18 лютого 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Громіка Р.Д.
суддів - Панасенкова В.О., Драгомерецького М.М.
при секретарі - Щуровській О.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 25 листопада 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу,
встановила:
Позивачка ОСОБА_2 23.06.2010 року звернулась до Київського районного суду м. Одеси, з позовом до відповідача ОСОБА_1, вказуючи, що вона 09.09.2008 року позичила відповідачу, який є засновником і одноособовим власником МПП фірма «Одеса-Бласко», 50000 грн. на закупівлю винограду для подальшої переробки його у виноматеріал на Іванівському винзаводі цієї фірми, зі строком повернення до 09.01.2009 року, а також сплатою 50% від суми прибутку від реалізації виноматеріалу.
23.09.2008 року він взяв у борг на тих же умовах ще 60000 грн. на 4 місяці, оскільки раніш позичених коштів на ці цілі йому не вистачало.
02.10.2008 року відповідач взяв у борг на тих же умовах ще 100000 грн. на переробку винограду, зі строком повернення протягом 5 місяців.
26.12.2008 року відповідач взяв у борг на тих же умовах 5000 грн. зі строком повернення після реалізації виноматеріалу.
В лютому 2009 року відповідач її запевнив, що продукція (виноматеріал) вже реалізується, однак, у зв'язку із світовою фінансовою кризою, оплата реалізованого виноматеріалу затримується на деякий час.
Для зберігання виноматеріалу, 03.02.2009 року відповідач позичив ще 3000 грн. на тих же умовах зі строком повернення після реалізації виноматеріалу.
Таким чином загальна сума боргу склала - 218 000 грн.
Проте відповідач свої зобов'язання не виконав і борг не повернув. Від зустрічі ухиляється. Тому вона змушена звернутись до суду з цим позовом.
Просила постановити рішення суду, яким стягнути з відповідача на її користь суму боргу за договором позики у розмірі 218000 грн. та понесені судові витрати по справі.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеса від 05.07.2010 року було відкрито провадження у справі.
За заявою відповідача від 04.10.2010 року, ухвалою цього ж суду від 04.10.2010 року, справу за територіальною підсудністю було передано до Котовського міськрайонного суду Одеської області за місцем реєстрації проживання відповідача.
11.11.2010 року позивачка збільшила свої позовні вимоги. Додатково просила стягнути з відповідача на її користь за період прострочки боргу з урахуванням інфляції та 3% річних, що відповідно становить за наданими нею до справи розрахунками - 39724 грн. та 11491 грн. 84 коп.
В ході розгляду справи у суді, позивачка наполягала на задоволенні позову у повному обсязі. Додатково пояснила, що за цей час відповідач не повернув їй ні одної гривні. Веде себе агресивно. Заготовлений ним на фірмі виноматеріал фактично пропав, оскільки перетворився на оцет. За її даними відповідач іншого цінного майна крім приватної фірми не має. На цей час веде пошук можливості продажу цієї фірми. Невиконання відповідачем зобов'язань призводить до наростання її матеріальних збитків.
Відповідач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований за місцем проживання у АДРЕСА_1, в судове засідання повторно не з'явися. Виклик його до суду за цією адресою повернувся з зазначенням, що відповідач за вказаною адресою не проживає. Разом з цим додатково судом він був сповіщений про час і місце розгляду справи 19.11.2010 року, за місцем знаходженням його фірми, з направленням за цією адресою копії заяви позивачки від 11.11.2010 року. Причин неявки суду не повідомив. Заяви про розгляд справи у свою відсутність не надав. Також за час знаходження справи у провадженні суду не представив будь-яких заперечень щодо предмету спору.
Представник відповідача у суді за довіреністю ОСОБА_3, будь-якої позиції щодо предмету спору не виказала, посилаючись на відсутність у неї достатнього часу на ознайомлення з матеріалами справи та належної підготовки до судового розгляду.
Рішенням суду позов був задоволений частково. Було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг за договорами позики у розмірі 218000 грн., 38420 грн. сума інфляції, 11114 грн. 12 коп. сума відсотків, а також понесені судові витрати по справі у розмірі 1820 грн., а всього разом - 269354 грн. 12 коп. В іншій частині позову було відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати це рішення, та постановити нове, яким частково задовольнити позов тільки в розмірі 5000 грн., посилаючись при цьому на порушення судом норм матеріального права при винесені оскаржуваного рішення.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає у зв'язку з тим, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази згідно ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин.
Згідно ч. 1 статті 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.
Судом першої інстанції правильно були встановлені наступні обставини.
Згідно ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо сума не менш як у десять разів перевищує встановлений розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За умовами положення ч.2 ст.218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсності, крім випадків встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання його частин може доводиться письмовими доказами, засобами ауді- відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватись на свідченнях свідків.
Виходячи з цих положень закону та письмових розписок відповідача, оригінали яких зберігаються у позивачки, а копії долучено до матеріалів справи, суд правильно вважав такими, що є укладеними між позивачкою і відповідачем договори позики коштів: від 09.09.2008 року у розмірі 50000 грн.; від 23.09.2008 року у розмірі 60000 грн.; від 02.10.2008 року у розмірі 100000 грн.; від 26.12.2008 року у розмірі 5000 грн.; від 03.02.2009 року у розмірі 3000 грн.
Згідно ст.1049 ч.1 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлюється договором.
Згідно ст .530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідач не виконав свої зобов'язання у встановлений договором строк щодо повернення грошового боргу за договорами позики від 09.09.2008 року, 23.09.2008 року та 02.10.2008 року.
Щодо строку виконання зобов'язань за договорами від 26.12.2008 року та 03.02.2009 року, то суд першої інстанції правильно вважав терміном настання виконання цих зобов'язань - закінчення строку його виконання за заявленою про це вимогою позикодавця. Визначений у цих договорах строк виконання зобов'язань «після реалізації виноматеріалу», не можна вважати подією, яка неминуче має настати (виноматеріал може пропасти та таке інше), тому суд прийшов до обґрунтованого вищезазначеного висновку.
Враховуючи цю обставину, та беручи до уваги заяву ОСОБА_1, адресовану до Київського районного суду м. Одеси від 04.10.2010 року (вх.№35372), про дізнання ним про вимоги позивачки, термін настання виконання зобов'язань по цим договорам дійсно слід рахувати з 11.10.2010 року, тобто, по закінченню семи днів.
Згідно ст.ст. 525 і 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Оскільки відповідач до цього часу не виконав умови договорів позики, заявлену позивачкою вимогу про стягнення з нього на її користь 218000 грн. дійсно слід задовольнити.
Крім цього згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити інфляцію та 3% річних за час прострочки.
Врахувавши вказані віще обставини суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку, що позовні вимоги позивачки підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Апелянт не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги.
Твердження апелянта в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.
Посилання в апеляційній скарзі на помилки в розрахунках суду першої інстанції, не можуть бути підставою для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, так як колегія суддів вважає їх опискою та арифметичною помилкою, а тому, відповідно до положень ст. 219 ЦПК України, суд першої інстанції може, з власної ініціативи, або за заявою сторін, їх виправити.
Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити, рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 25 листопада 2010 року - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку до касаційного суду протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: В.О. Панасенков
М.М. Драгомерецький