Справа № 22-ц-403/12 23.02.2012 23.02.2012 23.02.2012
справа № 22ц-403/12 Головуючий у першій інстанції: Спінчевська Н.А.
категорія 27 Доповідач апеляційного суду: Лівінський І.В.
іменем України
23 лютого 2012 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Данилової О.О.,
суддів: Лівінського І.В.,
Шаманської Н.О.,
при секретарі судового засідання Скопенко В.М.,
за участю: представників позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_5,
відповідачки ОСОБА_6 та її представника ОСОБА_7,
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційною скаргою
ОСОБА_8
на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2011 року
за позовом
ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики,
В травні 2011 року ОСОБА_8 звернувся з позовом до ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики.
Позивач зазначав, що 19 вересня 2008 року ОСОБА_6 отримала від нього 370000 грн., які зобов'язалася повернути протягом місяця. Оскільки борг не було повернуто своєчасно, 24 грудня 2008 року він з відповідачкою уклав договір позики, який посвідчено нотаріально. За цим договором ОСОБА_6 зобов'язалася повернути до 1 березня 2009 року 46000 доларів США, що еквівалентно 381800 грн.
Посилаючись на те, що відповідачка не виконала зобов'язання, позивач просив суд стягнути з неї 381800 грн. боргу.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2011 року в позові відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_8, посилаючись на незаконність, та необґрунтованість рішення суду, просив його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши докази по справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що ОСОБА_6 не зобов'язана повертати позивачу гроші, оскільки між сторонами склались договірні відносини з приводу реалізації сільгосппродукції, а відповідачка грошей від позивача не отримувала.
Проте з таким висновком повністю погодитись не можна.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 19 вересня 2008 року ОСОБА_6 надала ОСОБА_8 розписку, в якої зобов'язалась повернути борг в розмірі 370000 грн. за отриманий товар (а.с. 29).
В суді відповідачка та представник позивача пояснили, що в серпні 2008 року ОСОБА_8 домовився з ОСОБА_6 про реалізацію насіння рапсу. Разом з тим, ОСОБА_8 не отримав повного розрахунку за відвантажену сільгосппродукцію. В зв'язку з чим, відповідачка взяла на себе зобов'язання повернути гроші позивачу до 19 жовтня 2008 року. Однак відповідачка це зобов'язання не виконала, в зв'язку з чим, 24 грудня 2008 року сторони уклали нотаріально посвідчений договір позики, відповідно до якого ОСОБА_6 зобов'язалась повернути ОСОБА_8 борг у розмірі 46000 доларів США, що еквівалентно 381800 грн. Крім того, ця угода містить умови та строки повернення грошових коштів (а.с.7-8).
Отже, сторони замінили борг, що виник з договору купівлі-продажу сільгосппродукцію, позиковим зобов'язанням відповідно до положень ст. 1053 ЦК України. При цьому, вони оформили свої правовідносини письмовим договором позики та засвідчили його нотаріально.
Таким чином, підписання відповідачкою вказаного договору, є доказом взяття позивачкою на себе позикового зобов'язання в розмірі 381800 грн.
За умовами зазначеними в договорі відповідачка повинна була повернути отриманні гроші до 1 березня 2009 року. Однак, до цього часу вона свої зобов'язання не виконала.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_8 необхідно задовольнити та стягнути з ОСОБА_6 на його користь 381800 грн. боргу за договором позики.
Доводи відповідачки про те, що боргові зобов'язання з приводу сільгосппродукції виникли у позивача з іншою собою, є необґрунтованими.
Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 57-60 ЦПК України.
Разом з тим, ОСОБА_6 не надала доказів відповідних зобов'язань позивача з третіми особами на спірну суму боргу.
До того ж, наявність грошових зобов'язань саме ОСОБА_6 перед позивачем підтверджується подальшою поведінкою відповідачки.
Так, в суді ОСОБА_6 пояснила, що частку боргу за сільгосппродукцію вона повернула ОСОБА_8 за рахунок власних коштів.
Твердження відповідачки про те, що її примусили до укладення договору позики, не має правового значення для даної справи, оскільки дійсність договору з цих підстав відповідачка не оспорювала.
Суд на вказані обставини справи та вимоги закону належної уваги не звернув, хоча це має суттєве значення для вирішення спору.
Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 88 ЦПК України з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню понесені ним судові витрати.
Керуючись статями 303, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2011 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_8 задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 381800 (триста вісімдесят одна тисяча вісімсот) гривен боргу за договором позики та 3231 (три тисячі двісті тридцять одну) гривну 50 копійок судових витрат.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: Судді: