Справа № 2-8664/10 Головуючий у 1 інстанції:Кухтей Р.В.
Провадження № 22-ц/0390/431/2012
Категорія:79 Доповідач: Завидовська-Марчук О. Г.
02 березня 2012 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Завидовська-Марчук О Г
суддів - Данилюк В.А., Овсієнка А.А.,
при секретарі Дуткіній Ж.П.,
з участю:
представника осіб, які не брали участі в справі, ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Аргос» про зобов'язання вчинити дії за апеляційною скаргою ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 вересня 2011 року про зміну порядку і способу виконання рішення суду,
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 вересня 2011 року заяву головного державного виконавця другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції про зміну порядку і способу виконання рішення суду задоволено.
Постановлено звернути стягнення на грошові кошти та майно, яке належить на праві власності ОСОБА_3 і ОСОБА_4, в межах зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю «Аргос» (далі - ТзОВ «Аргос»).
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 подали апеляційну скаргу, в якій просили її скасувати і постановити нову ухвалу про відмову в задоволенні заяви державного виконавця, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши представника осіб, які не брали участі в справі, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала - скасуванню з таких підстав.
Задовольняючи заяву державного виконавця, суд першої інстанції виходив з того, що боржник ТзОВ «Аргос» не здійснює господарської діяльності, рухоме і нерухоме майно та кошти у товариства відсутні, а тому дійшов висновку про наявність правових підстав для звернення стягнення на грошові кошти та майно, що належить на праві власності засновникам товариства в межах взятих ним на себе зобов'язань.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки вони зроблені з порушенням норм матеріального права та неправильним застосуванням норм процесуального права.
Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Порядок, підстави та умови зміни способу й порядку виконання судового рішення врегульовано нормами ст. 373 ЦПК України та ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження», якими і керувався суд при постановленні оскаржуваної ухвали.
Відповідно до ст. 373 ЦПК України за наявності обставин, що утруднюють виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), за заявою державного виконавця або за заявою сторони суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення в судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із зайвою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання.
За змістом наведених норм закону суд, який видав виконавчий документ, має право за заявою державного виконавця змінити спосіб і порядок виконання судового рішення лише у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення суду.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Луцького міськрайонного суду від 13 жовтня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 02 грудня 2010 року, зобов'язано ТзОВ «Аргос» виконати взяті на себе зобов'язання шляхом відпуску ОСОБА_2 бензину марки А-95 на підставі придбаних талонів (а.с. 27-28, 47-48). 13 грудня 2010 року Луцьким міськрайонним судом було видано виконавчий лист, який знаходиться на виконанні у другому відділі державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції (а.с. 59, 66). Боржником за вказаним виконавчим листом є юридична особа - ТзОВ «Аргос».
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців засновниками (учасниками) ТзОВ «Аргос» є ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (а.с. 63).
Відповідно до акту державного виконавця від 20 липня 2011 року встановлено, що боржник ТзОВ «Аргос» господарську діяльність не здійснює, майна, на яке можна звернути стягнення не виявлено (а.с. 65).
Наведені обставини не заперечуються ТзОВ «Аргос» та підтверджуються надісланим ним до державної виконавчої служби повідомленням (а.с. 64).
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції безпідставно і необґрунтовано в порушення вимог ст.ст. 212, 213, 214 ЦПК України задовольнив заяву державного виконавця та постановив звернути стягнення на належне засновникам на праві власності майно та грошові кошти в межах зобов'язання товариства, оскільки таким чином фактично оскаржуваною ухвалою замінив сторону виконавчого провадження (боржника) із юридичної особи на фізичних осіб (засновників товариства) та не врахував, що заявлена державним виконавцем вимога за своєю правовою природою не є зміною чи встановленням способу і порядку виконання судового рішення, як це передбачено ст. 373 ЦПК України та ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження», а регулюється нормами ст. 378 ЦПК України.
Крім того, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд залишив поза увагою положення ст.ст. 96, 140 ЦК України.
Відповідно до ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.
Згідно з ч. 2 ст. 140 ЦК України учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів.
Враховуючи, що будь-яких доказів про те, що законом чи установчими документами ТзОВ «Аргос» за встановлених судом обставин даної справи на засновників товариства, зокрема, на ОСОБА_3 і ОСОБА_4, покладено відповідальність за зобов'язаннями юридичної особи у разі припинення здійснення нею господарської діяльності та відсутності майна, в матеріалах справи немає і відповідно до зазначених норм матеріального права дії товариства тягнуть за собою наслідки лише для нього, а не для його засновників, то у суду першої інстанції не було передбачених законом підстав для задоволення заяви державного виконавця.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувану ухвалу слід скасувати та постановити нову ухвалу про відмову в задоволенні заяви державного виконавця про про зміну способу і порядку виконання рішення суду.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 312, 315, 317, 319, 373 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 і ОСОБА_4 задовольнити.
Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 вересня 2011 року скасувати.
У задоволенні заяви головного державного виконавця другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції про зміну порядку і способу виконання рішення суду відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий
Судді