"06" березня 2012 р. м. Київ К-26115/09
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.
при секретарі судового засідання Подолянко Р.О.,
за участю представників позивача Харченко В.Є. та відповідача Шавло Р.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Бердянський морський торговельний порт" на постанову господарського суду Запорізької області від 07.10.2008 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2009 по справі № 13/590-АП-3/235/08-АП-13/297/08-АП
за позовом Державного підприємства "Бердянський морський торговельний порт"
до Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області
про скасування податкових повідомлень - рішень, -
Підприємство звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення - рішення від 13.05.2005 № 0000672330/2, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за травень -червень 2004 року у сумі 127 677,00 грн., та податкового повідомлення - рішення від 13.05.2005 № 0000662330/2, яким позивачу визначено податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з ПДВ у розмірі 1 559 959,50 грн.
Судом першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Ухвалючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що по -перше, послуги по транспортно -експедиторському обслуговуванню та перевальці вантажів були сдійснені Підприємством не для беспосереднього споживача цих послуг за межами митної території України, а по - друге, оскільки фактично послуги від контрагента позивачем отримано не було, тому підстави для віднесення попередньої оплати за ці послуги до валових витрат та формування податкового кредиту відсутні.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати та позовні вимоги задовольнити.
Відповідач у запереченні на касаційну скаргу відповідача просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанції -без змін.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судами встановлено, що за результатами планової перевірки, які викладені у акті від 09.12.2004, фахівцями податкової інспекції встановлено порушення позивачем вимог п. 4.1 ст. 4, п. 6.1 ст. 6, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97ВР "Про податок на додану вартість"(втратив чинність 01.01.2011).
Ухвалюючи податкові повідомлення -рішення від 14.12.2004, за результатами перевірки контролюючий орган виходив з того, що позивачем не підтверджено правомірність від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту, оскільки: портом надані послуги з перевалки (навантажувально-розвантажувальні роботи) на митній території України резидентам України, тому відповідно до п. 6.1 пп. 6.1.1 ст. 6 Закону № 168/97ВР надані послуги оподатковуються за ставкою 20 % від бази оподаткування, визначеної ст. 4 цього Закону, і додаються до ціни товарів (робіт, послуг), а не 0%; днопоглиблювальні роботи (витягнення грунту) на акваторії порту фактично виконані не були, тому попередня оплата у розмірі 1 500 000,00 грн. за дані роботи безпідставно віднесена до складу валових витрат у 1 півріччі 2004 року у розмірі 1 250 000,00 грн. та до складу податкового кредиту -250 000,00 грн.
За наслідками неодноразового адміністративного оскарження податкових повідомлень -рішень від 14.12.2004, податковим органом були прийняті спірні податкові повідомлення -рішення.
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України" від 25.03.2005 № 2505-IV внесено зміни до Закону України "Про податок на додану вартість" щодо реєстрації платників, об'єкта оподаткування, бази оподаткування, переліку пільг щодо об'єктів оподаткування, податкового обліку, порядку відшкодування, реєстрації та вилучення з Реєстру платників ПДВ, а також введено поняття місця поставки товарів та послуг, у тому числі, що здійснюються (надаються) в зовнішньоекономічній діяльності тощо.
До вступу даних змін послуги, які експортуються, відповідно до п. 6.2 Закону № 168/97ВР оподатковувались за нульовою ставкою.
Законом № 2505-IV по суті не змінено об'єкт оподаткування ПДВ, а лише внесено уточнення місця поставки товарів та місця надання послуг.
Отже, об'єктом оподаткування є операції платників з місцем поставки товарів та наданням послуг на митній території України, з ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту, з вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту.
За змістом пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011) об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України.
Згідно із пунктами 6.1, 6.2 ст. 6 Закону № 168/97-ВР об'єкти оподаткування, визначені ст. 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 %. Податок становить 20 % бази оподаткування, визначеної ст. 4 цього Закону, та додається до ціни товарів (робіт, послуг). При експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку становить 0 % до бази оподаткування.
В силу вимог п. 1.14 Закону № 168/97-ВР під терміном "супутні послуги" слід розуміти послуги, вартість яких включається відповідно до норм митного законодавства до митної вартості товарів, що експортуються або імпортуються.
Визначення митної вартості товарів, що вивозяться (експортуються) з України, наведено у главі 48 Митного кодексу України.
Статтями 259, 260 Митного кодексу України встановлено, що митна вартість товарів - це заявлена декларантом або визначена митним органом ціна, що була сплачена або підлягає сплаті за товари, які переміщуються через митний кордон України, і обчислюється на момент перетинання товарами митного кордону України.
Статтею 274 Митного кодексу України визначено, що митна вартість товарів, що вивозяться (експортуються) з України на підставі договору купівлі-продажу або міни, визначається на основі ціни, яку було фактично сплачено або яка підлягає сплаті за ці товари на момент перетинання митного кордону України.
До митної вартості товарів, що вивозяться (експортуються), також включаються фактичні витрати, якщо вони не були раніше до неї включені: а) на навантаження, вивантаження, перевантаження, транспортування та страхування до пункту перетинання митного кордону України; б) комісійні та брокерські винагороди; в) ліцензійні та інші платежі за використання об'єктів права інтелектуальної власності, які покупець повинен прямо чи побічно здійснити як умову продажу (експорту) товарів, що оцінюються.
Виходячи з аналізу зазначених вище норм, право на застосування нульової ставки виникає тоді, коли платник податку здійснює експорт послуг, супутніх експорту товарів.
Судами попередніх інстанцій вищенаведені норми чинного законодавства до уваги взяті не були та у визначеному законодавством порядку не дослідили, чи споживається за межами митної території України комплекс послуг порту з перевалки та транспортно - експедиторському обслуговуванню вантажу.
Також суди не врахували положення пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, згідно якого датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
При цьому судами було встановлено, що позивачем було сформовано податковий кредит за першою подією -здійснення передплати за днопоглиблювальні роботи.
Твердження судів про те, що витрати позивача за днопоглиблювальні роботи є поліпшенням основних фондів, є помилковим, оскільки, виконання будівельних днопоглиблювальних робіт у межах акваторії порту підпадає під дію п. 4 ст. 75 Кодексу торгівельного мореплавства України і належить до функцій морських портів щодо забезпечення безпеки судноплавства.
Виходячи із вимог ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, суди також повинні встановити обґрунтованість права платника податку на податковий кредит, зокрема, дослідити наявність господарської мети при вчиненні передплати за послуги (будівельні днопоглиблювальні роботи), використання яких може мати позитивний вплив на результати господарської діяльності платника податку тощо. При цьому слід врахувати, що Закон № 168/97-ВР не ставить у залежність виникнення права на податковий кредит у платника податків від фактичного використання придбаних товарів або послуг у своїй господарській діяльності. Для підтвердження відповідного права платника податку достатньо наявності мети використання товарів та послуг, що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання.
Враховуючи недостатність дослідження судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи та норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню, а матеріали справи направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 221, 223 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державного підприємства "Бердянський морський торговельний порт" задовольнити частково.
Постанову господарського суду Запорізької області від 07.10.2008 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2009 скасувати, а справу № 13/590-АП-3/235/08-АП-13/297/08-АП направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді Г.К. Голубєва
А.О. Рибченко