2011 року червня місяця 15 дня Судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області
в складі:
головуючого - Суворова В.О.
суддів - Градовського Ю.М.
- Черевка П.М.
при секретарі -Землянецькому Г.В.
за участю : ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Одеської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Саратського районного суду Одеської області від 01 липня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_4, правонаступником після смерті якої є ОСОБА_2 до ОСОБА_5, Зорянської сільської ради Саратського району Одеської області , третьої особи - Саратської державної нотаріальної контори про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на спадщину, виданого на ім'я ОСОБА_5, визнання недійсним рішення виконкому Зорянської сільської ради Саратського району Одеської області від 28 вересня 2001 року та від 30 серпня 2001 року та свідоцтва про право власності від 01 жовтня 2001 р. на житловий будинок , розташований за адресою: АДРЕСА_1 Одеської області , -
20 лютого 2006 року позивачка звернулася з зазначеним позовом, який вона неодноразово уточнювала.
Обґрунтовуючи свої вимоги ,позивачка зазначила, що знаходилася у шлюбі з ОСОБА_6. У період шлюбу ним був побудований спірний будинок, тому вважає, що вона має право на ? частину вказаного будинку. З вказаних підстав вважає, що підлягають визнанню недійсними оскаржені рішення виконкому та свідоцтво про право на спадщину, як такі, що порушують її право власності, та просить визнати за нею право власності на ? частину спірного будинку.
Відповідач позов не визнав, вказуючи, що його батькові належав спірний будинок у цілому, мати після смерті батька відмовилася від спадщини, тому вважає, що набув право власності на будинок відповідно до закону.
Рішенням суду першої інстанції від 01 липня 2010 року позовна заява задоволена. Рішення виконкому Зорянської сільської ради Саратського району Одеської області від 28 вересня 2001 року та від 30 серпня 2001 року «про оформлення права особистої власності на будинок (домобудівлю)», свідоцтво про право власності від 01 жовтня 2001 р. в частині оформлення права особистої приватної власності за ОСОБА_7 на весь житловий будинок №105 з господарськими та іншими спорудами, розташований по АДРЕСА_1 Одеської області визнано недійсними. Визнано свідоцтво про право власності на спадщину за заповітом, видане Саратською державною нотаріальною конторою Одеської області від 21 грудня 2001 р., серії АЕ №13946 22, номер спадкової справи 593-201, зареєстровано в реєстрі за №6010, недійсним у частини прийняття спадщини ОСОБА_5 всього житлового будинку №105 з господарськими та іншими спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 Одеської області. Визнано за ОСОБА_3 право власності на ? частину житлового будинку №105 з господарськими та іншими спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 Одеської області. Визнано за ОСОБА_4 право власності на ? частину житлового будинку №105 з господарськими та іншими спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 Одеської області.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставиться питання про скасування рішення суду в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права та ухвалення нового судового рішення, яким просить відмовити в задоволенні позову.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність рішення суду в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Спірні правовідношення виникли до 1 січня 2004 року, тому судова колегія вважає, що суд першої інстанції при розгляді справи вірно керувався ЦК України в редакції 1963 року та КпШС України .
Згідно зі ст. 16 Закону України «Про власність» (діючого на час виникнення спірних правовідношень, втратив чинність 27 квітня 2007 р. ) майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім'ю України.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що 22 жовтня 1939 р. позивачка уклала шлюб з ОСОБА_7 (а.с.5 т.1).
Під час шлюбу позивачка разом з чоловіком побудувала спірний будинок, у зв'язку з чим вони були внесені як члени домогосподарства до господарської книги (а.с.16-17). Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідно до ст. 16 Закону України «Про власність» , ст. 22 КпШС України у позивачки є право на ? частину спірного будинку, оскільки будинок знаходиться у спільній сумісній власності з рівними частками позивачки та її чоловіка.
Згідно з заповітами від 10 лютого 2000 року ОСОБА_4 заповідала ОСОБА_2 сертифікат на земельну ділянку виданий 24 вересня 1996 р., а ОСОБА_7 заповідав ОСОБА_3 усе майно , що буде належати йому на час смерті , у тому числі спірний будинок (т.1 а.с.29,30).
Відповідно до рішення виконкому Зорянської сільської ради Саратського району Одеської області від 30 серпня 2001 року та від 28 вересня 2001 року оформлено право власності на спірний будинок в цілому за ОСОБА_7 (т.1 а.с.185,247). На підставі вказаних рішень виконкому 01 жовтня 2001 року на ім'я ОСОБА_6 було видано свідоцтво про право власності на спірний житловий будинок.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції вірно визнав вказані рішення виконкому та свідоцтво про право власності недійсними з наступних підстав.
Відповідно до п.10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Як було встановлено, позивачка має право власності на ? частину спірного будинку, як на спільне сумісне майно подружжя. Тобто рішеннями виконкому були порушені майнові права позивачки, які закріплені у ст. 2 Закону УРСР «Про власність» (діючій на час прийняття оскарженого рішення виконкому),оскільки вони стосуються права володіння, користування та розпорядження належним її майном.
Згідно зі ст. 48 Закону УРСР «Про власність» (діючій на час прийняття оскаржених рішень виконкому), Україна законодавчо забезпечує громадянам, організаціям та іншим власникам рівні умови захисту права власності.
Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків.
Вказані рішення виконкому та свідоцтво про право власності були прийняті з порушенням закону, вони позбавляють позивачку майнових прав, у зв'язку з чим судова колегія погоджується з рішенням суду першої інстанції, який визнав недійсними оскаржені рішення виконкому та частково свідоцтво про право власності на спірний будинок.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер (а.с.6 т.1). Позивачка нотаріально оформила відмову від спадщини, що залишилася після смерті її чоловіка (а.с. 12).
Судова колегія вважає, що у зв'язку з тим, що позивачці в відповідності до ст. 22 КпШС України належить ? частина спірного будинку, вона відмовилася від спадщини на іншу ? частину будинку, що належала її чоловіку.
Свідоцтво про право власності на спадщину від 21 грудня 2001 року в частині визнання права власності за відповідачем на будинок в цілому не відповідає вимогам закону, оскільки в порушення ст. 22 КпШС України, ст. 16 Закону України «Про власність», не було враховано, що позивачка має право власності на ? частину спірного будинку. Згідно зі ст. 534 ЦК України (редакція 1963 р.) кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.
З огляду на вищевказане судова колегія приходить до висновку, що батько відповідача мав право заповідати належне йому майно, а саме ? частину спірного будинку, а тому суд першої інстанції вірно визнав свідоцтво про право власності за заповітом від 21 грудня 2001 р. недійсним в частині ? спірної домобудівлі.
Судова колегія з урахуванням вимог ст. 534 ЦК України та ст.ст. 22,28 КпШС України погоджується з рішенням суду першої інстанції, відповідно до яких він визнав право власності за сторонами на спірний будинок в рівних частках.
З урахуванням того, що апелянтом не надано доказів, які б свідчили, що позивачка пропустила строк позовної давності без поважних причин, а причини пропуску позовної давності, які виклав суд першої інстанції, доводами апеляційної скарги не спростовуються, судова колегія вважає , що відсутні підстави для застосування строку позовної давності.
Враховуючи все вищевикладене, колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області -
ухвалила :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити, рішення Саратського районного суду Одеської області від 01 липня 2010 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.
Судді апеляційного суду Одеської області В.О. Суворов
Ю.М. Градовський
П.М. Черевко