08 жовтня 2008 р.
№ 2/224-30/106
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Гончарука П.А. ( головуючого ),
Вовка І.В.,
Стратієнко Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві касаційну скаргу
Приватного підприємства "ГІР і К"
на рішення
господарського суду у м.Києва
від 01.07.2008 року
у справі за позовом
Приватного підприємства "ГІР і К"
до
Відкритого акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго"
про
стягнення інфляційних сум і 3% річних
У червні 2007 року позивач звернувся до господарського суду м.Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення інфляційних сум 332415,32 грн. і 3% річних у сумі 84930,53 грн. у зв'язку з невиконанням зобов'язання з оплати заборгованості в сумі 944164,93 грн., стягнутої за рішенням господарського суду м.Києва від 23.07.2003 року в справі № 2/159, за період прострочення виконання зазначеного грошового зобов'язання з червня 2004 року по квітень 2007 року.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач уточнив заявлені вимоги та просив стягнути з відповідача інфляційні суми 426387,81 грн. за період прострочення оплати заборгованості з квітня 2006 року по травень 2008 року і 3% річних у сумі 62392,49 грн. за період прострочення оплати з 01.04.2006 року по 12.06.2008 року.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням господарського суду м.Києва від 01.07.2008 року в позові відмовлено.
В апеляційному порядку зазначене рішення суду першої інстанції не переглядалося.
У касаційній скарзі позивач вважає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняте ним рішення скасувати та позов задовольнити.
Відзив на касаційну скаргу від відповідача до суду не надходив.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, що на виконання рішення господарського суду м.Києва від 23.07.2003 року в справі № 2/159 було видано наказ від 02.08.2003 року про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 944164,93 грн., інфляційних сум 82603,59 грн. і 3% річних у сумі 25123,28 грн.
Постановою державної виконавчої служби від 01.10.2003 року було відкрито виконавче провадження на виконання зазначеного наказу господарського суду.
Ухвалою господарського суду м.Києва від 09.02.2004 року було порушено провадження в справі № 15/76-б про банкрутство відповідача та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Постановою державної виконавчої служби від 23.02.2004 року було зупинено виконавче провадження щодо відповідача у зв'язку з порушенням справи про його банкрутство та введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Предметом даного судового розгляду є вимоги про стягнення з відповідача інфляційних сум і 3% річних за період з квітня 2006 року по червень 2008 року у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання з оплати заборгованості стягнутої судовим рішенням.
Відповідно до ч.1 ст. 11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковим для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
За вимогами частин першої та другої статті 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження в справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.
Вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.
Проте, судом першої інстанції зазначеного не було враховано та під час нового розгляду справи обставин щодо подання позивачем заяви до господарського суду з вимогами до відповідача, на які нараховані спірні суми за ст.625 ЦК України, в справі про банкрутство у встановлений строк не з'ясовано і правової оцінки цим обставинам не наведено.
Разом з цим, висновок суду про те, що спірні суми, нараховані за ст.625 ЦК України, є санкціями в розумінні ч.4 ст.12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" на які поширюється дія мораторію введеного в справі про банкрутство, не обгрунтований нормами матеріального права, якими визначається правова природа санкцій.
Згідно абзацу шостого статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" конкурсні кредитори -це кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження в справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори -це кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.
У той же час, зробивши висновок про виникнення спірних вимог, нарахованих за ст.625 ЦК України, до порушення провадження в справі про банкрутство відповідача, суд не звернув уваги на те, що ці вимоги нараховані позивачем за період після порушення провадження в справі про банкрутство, та не навів такому висновку правового обгрунтування.
До того ж, висновок суду про пов'язаність, виникнення права на вимоги за ст.625 ЦК України, виключно із пред'явленням та задоволенням вимоги кредитора про стягнення з боржника суми боргу не грунтується на змісті зазначеної норми матеріального права, згідно якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Водночас, суду слід було мати на увазі, що дія мораторію не поширюється на задоволення вимог поточних кредиторів (абзаци 6 та 24 статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом").
За таких обставин, оскаржене судове рішення не можна визнати законним й обґрунтованим, і тому воно підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати наведене і вирішити спір з дотриманням вимог Закону.
З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу Приватного підприємства "ГІР і К" задовольнити частково.
Рішення господарського суду м.Києва від 01.07.2008 року скасувати, і справу № 2/224-30/106 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.
Головуючий суддя П.Гончарук
Судді І.Вовк
Л.Стратієнко