Справа № 22-ц-3363/11 06.12.2011 06.12.2011 29.12.2011
Справа № 22ц -3363/11 Головуючий першої інстанції: Старчеус О.П.
Категорія: 55 Суддя-доповідач апеляційного суду: Базовкіна Т.М.
Іменем України
6 грудня 2011 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого: Базовкіної Т.М..,
суддів: Колосовського С.Ю.,
Яворської Ж.М.,
при секретарі судового засідання: Поліщук Ю.В.,
за участю представника відповідача - Паралєвої С.С., прокурора Волкожа С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4
на рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 24 жовтня 2011 року, яке ухвалено за позовом ОСОБА_4 до відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про визнання кредитного договору, договору іпотеки недійсними,
У січні 2011 р. ОСОБА_4 звернувся з позовом до відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - Банк) про визнання кредитного договору, договору іпотеки недійсними.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказував, що 6 липня 2007 р. між ним та Банком укладено кредитний договір № 7060, відповідно до умов якого йому надано 20000 доларів США кредитних коштів на термін до 5 липня 2017 р. за умови повернення цих коштів частинами та сплати 14% річних за користування кредитом. В подальшому відсоткова ставка за кредитом була змінена на 16%. У забезпечення виконання кредитного договору 6 липня 2007 р. сторонами також укладено договір іпотеки, за яким в іпотеку передано житловий будинок по АДРЕСА_1.
Посилаючись на порушення Банком вимог валютного законодавства при укладенні кредитного договору в іноземній валюті, а також на істотну зміну обставин у зв'язку із зростанням курсу долара США відносно національної валюти України, позивач просив суд визнати недійсними кредитний та іпотечний договори, зобов'язати відповідача прийняти від позивача 101000 грн. з урахуванням раніше внесених оплат і здійснити перерахунок залишку за кредитним договором з розстрочкою платежів на 120 місяців, з урахуванням місячного платежу 842 грн., зобов'язати приватного нотаріуса ОСОБА_6 виключити з реєстру обмеження щодо належного позивачеві будинку.
В подальшому позивач уточнив позовні вимоги і, посилаючись на те, що кредитний договір є удаваним, оскільки приховував договір кредиту у національній валюті України, просив визнати його удаваним та визнати кредитний договір укладеним у національній валюті України на умовах, викладених в договорі.
Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 24 жовтня 2011 р. в позові відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 посилається на неповне з'ясування судом обставин спору, невідповідність висновків суду вимогам матеріального та процесуального закону і просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про задоволення позову.
У запереченнях на апеляційну скаргу представник відповідача та прокурор Березанського району Миколаївської області вказують на необґрунтованість та безпідставність її доводів й вважають скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, прокурора, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.
З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що 6 липня 2007 р. між Банком та ОСОБА_4 (позичальник) укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 7060, відповідно до умов якого позивачеві надано 20000 доларів США кредитних коштів на термін до 5 липня 2017 р. за умови повернення цих коштів частинами та сплати 14% річних за користування кредитом. В подальшому відсоткова ставка за кредитом була змінена на 16%. У забезпечення виконання кредитного договору 6 липня 2007 р. сторонами також укладено договір іпотеки, за яким в іпотеку передано житловий будинок по АДРЕСА_1.
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов Договору (несвоєчасним та не в повному обсязі погашенням передбачених графіком сум) утворилась заборгованість, яка станом на листопад 2010 р. складала 177633 грн. 93 коп.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_4 посилається на укладення кредитного договору з метою приховати іншу угоду - договір кредиту в національній валюті, а також на порушення відповідачем вимог валютного законодавства.
Щодо посилання на недійсність кредитного договору у зв'язку із недотриманням вимог валютного законодавства, то ст. 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет КМУ).
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
При цьому згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.
Згідно із ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операції з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.
Відповідно до п. 2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджено Постановою Правління НБУ № 275 від 17 липня 2001 р. (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 р. за № 730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких: неторгівельні операції з валютними цінностями; операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюється в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставах укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами; ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України; залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках; інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.
З вищенаведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
У відповідача наявна банківська ліцензія № 148 від 16 січня 2002 р., видана Національним банком України на здійснення операцій, визначених ч. 1 та пунктами 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», та дозвіл № 148-1 від 16 січня 2002 р. на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 ч. 2 та ч. 4 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», а тому суд обґрунтовано вважав, що надання відповідачем кредиту в іноземній валюті не суперечить діючому законодавству.
Що стосується посилань апелянта на відсутність індивідуальної ліцензії, то, дійсно, підпунктом «в» п. 4 ст. 5 Декрету КМУ передбачено наявність індивідуальної ліцензії на надання одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо термін і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. В той же час на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 р. № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний Банк видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції за валютними цінностями). Таким чином, у зв'язку з відсутністю нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій.
За наведеного суд вірно вважав, що відсутні докази порушення Банком валютного законодавства при наданні кредиту позивачеві, а доводи апеляційної скарги такий висновок суду не спростовують.
Щодо недійсності спірного договору у зв'язку із його удаваністю, то в силу ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Позивач посилався на те, що при укладенні договору кредиту в іноземній валюті сторони насправді уклали договір кредиту у національній валюті України, тобто посилався на укладення такого ж виду договору, що не свідчить про удаваність.
Посилання в апеляційній скарзі на ненадання Банком інформації щодо умов та сукупної вартості кредиту спростовується підписаним ОСОБА_4 25 червня 2007 р. повідомленням про умови кредитування. Крім того, на такі обставини не було посилань в позовних заявах, поданих до суду.
З урахуванням викладеного колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 24 жовтня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: