Справа №10-45/12 10.02.2012 10.02.2012 10.02.2012
Справа № 10-45/12 Головуючий у 1-й інстанції: Карікова Л.В.
Категорія: оскарження постанови Доповідач апеляційної інстанції: Семенчук О.В.
про обрання запобіжного заходу
у вигляді взяття під варту
10 лютого 2012 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого судді Пустовара М.Л.
суддів: Олещук Т.Л., Семенчука О.В.
за участю:
прокурора Гавенка В.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні матеріали справи за апеляцією обвинуваченого ОСОБА_2 на постанову Миколаївського районного суду Миколаївської області від 30 січня 2012 року, якою відносно
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця смт Ольшанське Миколаївського району Миколаївської області, громадянина України, судимого 22.09.2004 р. Миколаївським районним судом Миколаївської області за ст.263 ч.1 КК України на 2 роки 6 місяців позбавлення волі, звільненого19.01.2007 р. за відбуттям строку покарання, обвинуваченого за ч.3 ст. 187 КК України,
- обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту.
Органами досудового слідства ОСОБА_2 обвинувачується у скоєнні розбійного нападу за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням у житло.
19 січня 2012 року слідчим СВ Миколаївського РВ УМВС України в Миколаївській області за даним фактом порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.187 КК України.
21.01.2012 року ОСОБА_2 було затримано в порядку ст. 115 КПК України, за підозрою у вчиненні зазначеного злочину, а 30.01.2012 року йому пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.187 КК України.
Задовольняючи подання і обираючи ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді взяття під варту, суд послався на те, що він обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого корисного злочину, за який передбачене покарання понад 10 років, за місцем проживання характеризується негативно, ніде не працює та не має постійного заробітку, не судимий в силу ст.89 КК України. Зазначені обставини, на думку суду, дають підстави вважати, що ОСОБА_2 може продовжувати свою злочину діяльність та перешкоджати встановленню істини по справі.
В апеляції обвинувачений ОСОБА_2 просить постанову суду змінити та обрати запобіжний захід у виді підписки про невиїзд. Посилається на те, що матеріали кримінальної справи не містять достовірної інформації про вчинення ним інкримінованого йому злочину.
Звертає увагу на те, що його затримання працівниками міліції відбулося з порушенням передбаченого Законом порядку.
Стверджує, що при обранні запобіжного заходу, судом не було враховано наявність у нього захворювань та стан здоров'я його матері.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який вважав постанову суду законною і обґрунтованою, вивчивши подання та матеріали кримінальної справи, обговоривши доводи апеляції, колегія суддів визнає, що апеляція не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст.ст. 148, 150 КПК України, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний з'ясувати, чи є вказані в законі підстави для обрання запобіжного заходу, враховує тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується особа та характеризуючи дані.
Згідно ст.155 КПК України взяття під варту як запобіжний захід застосовується в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 3 роки.
Приймаючи рішення про обрання запобіжного заходу ОСОБА_2 суд першої інстанції, вірно встановив фактичні дані, які впливають на необхідність обрання обвинуваченому запобіжного заходу у виді взяття під варту та дав їм обґрунтовану оцінку.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину з корисних мотивів, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі до 12 років.
Обвинувачений ніде не працює, джерел існування не має, за місцем проживання характеризується незадовільно та своєю поведінкою негативно впливає на оточуючих, раніше судимий, оскільки судимість не погашено у встановленому законом порядку.
З огляду на ці обставини, судом першої інстанції вірно прийнято рішення про обрання щодо ОСОБА_2 запобіжного заходу у виді взяття під варту з метою запобігти спробам обвинуваченого ухилитися від слідства і суду, продовжити злочину діяльність, а також перешкоджати встановленню істини по справі.
Відповідно до вимог ч.5 ст. 90 КК України щодо обчислення строків погашення судимості, якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості переривається і обчислюється заново, окремо за кожний злочин після фактичного відбуття покарання за останній злочин.
Суд першої інстанції при розгляді справи помилково зазначив що ОСОБА_2 раніше не судимий в силу ст. 89 КК України. Суд не врахував, що ОСОБА_2 був засуджений 22.09.2004 року за ч.1 ст.263 КК України на 2 років 6 місяців позбавлення волі, звільнився відбувши покарання 19.01.2007 року, а 25.09.2009 року, тобто до закінчення строку погашення судимості, знову вчинив злочин, передбачений ч.1ст.309 КК України, за якій його було засуджено 26.07.2010 року на 6 місяців арешту і звільнено за відбуттям покарання 26.07.2010 року, а тому судимість ОСОБА_2 від 22.09.2004 року не є погашеною.
Посилання апелянта на те, що його затримання відбулося з порушенням вимог Закону, є безпідставними, оскільки зазначені питання суд першої інстанції досліджував при розгляді подання слідчого про взяття під варту й обґрунтовано прийшов до висновку, що затримання ОСОБА_2 відбулося у відповідності до вимог закону, зазначивши зокрема про те, що потерпілий ОСОБА_3 в своїх поясненнях прямо вказав на обвинуваченого як особу, що вчинила злочин проти нього.
Крім того, відповідно до п.11 Пленуму ВС України «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» № 4 від 25.04.2003 року (з подальшими змінами), навіть у випадку визнання затримання незаконним, це не є підставою для відмови в задоволенні подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.
Наявність у обвинуваченого хронічного бронхіту, а також що він раніше хворів на туберкульоз, не є обставинами, що перешкоджають триманню під вартою.
Наведені в апеляції доводи про його захворювання на венеричної хворобу і хворобу його матері, не підтверджуються матеріалами справи.
Доводи про те, що він не скоював даного злочину, а докази по справі ґрунтуються на суперечливих показаннях потерпілого та припущеннях органів слідства, здійснення на нього психологічного і фізичного впливу при затриманні і допиті, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки при розгляді подання про взяття під варту суд не вправі досліджувати докази, давати їм оцінку, або в іншій спосіб перевіряти доведеність вини обвинуваченого, тобто розглядати і вирішувати ті питання, які вирішуються під час розгляду справи по суті.
Таким чином, колегія суддів визнає, що судом 1-ї інстанції при обранні запобіжного заходу ОСОБА_2 були дотримані вимоги ст.ст. 148-150, 155 КПК України, а тому підстави для зміни такого рішення суду відсутні.
Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів,-
Апеляцію обвинуваченого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Миколаївського районного суду Миколаївської області від 30 січня 2012 року, якою відносно ОСОБА_2 обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту - без зміни.
Головуючий
Судді