"21" грудня 2011 р. м. Київ К-12476/08
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого: Бившевої Л.І.,
суддів: Ланченко Л.В., Лосєва А.М., Нечитайла О.М., Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у місті Кривому Розі
на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 29 травня 2007 року
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2008 року
у справі № А38/178-07
за позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2
до Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у місті Кривому Розі
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -
Суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_2 (далі -позивач) звернулась до суду з позовом до Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у місті Кривому Розі (далі -відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 12 жовтня 2006 року № 0000171741/3 та № 0000181741/3.
Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 29 травня 2007 року позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Центральної МДПІ у м. Кривому Розі № 0000171741/3 від 12 жовтня 2006 року та № 0000181741/3 від 12 жовтня 2006 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 3,40 грн. державного мита.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2008 року постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 29 травня 2007 року залишено без змін.
У касаційній скарзі Центральна МДПІ у м. Кривому Розі, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 29 травня 2007 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2008 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
У запереченні на касаційну скаргу суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_2, посилаючись на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законним та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 29 травня 2007 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2008 року.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
Центральна МДПІ у м. Кривому Розі провела планову виїзну документальну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 за період з 08 червня 2004 року по 31 грудня 2005 року, за результатами якої було складено акт № 180/15/171/3074320780 від 03 березня 2006 року.
В акті перевірки було встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог абзаців 1, 2, 3 статті 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб, отриманих від здійснення підприємницької діяльності, за 2005 рік у сумі 1249,69 грн.; порушення вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість у квітня та липні 2005 року на суму 1922,00 грн.
09 березня 2006 року Центральна МДПІ у м. Кривому Розі на підставі вказаного вище акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000171741/0, яким на підставі підпункту «б»підпункту 4.2.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»визначила суб'єкту підприємницької діяльності -фізичній особі ОСОБА_2 податкове зобов'язання за платежем: податок з доходів фізичних осіб у розмірі 1249,69 грн.
09 березня 2006 року Центральна МДПІ у м. Кривому Розі на підставі вказаного вище акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000181741/0, яким на підставі підпункту «б»підпункту 4.2.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»визначила суб'єкту підприємницької діяльності -фізичній особі ОСОБА_2 податкове зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 2883,90 грн., у тому числі: 1922,00 грн. -за основним платежем, 961,30 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями.
Вказані податкові повідомлення-рішення оскаржувалися позивачем в адміністративному порядку, за наслідками якого його скарги були залишені без задоволення, а податковим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000171741/3 від 12 жовтня 2006 року та № 0000181741/3 від 12 жовтня 2006 року на аналогічні суми нарахувань.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що податковим органом не доведено збитковість операцій позивача з продажу цементу та, як наслідок, завищення валових витрат, з урахуванням того, що витрати позивача підтверджені належним чином оформленими перинними бухгалтерськими документами, а сума податку на додану вартість, сплачена у складі вартості таких послуг правомірно включена позивачем до податкового кредиту відповідного податкового періоду.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.
Як вбачається з акту перевірки, підставою для визначення платнику податків податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість слугував висновок податкового органу про те, що позивач неправомірно включив до складу валових витрат вартість придбаного ним у ВАТ «Кривий Ріг Цемент»цементу, оскільки реалізація цього цементу позивачем була здійснена за ціною нижчою від ціни придбання, що свідчить про збитковість операцій та про використання товарно-матеріальних цінностей з метою отримання прибутку, у зв'язку з чим суми податку на додану вартість, сплачені у складі вартості таких послуг, не підлягають включенню до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду.
Як вбачається з матеріалів справи, суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_2 у перевіряємий період придбавала у ВАТ «Кривий Ріг Цемент»цемент з метою його подальшої реалізації іншим суб'єктам господарювання.
Положеннями частини 1 статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.
Відповідно до частини 2 статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.
Частиною 3 статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».
У відповідності до пункту 5.1. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Пунктом 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.
Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на додану вартість, зокрема, податкового кредиту, регулюються статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підпунктами 7.4.5, 7.4.5 пункту 7.4 якої встановлені обмеження щодо віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, а саме: придбання (виготовлення) матеріальних та нематеріальних активів (послуг), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника; суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.
Виходячи з аналізу наведених правових норм, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що позивач правомірно включив до складу валових витрат вартість придбаного ним цементу, а суми податку на додану вартість, сплачені у складі вартості цементу, до податкового кредиту відповідного податкового періоду.
З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про неправомірність визначених позивачу податковим органом зобов'язань (в редакції розрахунку суду першої інстанції) з податку на додану вартість у розмірі 2883,90 грн., у тому числі 1922,60 грн. -за основним платежем, 961,3 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями, та з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 1249,69 грн. спірними податковими повідомленнями-рішеннями.
Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.
З огляду на те, що касаційна скарга не містить посилань на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень згідно положень частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення судів попередніх інстанцій підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга -без задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у місті Кривому Розі підлягає залишенню без задоволення, а постанова Господарського суду Дніпропетровської області від 29 травня 2007 року та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2008 року підлягають залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія, -
Касаційну скаргу Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у місті Кривому Розі залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 29 травня 2007 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2008 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: _____________________ Л.І. Бившева
Судді: _____________________ Л.В. Ланченко
_____________________ А.М. Лосєв
_____________________ О.М. Нечитайло
_____________________ Н.Г. Пилипчук
Суддя Л.І. Бившева