Справа №22-а-2371/11 20.12.2011 20.12.2011 20.12.2011
Справа № 22а-2371/11 Головуючий у 1-й інстанції Корнешова Т.В.
Категорія: 99 Доповідач апеляційного суду Базовкіна Т.М.
іменем України
20 грудня 2011 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого: Базовкіної Т.М.,
суддів: Колосовського С.Ю., Яворської Ж.М.
при секретарі судових засідань: Колосовій О.М.
без участі осіб, які беруть участь у справі і були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання,
за апеляційною скаргою
управління Пенсійного фонду України в Заводському районі
м. Миколаєва (далі - УПФ)
на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 вересня 2010 року за позовом ОСОБА_3 до УПФ про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до УПФ, в якому просила визнати протиправною бездіяльність щодо неперерахування їй як особі, яка має правовий статус дитини війни, доплати (підвищення) до пенсії, передбаченої Законом України від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» (далі - Закон від 18 листопада 2004 року), у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 1 січня 2006 року по 31 грудня 2007 року включно та зобов'язати УПФ здійснити перерахування такої допомоги і забезпечити виплату заборгованості.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 вересня 2010 року позов задоволено частково.
Зобов'язано УПФ здійснити нарахування та виплату (з урахуванням фактично виплачених сум) ОСОБА_3 підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України від 9 липня 2003 року «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон від 9 липня 2003 року) за період з 09 липня 2007 р. по 31 грудня 2007 р.
В апеляційній скарзі УПФ, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, просило рішення скасувати і винести нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Перевіривши законність рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач отримує пенсію та належить до категорії громадян, яким визначено статус дитини війни.
Відповідно до ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 року (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.
Однак, згідно з пунктом 17 ст. 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» дію ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 року зупинено на 2006 рік.
До того ж, Законом України від 19 січня 2006 року «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» із положень Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» виключено пункт 17 ст. 77 вказаного вище Закону, а новою редакцією ст. 110 цього ж Закону встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 року, запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Між тим, Кабінет Міністрів України протягом 2006 року не приймав рішення на виконання вимог ст. 110 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік».
Отже, пільги для дітей війни, передбачені ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 року, безпосередньо у 2006 році запроваджено не було.
В свою чергу, пунктом 12 ст. 71 Закону України від 19 грудня 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 року зупинено на 2007 рік із урахуванням ст. 111 названого вище Закону.
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пункту 12 ст. 71 Закону України від 19 грудня 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 року із урахуванням ст. 111 цього ж Закону.
Ураховуючи положення Конституції України щодо дії нормативно-правових актів у часі, положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у редакції 2004 року поновили свою дію у 2007 році - з 09 липня 2007 року .
Таким чином, за період 2006-2007 років позивач мала право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, починаючи з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.
Суд першої інстанції, який розглядав справу, повно та всебічно дослідив обставини спору, належно оцінив надані докази та дійшов обґрунтованого висновку, що УПФ як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсії та доплат до них, у порушення вимог ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 року не здійснило відповідні перерахування (за той період, коли дія цієї норми не була зупинена), чим і допустило протиправну бездіяльність. На підставі чого суд обґрунтовано частково задовольнив позовні вимоги.
Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій із посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни не приймаються до уваги, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом цього спору. Проблеми надання бюджетних коштів УПФ для виконання покладених на нього обов'язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог і тому судом не розглядалися.
Щодо посилання в апеляційній скарзі на не визначення законодавчого розміру мінімальної пенсії за віком, з якої має обчислюватись спірне підвищення до пенсії, то розрахунок необхідно проводити, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки іншого розміру такої пенсії законодавством не передбачено.
Безпідставним є також посилання відповідача на можливість нецільового використання коштів УПФ, оскільки суди не ухвалювали рішення про проведення виплат із власних джерел фінансування останнього.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення та відмови позивачу у задоволенні всіх вимог.
Керуючись ст.ст.200, 206 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва відхилити, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 вересня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної з моменту її проголошення і протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку .