21 січня 2012 року 2а-4651/11/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді -Старової Н.Е.,
при секретарі судового засідання -Пшик Ю.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до
третя особаЯготинської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області
товариство з обмеженою відповідальністю «Нудвін»
прооскарження податкових повідомлень-рішень, -
ФОП ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до Яготинської міжрайонної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень від 04.10.2011 № 0004091700 та № 0004111700.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені податковим органом не у відповідності до вимог законодавства України, є протиправними та підлягають скасуванню.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги мотивовано підтримав з підстав викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити.
Представники відповідача позов не визнали, заперечення надали суду у письмовій формі, просили суд у його задоволені відмовити. В обґрунтування заперечень вказали, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв в межах повноважень, наданих йому законодавством України.
В ході судового розгляду справи представник третьої особи проти пояснив, що господарські взаємовідносини між ТОВ «Нудвін»та позивачем відбувались у відповідності до вимог законодавства України, йому не суперечать, підтримав доводи позивача.
Заслухавши пояснення та доводи осіб, які беруть участь у розгляді справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 місце проживання: 07700, АДРЕСА_1.
Як платник податків позивач знаходиться на обліку в Яготинській МДПІ з 10.10.2007 за № 1754.
Яготинською міжрайонною державною податковою інспекцією 13.09.2011 проведено документальну виїзну перевірку дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2010 року.
За результатами перевірки складено Акт № 642-1700-НОМЕР_1 яким встановлено порушення вимог абз. «а»пп. 4.1.4 п. 4.1ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», пп. 7.8.1 п. 7.8 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
На підставі вказаного Акту Яготинською міжрайонною державною податковою інспекцією видано податкові повідомлення - рішення від 04.10.2011№ 0004091700, № 0004101700, та № 0004111700.
Не погоджуючись з результатами перевірки та вважаючи податкові повідомлення-рішення від 04.10.2011 № 0004091700 та № 0004111700 протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з позовом про їх оскарження.
У податковому повідомленні-рішенні № 0004111700 від 04.10.2011 відповідач вказав на порушення позивачем вимог абз. «а»п. 19.1 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Відповідно до коментованої вище норми Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», яку Відповідач вважає порушеною, - платники податків зобов'язані вести облік доходів і витрат у обсягах, достатніх для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі коли такий платник податку зобов'язаний цим Законом подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податковий кредит.
Суть порушення даної норми Відповідач виклав на стор. 8 Акту № 642-1700-НОМЕР_1 зазначивши, що ФОП ОСОБА_1 завищено валові витрати за 4 квартал 2010 року по господарських операціях з ТОВ «Нудвіп», оскільки правочини вчинені із ТОВ «Нудвін»є нікчемними і, відповідно, у ФОП ОСОБА_1 були відсутні об'єкти, які підпадають визначення ст.ст. 4, 5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств».
У податковому повідомленні-рішенні № 0004091700 від 04.10.2011 відповідач вказав на порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Відповідно до коментованої вище норми Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків.
Суть порушення даної норми Відповідач виклав на стор. 12-14 Акту № 642-1700-НОМЕР_1 зазначивши, що оскільки перевіркою встановлено відсутність поставок товарів по господарських операціях між ТОВ «Нудвін»та ФОП ОСОБА_1, то такі правочини є нікчемними і, відповідно, у ФОП ОСОБА_1 були відсутні об'єкти, які підпадають визначення ст.ст. 4, 5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств», тому ФОП ОСОБА_1 отримала податкову вигоду шляхом формування «штучного»податкового кредиту.
З доводами відповідача про нікчемність правочинів вчинених між позивачем та ТОВ «Нудвін», що призвело до порушення вимог Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»та Закону України «Про податок на додану вартість»суд не погоджується та вважає їх неправомірними.
Податковий кодекс України не визначає поняття нікчемного правочину. Натомість ч. 2 ст. 215 ЦК України встановлює, що нікчемним правочином є недійсний правочин, причому такий правочин, недійсність якого встановлена законом.
Слід зазначити, що дана стаття ЦК України вказує на те, що нікчемними є правочини, які Законом безпосередньо визнаються нікчемними, а не недійсними (оскільки нікчемність виникає за законом, а недійсність підлягає доведенню). На це вказує також припис акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 ЦК України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом.
ЦК України визначає обмежений перелік випадків, коли правочини є нікчемними за законом:
ст. 27 ЦК України -правочин, що обмежує права фізичної особи;
ст. 219 ЦК України -недодержання вимоги про нотаріальне посвідчення правочину:
ч. 2 ст. 221 ЦК України -відсутність схвалення правочину;
ч. 1 ст. 224 ЦК України -відсутність дозволу органу опіки, піклування;
ч. 1.2 ст. 226 ЦК України -вчинення правочину недієздатною особою без його схвалення;
ч. 2 ст. 228 ЦК України -правочин, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави.
Із вищезазначеного переліку підстав відповідач у своїх запереченнях проти позову вказує на те, що правочини, вчинені ФОП ОСОБА_1 порушують публічний порядок, тобто підпадають під дію ч. 2 ст. 228 ЦК України.
З даними доводами відповідача суд не погоджується, оскільки за формулюванням даної статті правочин порушує публічний порядок в тому випадку, якщо:
спрямований на обмеження прав особи,
на знищення майна,
на пошкодження майна.
Однак такі факти обмеження прав, пошкодження чи знищення майна відповідачем під час перевірки встановлені. Крім того, в силу ч. 1 ст. 204 ЦК України, якщо Відповідач вважає правочини такими, що порушують публічний порядок це має бути доведено в суді у справі про визнання правочину недійсним.
На підставі вищевказаного, суд приходить до висновку, що відсутні підстави вважати правочини вчинені ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Нудвін»нікчемними.
Стаття 207 Господарського кодексу України передбачає можливість визнання недійсним господарського зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
За цією статтею, такий правочин не визнається нікчемним в силу закону, його недійсність повинна бути доведена в судовому порядку, шляхом звернення до суду із відповідним позовом.
Крім того, головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами податкової перевірки, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті недоліки, допущені, на думку відповідача, позивачем при оформленні документів укладених між сторонами, не можуть бути підставою для визнання правочинів нікчемними, враховуючи частину 2 статті 215 ЦК України, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.
Відповідачем не наведено в Акті перевірки жодної підстави на основі якої правочини вчинені ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Нудвін»є нікчемними. В той же час, відповідач не встановлював недійсність цих правочинів в судовому порядку, а тому висновки відповідача про нікчемність правочинів с необґрунтованими.
Щодо нараховування податковим органом штрафних санкцій та донарахування сум податкових зобов'язань суд зазначає наступне.
Відповідач здійснив донарахування сум податкових зобов'язань виходячи із норм законодавства про нікчемність правочинів, передбачених ЦК України, зокрема посилаючись на те, що доведення недійсності таких правочинів не вимагається і вказав на те, що правочини вчинені позивачем порушують публічний порядок.
Однак Податковий кодекс України містить спеціальну норму, яка повинна застосовуватись до податкових відносин, зокрема п. 140.2, з якої слідує, що у разі визнання судом правочину недійсним, як такого, що порушує публічний порядок, є фіктивним здійснюється перерахунок доходів та витрат.
Крім того, одна із підстав недійсності правочину, зокрема, укладення угоди без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином, є предметом правового регулювання спеціальної норми ЦК України (ч. 1 ст. 234), за змістом такий правочин є фіктивним.
Відповідно ж до ч. 2 вказаної статті, фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Виходячи із даної норми, в цілях застосування для платника податків наслідків недійсності правочинів, що порушують публічний порядок -податковий орган повинен спочатку визнати правочин недійсним (фіктивним) саме в судовому порядку і не наділений визнавати його таким самостійно актом перевірки.
Між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Нудвін»склалися правові відносини, які за своєю суттю є відносинами купівлі-продажу.
Господарські відносини між сторонами оформлялись наступним чином.
Поставка замовленого товару (продуктів харчування) ТОВ «Нудвін» відбувалась відповідно до видаткової накладної і рахунку фактури, що додавався до накладної.
Прийом-передача товару здійснювалась відповідно до видаткової накладної, оплата здійснювалась ФОП ОСОБА_1 згідно рахунку-фактури шляхом перерахування коштів на поточний рахунок ТОВ «Нудвін».
Оскільки такі відносини за своєю суттю є відносинами купівлі-продажу то на них розповсюджуються вимоги Параграфу 1 Глави 54 ЦК України «Загальні положення про купівлю-продаж».
Стаття 638 ЦК України передбачає, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Таким чином, істотними умовами цього договору є майно (товар) та вартість майна (товару).
Отже для договорів купівлі продажу, враховуючи коментовані норми істотними є умови про предмет (майно) та його вартість.
При цьому, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Видаткові накладні, котрі укладались між Позивачем та ТОВ «Нудвін»є двостороннім правочином, оскільки скріплені підписами та печатками обох сторін та містять усі необхідні істотні умови купівлі-продажу:
- найменування товару;
- вартість товару за одиницю;
- дані про сторони -постачальника та одержувача;
- дані про підставу розрахунку;
- вимоги про спосіб розрахунку.
Ст. 639 ЦК України передбачає, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до частини другої статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Згідно зі статтею 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини, зокрема, між юридичними особами.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він відповідає вимогам статті 207 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Із наявних в матеріалах справи видаткових накладних та реєстру (а.с. 91-128), суд дійшов висновку, що укладені між позивачем та ТОВ «Нудвін»правочини містять усі необхідні реквізити та істотні умови, які ставляться до відносин купівлі-продажу.
Частина 1 ст. 640 ЦК України встановлює, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. При цьому, згідно ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Таким чином, враховуючи, що видаткова накладна містить усі необхідні умови що ставляться до відносин купівлі-продажу, то факт підписання такої видаткової накладної позивачем є дією, що засвідчує бажання отримати товар та бути зобов'язаною оплатити його вартість.
Відповідачем зазначено в Акті перевірки (стр.8) про те, що перевіркою встановлено відсутність поставок товару, в той же час не зазначено цим підтверджується та не надано відповідних доказів, особливо беручи до уваги той факт, що згідно видаткових накладних поставки здійснювались у 2010 році, а перевірка відбулась у 2011 році, тобто у відповідача були відсутні можливості провести фактичну інвентаризацію товару.
Те, що такої інвентаризації не проводилось при проведенні даної перевірки, підтверджено і представниками відповідача в ході судового розгляду справи.
Крім того, відповідач у своєму листі від 29.09.2011 № 147/в/17008/299 (а.с. 38) зазначив, що перевіркою ДПІ у Вишгородському районі встановлено відсутність поставок товарів між ТОВ Нудвін» та позивачем, однак, не надав доказів, що підтверджують відсутність поставок товару.
Відповідно до Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 984 від 22.12.2010 за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного га іншого законодавства -довідка.
Акт -службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання (п. 3 Порядку № 984).
В той же час, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів (п. 6 Порядку № 984).
Не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.
Відповідно ж до п. 5.2. вказаного Порядку, за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно:
- висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю;
- у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період і місяць, квартал рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень;
- зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення;
- у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів;
- у разі відмови посадових осіб суб'єкта господарювання надати перевіряючим письмові пояснення щодо встановлених порушень та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення.
В порушення вказаних вимог, висновки відповідача, викладені в Акті перевірки, містять відомості щодо виявлених порушень, факт існування яких не підтверджений належними та допустимими доказами.
Крім того, відповідач не відтворив в Акті перевірки обставини щодо надання позивачем документів податкового і бухгалтерського обліку (видаткові накладні, податкові накладні та рахунки фактури між Позивачем та ТОВ «Нудвін») на перевірку, так само як і не витворив результати їх дослідження.
З огляду на зазначене вище, висновки відповідача про відсутність поставок товарів, укладення угод без мети настання реальних наслідків та про нікчемність вказаних правочинів, є передчасними, непослідовними та такими, що ґрунтуються на припущеннях, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що такі висновки Акту перевірки не можуть бути підставою для донарахування позивачу суми ПДВ, податку з доходів фізичних осіб та накладення штрафних санкцій, а відтак і для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Відсутність допустимих і належних доказів про відсутність поставок товарів не дає змоги відповідачу зробити об'єктивний висновок про відсутність у ФОП ОСОБА_1 об'єктів, які підпадають під визначення ст.ст. 4, 5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств»і зробити висновок про завищення у 4-му кварталі 2010 року валових витрат, як наслідок, порушення вимог абз. «а»п. 19.1 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Порядок та підстави формування платником податку податкового кредиту регламентується приписами п. 7.4. п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", яких платник податків зобов'язаний дотримуватися, і виключно за умови порушення яких, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.
Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на час формування позивачем податкового кредиту), податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Підпунктом 7.5.1 п. 7.5. ст. 7 вказаного закону визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
При цьому, позивач не вчинив жодної дії яка б позбавляла його права на отримання податкового кредиту.
Позивачем було складено та належним чином оформлено податкові накладні, які є документами, що засвідчують факт сплати позивачем суми ПДВ у вартості придбаних товарів, з дати отримання яких, згідно із приписами п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", у платника виникає право на податковий кредит (за умови, якщо така подія є першою порівняно з іншою законодавчо визначеною подією), та які, виходячи із змісту п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 цього ж закону, підтверджують право платника податку на включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку на додану вартість.
Крім того, згідно з пп. 7.4.5 вказаного закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Виходячи із приписів вищевказаної норми закону, лише відсутність податкової накладної безспірно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредит) сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.
Таким чином, відповідач безпідставно та необґрунтовано здійснив донарахування позивачу сум податкових зобов'язань та неправомірно застосував відносно позивача штрафні санкції.
Згідно пп. 21.1.1 п. 21.1 ст. 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані серед іншого дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.
Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дій чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно частини першої статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В супереч зазначеним вимогам відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх і беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтується його заперечення проти позову і не довів правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з одночасним повним та належним обґрунтуванням позивачем своїх позовних вимог.
Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 122, 158-163, 167, 257 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Яготинської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області від 04.10.2011 № 0004091700 та № 0004111700.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Старова Н.Е.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 22 лютого 2012 р.