"12" березня 2012 р. Справа № 43/110
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого -суддіКапацин Н.В. -доповідача у справі
суддів :Бернацької Ж.О.
Кривди Д.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега Ленд"
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 07.09.2011
у справі № 43/110
господарського судуміста Києва
за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Мега Ленд"
третя особаТовариства з обмеженою відповідальністю "Інтайм"
простягнення 6 264,92 грн.
за участю представників від:
позивача не з"явився
відповідача не з"явився
третьої особине з"явився
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2011р. у справі № 43/110 відмовлено в задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (Позивач).
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2011р. у даній справі, задоволено апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2011р. у справі № 43/110, прийнято нове рішення, яким задоволено позовні вимоги Позивача, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега Ленд" (Відповідач) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 6 264,92 грн. попередньої оплати, 102 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 51 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.
Не погоджуючись із вказаною постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мега Ленд" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2011р. та залишити без змін рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2011р. у справі № 43/110.
В касаційній скарзі заявник вказує, на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Відповідач зазначає, що між ТОВ "Мега Ленд" та ТОВ "Ін-Тайм" (третя особа) 07.07.2010р. та 02.08.2010р. укладено разові договори про надання послуг з перевезення вантажу. Товариство з обмеженою відповідальністю "Ін-Тайм" (перевізник) виконало свої зобов'язання, здійснило доставку вантажу до міста Києва, та видало його одержувачу, що підтверджується деклараціями № СМФ-020374 від 07.07.2010р. та № СМФ-024064 від 02.08.2010р.
Представники сторін в судове засідання не з'явились, про час та місце проведення засідання повідомлені належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги щодо дотримання судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулася до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега Ленд" з позовом про стягнення попередньої оплати у розмірі 6 264,92 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі виставлених Відповідачем рахунків-фактур, Позивач здійснив попередню оплату у розмірі 6 264,92 грн., що підтверджується банківськими виписками. Відповідачем не здійснено поставку товару.
Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог вказав на їх необґрунтованість.
Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що Позивачем не надано достатнього обґрунтування своїх позовних вимог, оскільки, матеріали справи суперечать обставинам, викладеним в позовній заяві, не підтверджуються первісними документами та не можуть вважатись належними доказами у справі у відповідності до вимог статті 34 ГПК України. Відповідачем надано суду декларації № СМФ-020374 від 07.07.2010р. та № СМФ-024064 від 02.08.2010р., які свідчать про передачу товару перевізнику.
Апеляційний господарський суд, не погоджуючись з позицією суду першої інстанції, скасував рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2011р. у справі № 43/110 та прийняв нове рішення про задоволення позовних вимог Позивача.
Постанова мотивована статтею 193 Господарського кодексу України, відповідно до якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідачем не надано доказів отримання Позивачем або уповноваженим представником Позивача товару.
Судом апеляційної інстанції не прийнято Декларації № СМФ-020374 від 07.07.2010р. та № СМФ-024064 від 02.08.2010р., як доказ передачі товару третій особі для перевезення Позивачу, оскільки в зазначених Деклараціях не вказано назви юридичної особи - перевізника, відсутній підпис вантажоотримувача (позивача), не вказано відправника товару, не вказано кількість товару, вага, об'єм, тощо.
Відповідно до статті 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту. Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 307 Господарського кодексу України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі.
Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Згідно зі статтею 909 Цивільного кодексу України та статті 45 Статуту автомобільного транспорту УРСР, затвердженого Постановою Ради Міністрів Української РСР від 27.06.1969р. № 401 (із змінами та доповненнями) за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
В матеріалах справи відсутні докази укладення договорів між Відповідачем та Третьою особою на перевезення вантажу.
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з позицією суду апеляційної інстанції.
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову та факти, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову. В силу частини 2 статті 22 ГПК України сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (частина 2 статті 43 ГПК України), якими в силу статті 32 даного Кодексу є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Розподіл обов'язку доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин справи покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 655 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом спору у даній справі є право Позивача вимагати від Відповідача повернення йому суми попередньої оплати товару, який ним не поставлений.
В силу частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передати оплачений товар або повернення суми попередньої оплати.
Виходячи з положень вказаної норми права, до предмета доказування у даній справі входить встановлення наявності чи відсутності певних юридичних фактів, а саме: підстав виникнення у сторін зобов'язань з купівлі-продажу, зокрема, у Відповідача обов'язку поставити певний товар у встановлений строк; здійснення Позивачем попередньої оплати; порушення Відповідачем відповідного зобов'язання передати товар.
Як визначено частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Договір між сторонами у формі єдиного документа не укладався, цивільні права та обов'язки сторін виникли в порядку частини 1 статті 11 ЦК України, частини 1 статті 181 ГК України з дій юридичних осіб, які в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують означені права та обов'язки, правове регулювання яких здійснюється відповідно до норм статті 655 ЦК України. Як встановлено судами попередніх інстанцій Позивачем здійснено попередню оплату в сумі 6 264,92 грн.
Стаття 334 Цивільного кодексу України передбачає, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, а переданням майна вважається вручення його набувачеві.
Відповідно до положень статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару .
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
В статті 9 даного Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання; зміст господарської операції, вимірювачі господарської операції (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Матеріали справи не містять підписаних Позивачем накладних та доказів отримання Позивачем товару.
Судом апеляційної інстанції правомірно не прийнято, як доказ передачі товару третій особі для перевезення Позивачу, Декларації № СМФ-020374 від 07.07.2010р. та № СМФ-024064 від 02.08.2010р., оскільки в зазначених Деклараціях не вказано назви юридичної особи-перевізника, відсутній підпис вантажоотримувача (позивача), не вказано відправника товару, не вказано кількість товару, вага, об'єм тощо.
Відповідно до статті 50 Закону України "Про автомобільний транспорт" договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.
Враховуючи норми частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України позовні вимоги Позивача в частині стягнення з Відповідача суми попередньої оплати у розмірі 6 264,92 грн. є правомірними.
За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає правових підстав для зміни чи скасування постанови апеляційного господарського суду.
Постанова Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2011 у справі № 43/110 залишається без змін, касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега Ленд" -без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1115 -1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега Ленд" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2011р. у справі № 43/110 залишити без змін.
Головуючий - суддя Н.В. Капацин
Судді Ж.О. Бернацька
Д.С. Кривда