Справа № 22-ц-691/12 21.02.2012 21.02.2012 14.03.2012
Справа № 22ц - 691/12 Головуючий першої інстанції: Притуляк І.О.,
Категорія: 42 Суддя-доповідач апеляційного суду: Базовкіна Т.М.
Іменем України
21 лютого 2012 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого: Базовкіної Т.М.,
суддів: Колосовського С.Ю.,
Яворської Ж.М.,
при секретарі судового засідання: Дубовій К.В.,
за участю позивача ОСОБА_3, його представника ОСОБА_4, відповідачки ОСОБА_5, її представника ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3
на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 січня 2012 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про вселення,
У травні 2011 р. ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_5 про виселення.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказував, що є власником 48/100 частин житлового будинку по АДРЕСА_1. Разом з ним в належній йому частині будинку проживають його колишня дружина ОСОБА_5 та їх донька ОСОБА_7 1993 р. народження.
Посилаючись на те, що відповідачка у квітні 2011 р., забравши особисті речі, переїхала проживати до своїх батьків, але продовжує приходити у його будинок, влаштовує скандали, здійснює психологічний тиск на їх дочку, позивач просив виселити відповідачку з будинку як особу, яка систематично порушує правила співжиття, без надання іншого жилого приміщення.
В липні 2011 р. ОСОБА_5 звернулися до ОСОБА_3 із зустрічним позовом про вселення у будинок по АДРЕСА_1, посилаючись на те, що ОСОБА_3 вимусив її забрати речі та перейти проживати до її батьків, змінив замки, вселив до будинку іншу жінку та перешкоджає їй повернутися до вказаного житлового приміщення.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 січня 2012 р. в позові ОСОБА_3 відмовлено, зустрічний позов задоволено. Постановлено вселити ОСОБА_5 в належну ОСОБА_3 частину домоволодіння АДРЕСА_1, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 45 грн. 50 коп. судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 вказує на невідповідність висновків суду обставинам спору, порушення рішенням суду про вселення позивачки прав на житло його членів сім'ї, і просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позовах у зв'язку з добровільним вибуттям відповідачки на проживання в інше жиле приміщення.
У запереченні на апеляційну скаргу представник відповідачки вказує, що її доводи є безпідставними й просить скаргу відхилити, рішення суду - залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача, його представника, відповідачки, її представника, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.
З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 з 8 серпня 1992 р. перебували у зареєстрованому шлюбі. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 травня 2011 р. шлюб розірвано. Позивач є власником 48/100 частин житлового будинку по АДРЕСА_1. Разом з ОСОБА_3 в належній йому частині будинку зареєстровані його колишня дружина ОСОБА_5 та їх донька ОСОБА_7 1993 р. народження.
Частиною 1 ст. 156 ЖК України передбачено, що члени сім'ї власника будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Установлено, що ОСОБА_5 як дружина власника вселилася до спірного будинку в установленому законом порядку, зареєстрована в ньому з 1999 р. і набула прав і обов'язків, передбачених ст. 156 ЖК України.
Підстави виселення членів сім'ї (колишніх членів сім'ї) власника будинку передбачені ст. 156 та ч. 1 ст. 116 ЖК України.
В силу ч. 1 ст. 116 ЖК України якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Як роз'яснено в пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 р. з наступними змінами «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», при вирішенні справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів.
За такого обов'язковими умовами для застосування ч. 1 ст. 116 ЖК України, на підставі якої пред'явлено позов, є триваюча антигромадська поведінка відповідачки та наявність заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів.
На порушення положень ст. ст. 10, 60 ЦПК України позивачем не надано доказів антигромадської поведінки відповідачки та застосування до неї у зв'язку із такою поведінкою яких-небудь заходів.
До того ж, як було встановлено, ОСОБА_5 з квітня 2011 р. на спірній житловій площі не проживає.
За такого суд обґрунтовано відмовив у позові про виселення ОСОБА_5
Щодо вирішення судом зустрічного позову, то, як встановлено судом, 23 квітня 2011 р. ОСОБА_5 вимушено, внаслідок неприязних стосунків з позивачем та скандалу з останнім залишила будинок, а коли забажала повернутися, позивач став перешкоджати у цьому, що ним підтверджено під час пояснень в суді апеляційної інстанції.
Такі обставини, крім пояснень позивача, підтверджуються зверненням відповідачки до правоохоронних органів. Наявність перешкод до проживання ОСОБА_5 підтверджується також тією обставиною, що з травня 2011 р. позивач вселив у належний йому будинок іншу жінку, з якою 7 липня 2011 р. зареєстрував шлюб, а 16 січня 2012 р. у них народилася дитина.
З урахуванням наведеного та положень ч. 3 ст. 9 ЖК України, відповідно до якої ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом, суд вірно встановив, що позивачем порушено права відповідачки на проживання у належному позивачеві будинку як колишнього члена його сім'ї, суд обґрунтовано задовольнив зустрічний позов.
Доводи апеляційної скарги про необхідність застосування судом положень ст. 107 ЖК України є безпідставними.
Так, в силу ч. 2 ст. 107 ЖК України у разі вибуття наймача та членів його сім'ї до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття.
Судом при вирішення спору встановлено, що ОСОБА_5 вимушено не проживає за спірною адресою, яка є її постійним місцем проживання. Доказів, що відповідачка вибула в інше постійне місце проживання суду не було надано, а тому підстав для відмови у позові у зв'язку з вибуттям відповідачки в інше постійне місце проживання не було.
До того ж нормами цивільно-процесуального закону, який регулює зміст рішення суду першої інстанції, взагалі не передбачено зазначення у резолютивній частині мотивів та підстав відмови у позові (ст. 215 ЦПК України).
Не мають правового значення для вирішення даного спору й посилання апелянта на наявність у нього нових членів сім'ї (дружини та малолітньої дитини), оскільки такі обставини не впливають на права й обов'язків сторін по даному спору в межах заявлених позовних вимог і не позбавляють ОСОБА_5 прав на житло як колишнього члена сім'ї власника.
З урахуванням викладеного колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 січня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: