21 лютого 2012 року м. Київ К/9991/61089/11
Вищий адміністративний суд України у складі:
головуючого суддіЦвіркуна Ю.І. (доповідач),
суддів -Кочана В.М.,
Рецебуринського Ю.Й.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Хуст та Хустському районі Закарпатської області на постанову Хустського районного суду Закарпатської області від 17 березня 2010 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 17 червня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в м.Хуст та Хустському районі Закарпатської області (далі - УПФ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання нарахувати недоплачену щомісячну соціальну допомогу,
У березні 2009 року позивач звернувся до суду із позовом до УПФ про визнання дій неправомірними та зобов'язання здійснити перерахунок і виплату пенсії згідно зі ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2008 року в розмірі 80312,29 грн., а також зобов'язати проводити відповідний перерахунок в майбутньому залежно від зміни прожиткового мінімуму.
Постановою Хустського районного суду Закарпатської області від 17 березня 2010 року, залишеною без змін рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 17 червня 2010 року, позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії УПФ щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії позивача. Зобов'язано УПФ здійснити перерахунок та нарахування позивачу пенсію відповідно до вимог ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»за період з 01 квітня 2006 року по 01 січня 2008 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року.
У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів встановила наступне.
Позивач відноситься до 1-ої категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та з 30 жовтня 2006 року йому було встановлено ІІІ, а з 18 вересня 2007 року - ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з участю у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Позивач перебуває на обліку в УПФ та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі -Закон №796), у розмірі меншому, ніж це установлено вказаним Законом. Також позивач отримує в меншому розмірі щомісячну додаткову пенсію за шкоду здоров'ю, як інвалід ІІ групи, ніж передбачено ст. 50 цього Закону.
Листом від 08 грудня 2008 року №89-Г/03-10 за підписом начальника УПФ позивача повідомлено, що пенсію йому призначено з урахуванням вимог постанов Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №530 та від 16 липня 2008 року №654, а також, що підстав виплачувати пенсію в інших розмірах на той час не було.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 28 лютого 1991 року №796-XII.
Задовольняючи позов, суди, з урахуванням загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, дійшли обґрунтованого висновку про те, що при розрахунку державної та додаткової пенсій, передбачених статтями 50, 54 Закону №796, застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність встановлений у законах про Державний бюджет України на відповідний рік, із яких визначається мінімальний розмір пенсії за віком. При цьому, положення частини 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення»не є перешкодою для застосування зазначеної величини (мінімального розміру за віком) для розрахунку інших пов'язаних із нею пенсій чи доплат, оскільки чинним на той час законодавством не встановлено іншого мінімального розміру за віком, крім передбаченого цією статтею.
Так, статтею 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно з частиною 4 статті 54 цього Закону розмір пенсії для інвалідів ІІI групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 6 мінімальних пенсій за віком, а для інвалідів ІI групи -8 мінімальних пенсій за віком.
Статтею 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»встановлено, що інвалідам II групи та ІІІ групи, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 та 50 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно.
У 2008 році у статті 50, 54 Закону №796 були внесені зміни Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28 грудня 2007 року №107-VI, які (зокрема зміни, внесені підпунктом 15 пункту 28 розділу II Закону №107-VI, а також підпунктом 12 пункту 28 розділу II Закону №107-VI) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008).
Відповідно до наведених вище змін у статті 50, 54 Закону №796 встановлювався інший розмір державної та додаткової пенсій, зокрема 20 та 200 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, для відповідної категорії осіб.
З урахуванням вимог статті 152 Конституції України, зокрема положення про те, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, у період з 01 січня по 22 травня 2008 року позивач не мав права на державну та додаткову пенсії відповідно до статей 50, 54 Закону №796 у розмірі 8 мінімальних пенсій та 75% мінімальної пенсії за віком, оскільки чинним на той час законодавством були встановлені інші розміри зазначених пенсій.
За таких обставин позивач, як особа, яка віднесена до 1-ої категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та якій з 30 жовтня 2006 року встановлено ІІІ групу інвалідності, а з 18 вересня 2007 року -ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з участю у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, за період з листопада 2006 року по вересень 2007 року мав право на одержання державної пенсії у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, а з вересня по 31 грудня 2007 року і з 22 травня 2008 року мав право на одержання державної пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком.
Посилання відповідача на правомірність визначення розмірів державної та додаткової пенсій позивачу на підставі постанов Кабінету Міністрів України, а не Закону, є безпідставними. Законом №796-XII надано право Кабінету Міністрів України визначати порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи та визначати порядок надання роз'яснень цього Закону, а не встановлювати суми виплат.
Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що дії відповідача щодо виплати позивачу державної та додаткової пенсії у розмірі меншому, ніж встановлено статтями 50, 54 Закону № 796, є неправомірними.
Проте, суд апеляційної інстанції, залишивши без змін постанову суду першої інстанції, у своєму рішенні навів мотивацію, відповідно до якої судове рішення суду першої інстанції підлягало зміні, зокрема в частині визначення дати початку перерахунку пенсії позивача -з 01 листопада 2006 року, а не з 01 квітня 2006 року, оскільки відповідна група інвалідності позивачу була встановлена 30 жовтня 2006 року.
З такою мотивацією суду апеляційної інстанції погоджується колегія суддів, однак рішення апеляційного суду від 17 червня 2010 року є суперечливим з огляду на те, що висновок цього суду, зроблений ним в резолютивній частині рішення, не відповідає фактичним обставинам справи. Таким чином, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції -зміні в частині визначення дати початку перерахунку пенсії позивача.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів та встановлених обставин справи, зокрема необґрунтованими є доводи відповідача про те, що позивач не звертався із заявою про перерахунок пенсії, у зв'язку з чим відмова відповідача провести такий перерахунок не мала місця. Так, в матеріалах справи міститься відповідь відповідача від 08 грудня 2008 року №89-Г/03-10 за підписом начальника УПФ на заяву позивача, з якої вбачається, що у перерахунку пенсії відповідно до положень Закону №796 позивачу відмовлено.
Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.
Відповідно до статті 225 КАС України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.
Керуючись ст. ст. 220, 223, 225, 230 КАС України, суд
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Хуст та Хустському районі Закарпатської області задовольнити частково.
Постанову Хустського районного суду Закарпатської області від 17 березня 2010 року змінити в частині визначення дати початку перерахунку пенсії позивача, встановивши її з 01 листопада 2006 року, а рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 17 червня 2010 року скасувати.
Рішення набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути переглянуте Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Ю.І. Цвіркун
Судді В.М. Кочан
Ю.Й. Рецебуринський