"02" березня 2012 р. м. Київ К-5173/09
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого -судді Кобилянського М.Г.
суддів: Амєліна С.Є., Ліпського Д.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Первомайської міської ради Луганської області про визнання дій неправомірними та стягнення недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення
за касаційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Первомайської міської ради Луганської області на постанову Первомайського міського суду Луганської області від 30 вересня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2008 року, -
У червні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом. Зазначав, що відповідач в порушення вимог статті 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” сплачує щорічну допомогу на оздоровлення в розмірах, що не співвідносяться з мінімальною заробітною платою, встановленою законами України, внаслідок чого за 2002-2007 роки утворилася заборгованість у сумі 7663,20 грн., яку просив стягнути.
Постановою Первомайського міського суду Луганської області від 30 вересня 2008 року позов задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з управління праці та соціального захисту населення Первомайської міської ради Луганської області 6001,60 грн. щорічної допомоги на оздоровлення за 2003-2005 роки та 2007 рік. У задоволенні решти позову відмовлено.
Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2008 року це судове рішення залишено без змін.
Вказуючи на допущені, на думку управління праці та соціального захисту населення Первомайської міської ради Луганської області, судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального права, що призвело до постановлення незаконних судових рішень, відповідач просить скасувати постановлені судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Судами встановлено, що позивач є інвалідом ІІ групи внаслідок захворювання, що пов'язано з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії і на підставі статті 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” має право на щорічну допомогу на оздоровлення, яку у 2002-2005 рр. сплачено у розмірі по 26,70 грн., у 2006-2007рр. -по 120 грн.
Задовольняючи позов про визнання дій протиправними, перерахунок та стягнення недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2003-2005 і 2007 роки, суди виходили з того, що позивачу неправомірно сплачені суми в розмірі, що встановлений постановами Кабінету Міністрів України “Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 26 липня 1996 року №836 та від 12 липня 2005 року № 562 “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі у межах, визначених ст. 220 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Статтею 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” передбачені компенсації (грошова допомога на оздоровлення) за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та сім'ям за втрату годувальника.
Порядком виплати органами соціального захисту населення щорічної допомоги на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 04 січня 2000 року №1, чинним на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що підставою для призначення допомоги на оздоровлення є, зокрема, письмова заява особи, якій провадиться виплата допомоги, та довідка з місця роботи або органу, що виплачує пенсію, із зазначенням терміну останньої виплати допомоги. Термін виплати допомоги визначається за погодженням з громадянином, який звернувся по допомогу.
Встановлений в 1996 році постановою Кабінету Міністрів України “Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 26 липня 1996 року №836 розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом багатьох років не змінювався і не відповідав розміру, встановленому законами України.
Зокрема, розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законами України, згідно з внесеними Верховною Радою України змінами до державного бюджету зростав кожен наступний рік. При цьому, вказані закони не містили обмежень щодо застосування статті 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень з цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме стаття 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та розмір мінімальної заробітної плати, встановлений відповідними законами України, а не Постановами Кабінету Міністрів України “Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 26 липня 1996 року №836 та від 12 липня 2005 року № 562 “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За таких обставин суб'єкт владних повноважень повинен був виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення за зазначений період виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, що був встановлений на момент виплати допомоги.
Однак суди не встановили чи звертався позивач з письмовою заявою та відповідними документами до відповідача з метою реалізації права на призначення допомоги на оздоровлення у 2003-2005 роках, як того вимагав Порядок виплати органами соціального захисту населення щорічної допомоги на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 04 січня 2000 року №1.
Від встановлення вказаних обставин залежало визначення того, чи порушені права позивача у зазначені роки. Якщо порушені, то станом на яку дату підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати при розрахунку щорічної допомоги на оздоровлення.
Вирішення вказаних питань впливає на розмір суми, що підлягає стягненню на користь позивача, а тому правильність судового рішення у цій частині не може бути перевірена судом касаційної інстанції.
Пунктом 30 статті 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” дію абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” зупинено на 2007 рік.
Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-р/2007 положення пункту 30 статті 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” визнані неконституційними з дня ухвалення цього рішення.
До набрання чинності рішення Конституційного Суду України щорічна допомога на оздоровлення у 2007 році підлягала сплаті в розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року №562 “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, а з 09 липня 2007 року - виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актам вихідним критерієм обрахунку такої допомоги виступала мінімальна заробітна плата, встановлена Законом України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”.
Отже, розмір сплаченої позивачу у грудні 2007 року щорічної допомоги на оздоровлення не відповідав вимогам законодавства, чинного на день здійснення таких виплат.
Вирішуючи спір, суди прийшли до обґрунтованого висновку про те, що після визнання неконституційними окремих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»суб'єкт владних повноважень порушив право позивача на отримання допомоги на оздоровлення у розмірі, встановленому законом.
Відповідно до статті 99 КАС адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Під словосполученням «іншими законами»не можуть розумітися положення глави 19 ЦК України, оскільки позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, а адміністративний позов -звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах. Виходячи зі змісту статті 99 КАС, інші закони -це закони, які встановлюють строки звернення до адміністративного суду з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
Позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою. Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових -відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
Зважаючи на те, що позовна заява в адміністративній справі може містити цивільно-правову вимогу, позовна давність в адміністративних справах застосовується виключно до цивільно-правових вимог, які об'єднані в одне провадження з публічно-правовим спором.
Спір про нарахування суб'єктом владних повноважень та проведення встановлених статтею 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” виплат є публічно-правовим, а не цивільно-правовою вимогою, заявленою в адміністративній справі. У зв'язку з цим до таких вимог правила позовної давності, встановлені главою 19 ЦК України, не застосовуються.
Відповідно до частини першої статті 100 КАС, чинної на час вирішення спору в суді першої інстанції, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що суб'єкт владних повноважень мав право вимагати застосувати наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду, але він не мав права посилатися на положення статті 99 КАС як на підставу для обмеження виплат, встановлених статтею 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, оскільки стаття 99 КАС встановлює строки звернення до адміністративного суду і не регламентує порядок діяльності суб'єкта владних повноважень при нарахуванні та здійсненні виплат, встановлених статтею 48 вказаного Закону.
Статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства Укра їни (у редакції чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій) було встановлено, що адміністратив ний позов може бути подано в межах строку звер нення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими зако нами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, сво бод та інте ресів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встанов лено інше, обчи слюється з дня, коли особа дізналася або повинна була діз натися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адмініст ративного суду, визна ченні статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства Укра їни. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задово ленні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін (частина перша). Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поваж ною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, вста новленому цим Кодексом (частина друга).
Судам необхідно з'ясувати питання про дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду для можливого застосування положень про цесуального закону встановленого статтями 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства Укра їни.
Допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права призвели до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, що відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення судів в частині стягнення щорічної допомоги на оздоровлення за 2003-2005 роки й направлення справи в цій частині на новий судовий розгляд.
В решті судові рішення ухвалені з додержанням норм процесуального та матеріального права, передбачених статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для їх скасування і ухвалення нового рішення не вбачається.
Керуючись ст. ст. 220, 222, 224, 227, 230, КАС України, колегія суддів
Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Первомайської міської ради Луганської області задовольнити частково.
Постанову Первомайського міського суду Луганської області від 30 вересня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2008 року в частині вимог, що стосуються виплат на оздоровлення за 2003-2005 роки скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
В решті судові рішення залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.
ГОЛОВУЮЧИЙ : Кобилянський М.Г.
СУДДІ : Амєлін С.Є.
Ліпський Д.В.