрав чинності 10 березня 2010 року внесено зміни до статті 15 ЦПК України, якими розгляд справ щодо спорів з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим соціальний страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації замість них віднесено до порядку цивільного судочинства (п.2 ч.І ст.15 ЦПК України).
Відповідно до пункту 12 ст. 71 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" зупинено на 2007 рік дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з урахуванням ст. 111 цього ж Закону за якою підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп-2007 від 09.07.2007 року у справі № 1-29/2007р. визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі положення Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік", в тому числі і п. 12 ст. 71, яким зупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з урахуванням ст. 111 цього ж Закону.
Крім того, рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від.12.2007 р. N 107-УІ «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнано такими, що не відповідають конституції України. Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у з'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених конів, що визнані неконституційними. Відповідне рішення Конституційного Суду України є обов'язковим для виконання на території України, остаточним і не може ти оскаржене.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, Закони, інші правові акти або окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня валення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або ієсєння змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини та положення астини 1 статті 58 Конституції України реалізація особою права, що пов'язане з гриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час иникнення спірних відносин нормативно-правових актах національного аконодавства, не може бути постановлена у залежність від бюджетних асигнувань, ому посилання органів державної влади на відсутність коштів, як на причину евиконання, не повинні прийматися до уваги.
Відповідач, не нараховуючи зовсім у 2007 році та нараховуючи та сплачуючи підвищення в розмірі лише 10% вже після прийняття зазначених рішень Конституційним Судом України від 09.07.2007 р. та від 22.05.2008 р., продовжував керуватися Законами про бюджет, їхніми статтями, яких визнано неконституційними, вони втратили чинність, чим порушив ст.19 Конституції України, діяв не в спосіб, встановлений Конституцією та законами України, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про неправомірність дій відповідача.
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що у періоди з 01.07.2007 року по 30.09.2007 року відповідач не сплачував, а з 01.12.2009 року по 31.05.2010 року відповідач щомісячно сплачував позивачу підвищення до пенсії у розмірі 10 відсотків від мінімальної пенсії за віком, тобто у меншому розмірі, ніж це передбачено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», суд приходить до висновку про те, що невиплачена частина підвищення до пенсії підлягає нарахуванню та виплаті відповідачем позивачу.
Таким чином, відповідач, як орган, якій відповідно до Положення про Пенсійний Фонд України, затвердженого Постановою КМУ від 24.10.2007 р. № 1261 та з урахуванням Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженим постановою правління ПФУ від 30.04.2002 р. №8-2 (з відповідними змінами), забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, безпосередньо призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії та інші виплати відповідно до чинного законодавства, повинен був нараховувати та виплачувати позивачці щомісячно підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків від встановленого мінімального розміру пенсії за віком, але в порушення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачував позивачці підвищення де пенсії в розмірі, меншому, ніж це передбачено вказаним законом.
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що у період часу з 01.07.2007 р. по 30.09.2007 р. відповідач підвищення до пенсії не сплачував, у період з 01.12.2009 року по 31.05.2010 року відповідач щомісячно сплачував позивачу підвищення до пенсії у розмірі 10 відсотків від мінімальної пенсії за віком, тобто меншому, ніж це передбачено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», суд першої інстанції вважає за необхідне стягнути на користь позивача ОСОБА_3 підвищення до пенсії у розмірі, встановленому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за період з 01.07.2007 р. по 30.09.2007 р. та за період з 01.12.2009 року по 31.05.2010 року у розмірі 1287,60 коп., що є задоволенням її позовних вимог.
Разом з тим, суд першої інстанції, задовольняючи вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по виплаті надбавки до пенсії з визначенням конкретної суми, не врахував, що такої заборгованості не існує, оскільки відповідачем дана надбавка, визначена ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове соціальне страхування» не нараховувалась. Таким чином, для відновлення порушеного права позивача, правильним було б зобов'язати відповідача здійснити нарахування, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», надбавки у відповідному розмірі та виплатити її з урахуванням вже проведених виплат, у зв'язку з чим визначення конкретної суми також має бути покладено на відповідача.
Крім того, з огляду на положення статей 21, 105, 162 КАС адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю. Встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, адміністративний суд повинен був визнати такі дії незаконними і зобов'язати відповідача діяти відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити конкретні суми.
Враховуючи, що суд першої інстанції допустив вказане порушення, і судове рішення є помилковим лише в цій частині, колегія суддів дійшла висновку про необхідність змінити рішення в цій частині.
Керуючись 195, 196, 197, ч. 1 п. 2 ст. 198, ч. 1 п. 1 ст. 201, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України судова колегія, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України Ленінського району м. Севастополя - задовольнити частково.
Постанову Ленінського районного суду м.Севастополя від 20 серпня 2010 року змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:
Адміністративний позов ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України Ленінського району м. Севастополя про стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги „Діти війни” - задовольнити частково.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України Ленінського району м.Севастополя здійснити нарахування підвищення до пенсії, призначеної ОСОБА_3 відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі, встановленому статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з 01.07.2007 р. по 30.09.2007 р., та за період з 01.12.2009 року по 31.05.2010 року.
В іншій частині позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий: /підпис/ В.С.Зотов
Судді: /підпис/ В.О. Єфімова
/підпис/ В.І.Птіціна
З оригіналом згідно:
Суддя Апеляційного суду
м. Севастополя В.С.Зотов