Справа № 22-ц-871/12 19.03.2012 19.03.2012 19.03.2012
Справа № 22ц- 871 / 12 Головуючий у першій інстанції: Притуляк І.О.
Категорія 30 Доповідач в апеляційній інстанції: Кутова Т.З.
Іменем України
19 березня 2012 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючої: Кутової Т.З.,
суддів: Ямкової О.О., Крамаренко Т.В.,
при секретарі: Величковській В.С.,
за участю: представника позивача ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5, представника третьої особи ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу
за апеляційною скаргою
ОСОБА_4
на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 31 січня 2012 року
за позовом
ОСОБА_7 до ОСОБА_4, третя особа на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» про стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди
та зустрічною позовною заявою
ОСОБА_4 до ОСОБА_7 про відшкодування моральної шкоди
В лютому 2011 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди.
Позивач зазначав, що відповідно до письмово укладеного договору він взяв на себе зобов'язання ОСОБА_4 перед банком по здійсненню платежів за кредитним договором від 19 серпня 2008 року. Останній же в свою чергу, зобов'язався після сплати всієї суми кредиту передати йому у власність автомашину «Нісан Кашкай» державний номер НОМЕР_1. При цьому за зазначеним договором він передав відповідачу 7000 доларів США, а ОСОБА_4 віддав йому довіреність на управління вказаним транспортним засобом. В цей же день між позивачем, ТОВ «Український промисловий банк» було укладено договір поруки в забезпечення кредитних зобов'язань відповідача перед вказаним банком.
Не зважаючи на те, що позивач виконував умови вказаного договору та здійснював періодичні платежі в банк, відповідач відкликав доручення та забрав автомобіль в своє користування. Посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_4 умов укладеного між ними договору, позивач уточнюючи позовні вимоги просив стягнути з відповідача на його користь сплачені банку за цим договором та ОСОБА_4 в сумі 113088 грн. 84 коп. з урахуванням штрафних санкцій передбачених договором, 15000 грн. моральної шкоди та 10000 витрат на правову допомогу.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 31 січня 2012 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 55930 грн., розподілені судові витрати. В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_7 та зустрічного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить вказане рішення суду змінити та ухвалити по справі нове рішення, яким в задоволенні позову до нього відмовити, посилаючись на те, що суд не вірно застосував норми матеріального права.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, дослідивши письмові докази по справі колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи і таке встановлено судом, що 19 серпня 2008 року ОСОБА_4 з ТОВ «Українській промисловий банк» уклав кредитний договір на суму 25057, 84 доларів США на придбання автомобіля строком на 84 місяця (а.с. 74-77).
15 січня 2010 року ОСОБА_4 уклав письмово договір №1 з ОСОБА_7 за яким останній взяв на себе зобов'язання виконання обов'язків боржника за вказаним договором кредиту по сплаті щомісячних платежів на користь банку. Також позивач зобов'язався сплатити 7000 доларів США, як попередню плату за автомобіль. Інша сторона за цим договором, а саме ОСОБА_4, зобов'язався після повної сплати ОСОБА_7 за нього кредитної заборгованості, передати останньому у власність автомобіль «Нісан Кашкай» 2008 року випуску державний номер НОМЕР_1 та на період дії вказаного договору передати вказаний автомобіль на підставі доручення ОСОБА_7 (а.с. 10-11).
Як вбачається з пункту 1.2 вказаного договору 7000 доларів США ОСОБА_7 передав ОСОБА_4 ще до його підписання, і таке останнім не оспорюється в судовому засіданні.
ОСОБА_4 на виконання умов вказаного договору того ж дня видав доручення на ім'я ОСОБА_7, яким надав йому право управління та експлуатації транспортного засобу автомобілем «Нісан Кашкай» (а.с. 12).
На підтвердження домовленостей досягнутих в попередньому договорі в цей же день ОСОБА_7 уклав договір поруки з ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_4 за яким взяв на себе зобов'язання по виконанню останнім кредитних зобов'язань за договором від 19 серпня 2008 року (а.с. 30).
З довідки ПАТ «Дельта-Банк» від 14 березня 2011 року вбачається, що відбулася заміна кредитора у зобов'язаннях з кредитором ТОВ «Українській промисловий банк», права якого перейшли до ПАТ «Дельта-банк» і з 1 липня 2010 року платежів за кредитним договором за ОСОБА_4 не здійснювалось (а.с. 67).
В зв'язку з наявністю заборгованості за договором кредиту, ОСОБА_4 відкликав доручення на управління транспортним засобом та витребував автомобіль у ОСОБА_7 (а.с 33).
Районний суд відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 про стягнення суми сплачених ним банку місячних платежів замість ОСОБА_4 за його договором кредиту від 19 серпня 2008 року, а також штрафних нарахуваннь відповідно до п. 5.3 договору № 1 від 15 січня 2010 року та 15000 грн. моральної шкоди, виходив з того, що сплата позивачем відповідних платежів по кредитним зобов'язанням відповідача мала місце на підставі договору поруки. А тому, право їх витребування у останнього, відповідно до положень ст. 556 ЦК України, виникне лише після виконання кредитного договору.
Між тим, з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки він не відповідає вимогам закону.
Так із змісту уточнених позовних вимог, вбачається, що на виконання умов договору № 1 від 15 січня 2010 року між сторонами по справі ОСОБА_7 сплатив банку замість ОСОБА_4 на виконання його кредитних зобов'язань 14462 грн. 56 коп. В підтвердження вказаних обставин позивачем надано відповідні платіжні документи з яких вбачається, що платежі здійснювались від імені боржника перед банком ОСОБА_4 (а.с. 14-28). Вказані обставини та сплачена сума також визнані відповідачем ОСОБА_4 в судовому засіданні.
Як зазначив суд, відповідно до положень ст. ст. 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку, та в разі виникнення заборгованості боржник і поручитель несуть солідарну відповідальність.
Тобто, відповідно до наведеної норми за договором поруки у поручителя виникає особистий обов'язок перед кредитором, який він зобов'язаний виконувати від свого імені. А як встановлено судом, ОСОБА_7 здійснював щомісячні платежі за ОСОБА_4, тобто від його імені, так як то передбачено договором № 1 від 15 січня 2010 року, а не договором поруки.
Суд же не вірно сприйняв зміст вказаної норми та дійшов безпідставного висновку про те, що ОСОБА_7 здійснював платежі на виконання своїх особистих зобов'язань перед банком за договором поруки. За таких обставин, доводи апелянта ОСОБА_4 про те, що спірні правовідносини випливають з договору поруки, не відповідають обставинам справи та вимогам закону. В зв'язку з чим, відповідно до положень п.4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Так, відповідно до положень ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Аналогічна норма викладена також і в ч. 1 ст. 651 ЦК України, а відповідно до ч. 3 вказаної статті, в разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом , договір є відповідно розірваним.
Положеннями п. 5.1 договору № 1 від 15 січня 2010 року, передбачено, що у разі прострочення виконання стороною 2, тобто ОСОБА_7, поточних зобов'язань на користь банку, сторона 1 має право в односторонньому порядку припинити дію цього договору, скасувати довіреність та витребувати переданий автомобіль.
Враховуючи, що факт заборгованості перед банком підтверджено вищезазначеним листом та визнано сторонами, дії ОСОБА_4 направлені на розірвання договору (відкликання доручення та витребування автомобіля), слід вважати такими, що відповідають положенням п. 5.1 договору, а договір розірваним.
При цьому, посилання позивача на те, що сплату щомісячних платежів по кредитній заборгованості ним було припинено з відома та за погодженням з ОСОБА_4 не можна прийняти до уваги, оскільки таке не підтверджено належними письмовими доказами, оскільки це фактично стосується зміни умов письмового договору № 1 від 15 січня 2010 року.
Відповідно до правових наслідків зміни або розірвання договору № 1 від 15 січня 2010 року передбачених в п. 5.2, ОСОБА_7 має право на витребування виконаного за зобов'язаннями, що не суперечить ч.4 ст.653 ЦК України. При цьому, вказаним пунктом договору встановлено обов'язок кредитора повернути 50 % сум сплачених ним на користь банку.
На підставі викладеного стягненню на користь ОСОБА_7 з ОСОБА_4 підлягає сума 7231 грн. (14452, 56: 2) сплачених ним на користь банку від імені ОСОБА_4, а вимоги позивача про стягнення нарахованих ним сум на підставі положень п. 5.3 договору № 1 від 15 січня 2010 року не підлягає задоволенню, оскільки розірвання договору відбулося за правилами п. 5.1 цього договору, за такого в цій частині позов підлягає частковому задоволенню.
Положеннями ст. 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава на якій воно було набуте згодом відпала.
За таких обставин, 7000 доларів США, які були передані відповідачу як попередня оплата в рахунок отримання у власність автомобіля в майбутньому, на підставі договору № 1 від 15 січня 2010 року, який в даний час розірвано, і вирішення питання про перехід права власності на машину, тобто укладення відповідного договору направленого на зміну власника є неможливім, підлягає стягненню на користь позивача як безпідставно утримувані кошти відповідачем.
Таким чином, суд обґрунтовано застосував положення наведеної норми та стягнув 55930 грн. як еквівалент 7000 доларам США на користь позивача з ОСОБА_4
Доводи апеляційної скарги в цій частині про те, що вказана сума не підлягає поверненню за умовами договору 5.2, не можна прийняти до уваги. Так, відповідно до положень ст. ст. 570, 571 ЦК України грошова сума , що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів на підтвердження зобов'язання та на забезпечення його виконання є завдатком і в разі порушення зобов'язання з вини боржника завдаток залишається у кредитора.
Між тим, спірна сума сплачена фактично в рахунок зобов'язань за договором, який сторони лише домовились укласти в майбутньому при певних обставинах, а тому, відповідно до положень ч. 2 ст. 570 ЦК України, спірна сума є авансом, який підлягає поверненню.
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, однак при цьому повинні дотримуватись вимог закону. За такого, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства , якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами, що визначено ч. 3 ст. 6 ЦК України.
Тому, положення п. 5.2 договору № 1 про те, що передплата не підлягає поверненню, не може вплинути на права та обов'язки сторін, оскільки спірні правовідносини в цій частині чітко врегульовані законом.
Виходячи з наведеного оскаржуване рішення в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 55930 грн. підлягає залишенню без змін.
Відмовляючи ж в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про стягнення моральної шкоди, районний суд зазначив про те, що оскільки витребування автомобіля у позивача було правомірним то і не могло бути заподіяно такими діями шкоди. Між тим, зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач в обґрунтування заподіяння йому моральної шкоди посилався не тільки на неправомірне, на його погляд, витребування автомобіля, а і на неправомірне невиконання умов договору та відмову в поверненні грошей. Як зазначено вище, судом встановлено порушення умов договору відповідачем та стягнуто відповідні кошти. За такого, вказана судом підстава відмови в задоволенні цієї частини вимог, тобто відсутність неправомірної поведінки відповідача, не ґрунтується на обставинах справи.
Також відмовляючи в задоволенні аналогічних зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення моральної шкоди, суд виходив з того, що вказані вимоги ґрунтуються на порушенні ОСОБА_9 умов договору, який укладено між ними 15 січня 2010 року в простій письмовій формі, однак на думку суду, правовідносини між сторонами виникли з договору поруки.
Такий висновок суду не містить в собі правового навантаження та не відповідає вимогам ч. 1 ст. 11 ЦПК України, де передбачено, що суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Так, в оскаржуваному рішенні суд не дав правової оцінки обставинам про які зазначається в зустрічному позові, а обмежився посиланням на наявність правовідносин, які, на думку суду, випливають з договору поруки. При цьому також не навівши ніякого обґрунтування та не вказав на правові наслідки таких правовідносин та не зазначив норму права, як підставу відмови в задоволенні зустрічного позову. За такого в цій частині рішення також не відповідає вимогам ст. 203 ЦПК України.
Враховуючи наведене оскаржуване рішення, в частинах відмови в задоволенні взаємних позовних вимог ОСОБА_7 та ОСОБА_4 про стягнення моральної шкоди, на підставі ч. 4 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням в цих частинах нового рішення.
Так, із змісту заявлених сторонами вимог, про стягнення моральної шкоди слідує, що, як на думку сторін, вона заподіяна їм протилежною стороною в зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань. Таким чином спірні правовідносини випливають з договірних правовідносин.
Відповідно до положень ст. 611 ЦК України, яка встановлює правові наслідки порушення зобов'язання, зазначено, що в такому випадку відшкодування моральної шкоди можливе в разі, якщо таке передбачено законом чи договором.
Враховуючи, що ні законодавчими нормами, які регулюють договірні правовідносини і до яких відносяться спірні правовідносини, ні умовами договору № 1 не передбачено обов'язку сторони, яка порушила зобов'язання відшкодувати моральну шкоду, то саме, в зв'язку з відсутністю правових підстав не можуть бути задоволенні зазначені взаємні позовні вимог.
Враховуючи зазначене, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 та зустрічних вимог ОСОБА_4 про стягнення моральної шкоди необхідно відмовити.
Посилання ОСОБА_4, в обґрунтування своїх вимог, на положення ст. 280 ЦК України, як на правову підставу стягнення моральної шкоди, не можна прийняти до уваги, оскільки вказана норма регулює правовідносини, які випливають з порушення особистих немайнових прав особи, визначення яким дано в ст. 269 ЦК України, і на спірні договірні правовідносини не розповсюджується.
В той же час, висновки та обґрунтування суду щодо відсутності підстав для стягнення з ОСОБА_4 4000 грн. та 6000 грн. витрат на юридичну допомогу є вірними.
Без змін необхідно залишити також дане рішення в частині стягнення витрат на інформаційне забезпечення розгляду справи. А в частині стягнення судового збору, в зв'язку із зміною суми, яка підлягає стягненню з відповідача, рішення також слід змінити та стягнути на користь держави з ОСОБА_4 631 грн. 60 коп.
Керуючись статтями 303, 308, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити частково.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 31 січня 2012 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення грошових коштів переданих по договору № 1 від 15 січня 2010 року на користь банку з урахуванням штрафних санкцій та моральної шкоди з ОСОБА_4 а також в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог про стягнення моральної шкоди з ОСОБА_7 скасувати, в цій частині ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів переданих за договором № 1 від 15 січня 2010 року з урахуванням штрафних санкцій задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 7231 грн. 28 коп. (сім тисяч двісті тридцять одну грн. 28 коп.).
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про стягнення моральної шкоди відмовити.
В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_7 про стягнення моральної шкоди - відмовити.
Вказане рішення в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 55930 грн., в частині відмови в стягненні з ОСОБА_4 4000 грн. та 6000 грн. витрат на правову допомогу та в частині стягнення 120 грн. витрат на ІТЗ -залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави 511 грн. 60 коп. судового збору.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуюча
Судді