Категорія №8.2.1
Іменем України
09 лютого 2012 року Справа № 2а/1270/526/2012
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Захарової О.В.,
секретаря судового засідання: Білоконя Д.І.,
за участю
представника позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 19.08.2011 №151),
представника відповідача: ОСОБА_2 (довіреність від 03.01.2012 №8/9/10),
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Палекс» до Державної податкової інспекції в Артемівському районі у м.Луганську про скасування податкового повідомлення-рішення №0000272320 від 01.08.2011, -
13 січня 2012 року до Луганського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Палекс» (надалі - ТОВ «Палекс», позивач) з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Артемівському районі у м.Луганську (надалі - ДПІ Артемівському районі у м.Луганську, відповідач), яким просить скасувати податкове повідомлення-рішення №0000272320 від 01.08.2011.
В обґрунтування заявленого позову позивач зазначив, що ДПІ в Артемівському районі у м.Луганську у період з 11.07.2011 по 12.07.2011 було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Палекс» з питань повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Рубікон Гласс» за період з 01.04.2011 по 30.04.2011, за результатами якої складений Акт №316/23-20/36073602 від 15.07.2011. Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Палекс» п.п. 198.3, 198.6, ст.198, п.п.200.1, 200.2 ст.200, п.201.1, 201.4 ст.201 Податкового кодексу України.
Позивач вважає, що винесене за наслідками перевірки податкове повідомлення - рішення №0000272320 від 01.08.2011 є протиправним та таким, що не відповідає нормам чинного законодавства з наступних підстав.
Позивач вказує, що ДПІ в Артемівському районі у м.Луганську до початку проведення перевірки ТОВ «Палекс» направлено запит від 17.06.2011 № 8315-10-23-20 «Про надання інформації та її документального підтвердження» із вимогою надати документи, які б підтверджували взаємовідносини із TOB «Рубікон-Гласс» у десятиденний строк. Із зазначеного запиту вбачається, що підставою для витребування документів по фінансово-господарським взаємовідносинам із TOB «Рубікон-Гласс» є п. 73.3 ст.73 Податкового кодексу України, яким визначено, що платники податків зобов'язані подавати інформацію, визначену у запиті органу органу державної податкової служби, та її документальне підтвердження протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). У разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит. Тим самим посадові особи ДПІ порушили вимоги Податкового кодексу України, самостійно визначивши десятиденний термін надання документів замість одного місяця, як це вимагає норми Податкового кодексу України. Таким чином, підприємство мало всі законні права не надавати ніякої відповіді на запит ДПІ, а тому відповідно до п.п. 78.1.1, 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України у ДПІ не було права на проведення перевірки, так саме і на прийняття спірного повідомлення-рішення.
Посилання ДПІ на акт перевірки Ленінської МДПІ у м.Луганську №1278/16-35629794 від 11.07.2011 «Про результати камеральної перевірки TOB «Рубікон-Гласс» щодо підтвердження господарських відносин із платниками ПДВ за квітень 2011 року», як на доказ нікчемності укладених правочинів між ТОВ «Палекс» та TOB «Рубікон Гласс», позивач вважає неправомірним і зробленим без з'ясування всіх обставин. Фахівці ДПІ не дослідили те, що на час здійснення господарських операцій TOB «Рубікон Гласс», та інші підприємства були включені до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. Позивач зазначає, що порушення порядку здійснення господарської діяльності контрагентом не впливають результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення останнього до відповідальності. Право TOB «Палекс» на податковий кредит є наслідком фактичного здійснення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування, за наявності податкових накладних, виписаних контрагентами. Податкові накладні складені у відповідності до вимог Закону таїни «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та вимог Податкового кодексу України, послуги надані в повному обсязі, по факту надання послуг постачальником виписувались податкові накладні та відповідні акти виконаних робіт. Товаро-транспортно-накладна не є документом, який є підставою віднесення вартості отримання транспортно-експедиційних послуг до складу податкового кредиту.
Позивач доводить, що ТОВ «Палекс» здійснює транспортно-експедиційну діяльність, та не здійснює безпосереднє перевезення вантажу, що є різними видами діяльності.
В акті відповідачем було зроблено висновок, що угоди, укладені між позивачем та TOB «Рубікон Гласс» мають протиправний характер, заперечують інтересам держави і суспільства, що порушує публічний порядок та згідно з ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемними.
Позивач наполягає на необґрунтованості такого висновку, оскільки відповідачем не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладені позивачем угоди - нікчемними правочинами. Зміст договорів, укладених з TOB «Рубікон Гласс» не суперечить актам цивільного законодавства та у сторін договорів не було наміру на вчинення дій, які суперечать інтересам суспільства та держави.
Позивач наполягає, що визнання факту порушень податкового законодавства та здійснення нікчемних правочинів здійснено відповідачем без належних на те правових підстав, а тому є незаконним та протиправним.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.
Представник відповідача проти адміністративного позову заперечував та просив суд відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог, обґрунтовуючи тим, що документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Палекс» проведена ДПІ в Артемівському районі у м. Луганську з дотриманням вимог Податкового кодексу України. Доводи позивача вважає безпідставними та оскаржуване податкове повідомлення - рішення таким, що відповідає вимогам закону. Відповідач доводить, що факт надання позивачем транспортно-експедиційних послуг під час перевезення має підтверджуватися єдиним транспортним документом або комплектом документів (автомобільних, залізничних накладних тощо), у яких відображається шлях проходження вантажу від пункту відправлення до пункту призначення. Факт прийняття послуг може бути додатково підтверджено двостороннім актом приймання-передачі послуг. Але наявність лише акта виконаних робіт за відсутності транспортних документів не дає права підприємству на включення вартості послуг до складу валових витрат, або податкового кредиту. Посилаючись на ст. 215 Цивільного кодексу України відповідач вказує, що фінансово-господарські взаємовідносини між TOB «Палекс» та контрагентом ТОВ «Рубікон-Гласс» є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами (ст.234 Цивільного Кодексу України). У зв'язку з цим, ТОВ «Палекс» порушено вимоги п. 198.6 ст. 198, п.200.1 , п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю, з таких підстав.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом під час судового розгляду справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Палекс» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Луганської міської ради 08.08.2008 №1 382 102 0000 015266, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №227407 (Т.1 а.с.11).
Основними видами діяльності позивача згідно статуту ТОВ «Палекс» (Т.1 а.с.12-16) та довідки Головного управління статистики у Луганській області серії АА №229314 (Т.1 а.с.17-18), є серед іншого, організація перевезень вантажів, транспортне оброблення вантажів.
ТОВ «Палекс» перебуває на податковому обліку у ДПІ в Артемівському районі у м.Луганську з 11.08.2008 №5930, що підтверджується довідкою про взяття на облік платника податків (а.с.20) та згідно свідоцтва №100136299 зареєстрований платником податку на додану вартість 29.08.2008 (Т.1 а.с.19).
У періоді, який перевірявся, позивач перебував на обліку як платник податку на додану вартість.
У період з 11.07.2011 по 12.07.2011 ДПІ в Артемівському районі у м.Луганську проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Палекс» з питань повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Рубікон-Гласс» за період з 01.04.2011 по 30.04.2011, за результатами якої складено акт від 15.07.2011 № 316/23-20/36073602 (Т.1 а.с.21-37).
Згідно висновків акта від 15.07.2011 № 316/23-20/36073602 перевіркою встановлено порушення ТОВ «Палекс» п.198.3 ст.198, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200, п.201.1 ст.201, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України (із змінами і доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість у загальній сумі 117134,00 грн., в тому числі за квітень 2011 року в сумі 117134,00 грн.
За висновками контролюючого органу, викладених в акті від 15.07.2011 № 316/23-20/36073602, факт надання транспортно-експедиційних послуг під час перевезення має підтверджуватися єдиним транспортним документом або комплектом документів, у яких відображається шлях проходження вантажу від пункту відправлення по пункту призначення. Відсутність транспортних документів не дає права підприємству на включення вартості послуг до складу валових витрат або податкового кредиту. Посилаючись на положення ст.ст.215, 234 ЦК України щодо недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, ДПІ зазначає, що господарські взаємовідносини між ТОВ «Палекс» та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами (арк.15 акту перевірки).
На підставі акту від 15.07.2011 № 316/23-20/36073602 ДПІ в Артемівському районі у м.Луганську прийнято податкове повідомлення - рішення від 01.08.2011 №0000272320, яким ТОВ «Палекс» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 117 135 грн., в тому числі 117134 грн. за основним платежем та 1 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (Т.1 а.с.38).
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.
Відповідно до 20.1. ст. 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право (серед іншого):
- запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів, дотримання вимог іншого законодавства, здійснення контролю за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби;
- проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.
- для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності)) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом;
- під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Особливості проведення документальної виїзної перевірки врегульовані статтею 78 Податкового кодексу України.
Відповідно до п.78.1 ст. 78 Податкового кодексу України документальна виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин:
78.1.1. за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту;
78.1.4. виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту;
Право органу державної податкової служби направити платнику податків письмовий запит про надання інформації, або надання копій первинних документів передбачене ст.73 Податкового кодексу України.
Відповідно до п. 73.3. ст. 73 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та її документального підтвердження.
Такий запит підписується керівником (заступником керівника) органу державної податкової служби і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту.
Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав:1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; 2) для визначення рівня звичайних цін на товари (роботи, послуги) під час проведення перевірок; 3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків; 4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної; 5) у разі проведення зустрічної звірки; 6) в інших випадках, визначених цим Кодексом.
Як вбачається з запиту відповідача від 17.06.2011 № 8315-10-23-20 «Про надання інформації та її документального підтвердження», ДПІ в Артемівському районі у м.Луганську, керується ст.ст.16, 20, 73 Податкового кодексу України, якими передбачено право податкового органу звернення до платників податків із письмовим запитом про подання інформації та згідно із змістом запиту, відповідач просить надати зазначену у запиті інформацію та її документальне підтвердження у десятиденний строк та попереджає про проведення позапланової виїзної перевірки у разі ненадання інформації та її документального підтвердження (т.1 а.с.222).
Відповідно до п.78.1.1 ст. 78 Податкового кодексу України однією із підстав здійснення документальної позапланової виїзної перевірки є виявлення податковим органом фактів за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.
Системний аналіз наведених норм Податкового кодексу України дає підстави для висновку, що ст.73 Податкового кодексу України є загальною нормою, яка визначає порядок, підстави звернення податкового органу до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації та загальний строк надання платником податків витребуваної інформації, при цьому будь-якої спеціальної норми, якою б визначався порядок направлення запиту про подання інформації та її документального підтвердження у розумінні п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, ПКУ не містить. Оскільки податковим органом у запиті від 17.06.2011 № 8315-10-23-20 «Про надання інформації та її документального підтвердження» зазначено про надання інформації у десятиденний строк та попереджено про проведення позапланової виїзної перевірки в порядку ст.78 Податкового кодексу України у разі ненадання інформації та її документального підтвердження, посилання податкового органу на ст.73 ПКУ у запиті від 17.06.2011 № 8315-10-23-20 не може вважатися порушенням, яке тягне за собою визнання протиправними дій по проведенню перевірки чи протиправності оскаржуваного рішення.
Вирішуючи питання щодо правомірності оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню з наступних підстав.
Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Пунктом 200.1 ст.200 Податкого кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Згідно з п.7 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.
Судом встановлено, що між ТОВ «Палекс» (Експедитор 1) та TOB «Рубікон-Гласс» (Експедитор 2) 25.02.2011 укладено договір №П-272 ТЕ про перевезення вантажу в міжнародному і внутрішньому сполучені. За умовами договору (предмет договору) Експедитор 2 зобов'язується доставити довірений йому Експедитором 1 вантаж до пункту призначення: видати його особі, що має право на отримання ватажу, а Експедитор 1 зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату; необхідний вид транспорту, кількість і рід вантажу, маршрути, походження, вантажовідправники і вантажоодержувачі, графік подачі транспорту, ставки обумовлюються підписаними сторонами разовим замовленням (заявками), які є невід'ємною частиною договору. (Т.1 а.с.49-50).
Як вбачається з доданих до матеріалів справи копій заявок на перевезення вантажу до договору №П-272 ТЕ від 25.02.2011 позивач замовив у TOB «Рубікон-Гласс» надання послуг з перевезення вантажу. В заявках вказані місця та адреси загрузки та вигризки вантажу, відповідальні особи, дата загрузки та вигрузки, характер вантажу та вид загрузки та вигрузки, підписані уповноваженими особами та скріплені печатками зазначених підприємств (Т.2 а.с.71-143).
Статтею 1 Закону України від 01.07.2004 року № 1955-ІV «Про транспортно-експедиторську діяльність» визначено, що транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;
транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування;
експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування;
клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору;
перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником;
За договором транспортного експедирування у відповідності до ст.9 Закону №1955 одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Згідно ст.929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедитування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
В силу ст.ст. 908, 909 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення, відповідно до якого одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Таким чином, чинне законодавство визначає можливість надання за цивільно-правовими договорами як послуг з перевезення, так і надання транспортно-експедиторських послуг.
Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку про те, що надання експедиторських послуг та виконання послуг з перевезення є різними видами діяльності, які не можливо ототожнювати.
Зміст договору №272 ТЕ від 25.02.2011 про перевезення вантажу в міжнародному і внутрішньому сполученні, укладеного між ТОВ «Палекс» та ТОВ «Рубікон-Гласс» свідчить, що по суті між сторонами укладений договір про надання транспортно-експедиторських послуг, оскільки позивач згідно умов договору не здійснює фактичне перевезення товару, а організовує виконання послуг з перевезення вантажу з ТОВ «Рубікон-Гласс».
У відповідності до ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»від 01.07.2004, № 1955-IV, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. У разі залучення експедитором до виконання його зобов'язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта. За договором транспортного експедирування експедитор може організувати перевезення за одним товарно-транспортним документом вантажів кількох різних клієнтів, які прямують з одного пункту відправлення та/чи в один пункт призначення, за умови, що експедитор виступає від імені усіх цих клієнтів як вантажовідправник та/чи вантажоодержувач. Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування. Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади. Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України. Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
При цьому, суд звертає увагу, що згідно змісту наведеної норми товарно-транспортними документами супроводжується перевезення вантажів.
За висновками податкового органу наявність лише акта виконаних робіт за відсутності транспортних документів не дає права підприємству на включення вартості послуг до складу валових витрат, або податкового кредиту.
Суд не погоджується з такими висновками з наступних підстав.
Судом встановлено, що експедиторські послуги надавалися у відповідності до укладеного договору, згідно якого предметом цього договору є взаємовідносини сторін, пов'язані з організацією перевезень вантажів відповідно до діючого законодавства України, вимогами міжнародних угод і конвенцій. Невід'ємною частиною договору є заявка на конкретне перевезення, погоджена і підписана обома сторонами, яка визначає умови виконання вказаного перевезення.
На виконання умов вищезазначеного договору TOB «Рубікон-Гласс» на користь TOB «Палекс» виписано наступні акти виконаних робіт про надання транспортно-експедиційних послуг та податкові накладні: акт №0405 від 05.04.2011 та податкова накладна №0405 від 05.04.2011; акт №0407 від 07.04.2011 та податкова накладна №0407 від 07.04.2011; акт №0413 від 13.04.2011 та податкова накладна №0413 від 13.04.2011; акт №0416 від 16.04.2011 та податкова накладна №0416 від 16.04.2011; акт №0421 від 21.04.2011 та податкова накладна №0421 від 21.04.2011; акт №0427 від 27.04.2011 та податкова накладна №0427 від 27.04.2011; акт №0429 від 29.04.2011 та податкова накладна №0409 від 29.04.2011; акт №0429/1 від 29.04.2011 та податкова накладна №04291 від 29.04.2011; акт №0429/2 від 29.04.2011 та податкова накладна №04292 від 29.04.2011; акт №0430/1 від 30.04.2011 та податкова накладна №0430 від 30.04.2011; акт №0430/1 виконання робіт про надання транспортно-експедиційних послуг від 30.04.2011 та податкова накладна №04301 від 30.04.2011; акт №0430/2 від 30.04.2011 та податкова накладна №04302 від 30.04.2011; акт №0430/3 від 30.04.2011 та податкова накладна №04303 від 30.04.2011; акт №0430/4 від 30.04.2011 та податкова накладна №04304 від 30.04.2011; акт №0430/5 від 30.04.2011 та податкова накладна №04305 від 30.04.2011; акт №0430/6 від 30.04.2011 та податкова накладна№04306 від 30.04.2011; акт №0430/7 від 30.04.2011 та податкова накладна №04307 від 30.04.2011; акт №0430/8 від 30.04.2011 та податкова накладна №04308 від 30.04.2011; акт №0430/9 від 30.04.2011 та податкова накладна №04309 від 30.04.2011 (Т.1 а.с.51-69).
Зазначені податкові накладні відображені у реєстрі отриманих податкових накладних за квітень 2011 року та включені до складу податкового кредиту ТОВ «Палекс» за квітень 2011 року.
З акту перевірки вбачається, що податковим органом під час перевірки були досліджені зазначені акти виконаних робіт, податкові накладні, реєстри отриманих податкових накладних за період з 01.04.2011 по 30.04.2011 (в електронному вигляді), банківські виписки, відомості по рахунку № 311 «Поточний рахунок», відомості по рахунку № 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками», інші первинні бухгалтерські документи.
Стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Вимоги до первинного документу встановлені ст. 9 Закону: первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:
- назву документа (форми);
- дату і місце складання;
- назву підприємства, від імені якого складено документ;
- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Суд встановив, що відповідні акти виконаних робіт є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та вони відповідають вимогам зазначеної статті Закону, так як містять назву документа, дату і місце його складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, зазначено маршрут і терміни перевезення, вартість наданих послуг, акти підписані замовником та експедитором, поставлені печатки, що дає змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарських операцій.
Податкові накладні також відповідають наведеним вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Посилання відповідача на необхідність зазначення у податковій накладній виду транспорту, яким здійснювалось перевезення вантажу, суд вважає безпідставним та таким, що не відповідає вимогам діючого законодавства.
Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (надалі - Правила), затверджені Наказом Міністерства транспорту України N 363, 14.10.1997 визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників.
Правила перевезень, які встановлюють наявність товарно-транспортної накладної, стосуються перевізників, які безпосередньо здійснюють перевезення вантажів та не стосуються транспортно-експедиційної діяльності, пов'язаною з організацією перевезень.
Виконання експедиторських послуг позивачем підтверджено заявками на виконання робіт, актами виконаних робіт, підписаними позивачем та експедиторами, товаро-транспортними накладними підприємств-перевізників, які свідчать про перевезення товару (Т.1 а.с.70-187).
Крім того, за результатами судового розгляду справи суд прийшов до висновку, що дії ДПІ в Артемівському районі у м.Луганську Луганської області щодо визнання правочинів, укладених між ТОВ «Палекс» та ТОВ «Рубікон-Гласс» такими, що суперечать інтересам держави та суспільства, є протиправними з огляду на нижчевикладене.
Статтями 213 та 637 Цивільного кодексу України передбачено, що тлумачення умов договору здійснюється тільки двома суб'єктами: учасниками договору і судом.
Статтею 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» визначені функції податкових органів, а саме: державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують такі функції: здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів; забезпечують облік платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів, а також здійснюють реєстрацію фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів; забезпечують застосування та своєчасне стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України за порушення податкового законодавства, а також стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадянами; аналізують причини і оцінюють дані про факти порушень податкового законодавства; проводять перевірки фактів приховування і заниження сум податків та зборів (обов'язкових платежів) у порядку, встановленому цим Законом та іншими законами України; за дорученням спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю проводять перевірки своєчасності подання та достовірності документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів в порядку, встановленому законом; подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 20 Податкового кодексу України податковим органам надано право, а саме: запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів, дотримання вимог іншого законодавства, здійснення контролю за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Письмові повідомлення про такі запрошення надсилаються в порядку, встановленому статтею 42 цього Кодексу, не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (представник платника податків); під час проведення виїзних перевірок отримувати у платників податків (представників платників податків) копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), що свідчать про порушення вимог податкового законодавства або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; перевіряти під час проведення перевірок у платників податків - фізичних осіб, а також у посадових осіб та інших працівників платників податків - юридичних осіб документи, що посвідчують особу; проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом; вимагати від платників податків, що перевіряються в ході перевірок, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки. У разі відмови платника податків (його посадових осіб або осіб, які здійснюють готівкові розрахунки та/або проводять діяльність, що підлягає ліцензуванню та/або патентуванню) від проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки), передбаченої абзацом першим цього пункту, або ненадання для перевірки документів, їх копій (за умови наявності таких документів) застосовуються заходи, передбачені статтею 94 цього Кодексу; для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом; під час проведення перевірок вимагати виготовлення і надання копій первинних документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою), які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та отримувати їх у платників податків у порядку, встановленому цим Кодексом; під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України, вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених чи неукладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.
Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.
Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтею 228 ЦК України передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.
Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.
Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.
Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України).
Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом. При цьому, як вже вище було зазначено, судові рішення про визнання правочинів недійсними (нікчемними), укладених позивачем з контрагентами, відсутні.
Акт перевірки ґрунтується лише на припущеннях ревізора-інспектора щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи рішеннями суду про визнання їх такими. А відсутність у перевіряючого на момент перевірки первинної бухгалтерської документації не може бути безумовною підставою для висновку в акті перевірки про визнання угод нікчемними.
Отже, відповідач, зробивши висновок у акті про нікчемність правочинів, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи рішеннями суду про визнання їх такими.
Суд вважає висновки відповідача про нікчемність укладених позивачем договорів з ПП «26 Елемент» безпідставними з огляду на таке.
Посилання відповідача на нікчемність даних договорів з підстав, визначених в статті 228 Цивільного кодексу України, суперечать положенням вказаної статті, оскільки зазначений в ній перелік нікчемних правочинів є вичерпним.
З роз'яснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Договір між позивачем та ТОВ «Рубікон-Гласс» не підпадає під вищезазначені категорії і вимоги частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України, оскільки він є звичайним господарським договором, а не таким, що спрямований на порушення публічного порядку.
02 грудня 2010 року прийнятий Закон України № 2756-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України», який набув чинності з 1 січня 2011 року.
Відповідно до цього Закону до статті 228 Цивільного кодексу України внесені зміни, безпосередньо частина третя статті визначена в такій редакції: «У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави».
Виходячи з обставин справи, правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, вбачається наявність оспорюваних з боку податкового органу господарських відносин між певними суб'єктами господарювання. Виходячи з акта перевірки, податковий орган на підставі зазначених ним в акті перевірки обставин, вважає, що в даному випадку відсутнє виконання укладеного договору між позивачем та його контрагентом. Тобто, має місце оспорюваність самого договору та відповідно до чого податковий орган з порушення договірних (цивільних, господарських) відносин між суб'єктами господарювання, що регулюється відповідними законодавчими актами, переходить в площину, тобто до взаємовідносин, у сфері податкового законодавства та робить відповідні висновки.
Податковий орган роблячи висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків. Укладання таких видів договорів та їх невиконання, на чому наполягає податковий орган через відсутність будь-яких подій, відсутність господарської операції із-за їх не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків.
Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган тим самим виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.
Наводячи позицію про нікчемність правочинів (відсутність господарських операцій, безтоварність) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обов'язкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.
Але за змістом статті 228 Цивільного кодексу України нікчемний правочин - це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.
Виходячи з правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, після 01 січня 2011 року правочини, що мають ознаки оспорюваності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.
В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання таких правочинів недійсними (1 стадія) в судовому порядку, робить висновки про їх недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такі правочини нікчемними, що також суперечить вимогам законодавства.
Наслідком таких зроблених висновків є висновки про порушення у сфері податкового законодавства, що, в свою чергу, приводить до порушення прав позивача.
Податковий орган формуючи такі не притаманні йому висновки порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсними.
Суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу про не підтвердження між позивачем та його контрагентом господарських операцій, що є по своїй суті нікчемністю укладених правочинів, що, в свою чергу, не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є нічим іншим як припущеннями відповідача, які нічим не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.
Крім того, суд звертає увагу, що у випадку, якщо податковий орган вважає, що в даному випадку мало місце недійсність (що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину) або нікчемність правочину, між суб'єктами господарювання метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків (безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку) до бюджету, тобто фактично має місце суспільне-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства. Суду будь-яких судових рішень (вироків, можливих постанов суду про закінчення кримінального переслідування з нереабілітуючих обставин) не надано.
Суд, з урахуванням приписів частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, які є обов'язковими, вважає, що висновки податкового органу про відсутність між суб'єктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним, є безпідставними та необґрунтованими. Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.
Будь-яких судових рішень з приводу визнання недійсними правочинів між позивачем та його контрагентами або встановлених судовим рішенням наявності нікчемності правочину, з застосуванням відповідних правових наслідків, положень статей 207 та 208, 250 Господарського кодексу України, статті 203, 228 Цивільного кодексу України, які б вказували на такі правочини, як на недійсні або вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, відсутні.
Реальність господарських операцій ТОВ «Палекс» та ТОВ «Рубікон-Гласс» знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду справи та підтверджується матеріалами справи.
Зазначені документи є документами первинного бухгалтерського обліку, оформлені відповідно до вимог Закону України №996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Жодних порушень правил бухгалтерського та фінансового обліку відповідач не довів.
З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку про безпідставність збільшення позивачу сум грошових зобов'язань з податку на додану вартість за податковим повідомленням-рішенням від 01.08.2011 № 0000272320.
Безпідставність збільшення позивачу грошових зобов'язань з податку на додану вартість обумовлює безпідставність застосування штрафних (фінансових) санкцій.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого ч.2 ст.71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не довів суду правомірність свого рішення, що є підставою для задоволення адміністративного позову.
Згідно з ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
На підставі ч.3 ст.160 КАС України у судовому засіданні 09 лютого 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Керуючись ст.ст.2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 158-163, 167 КАС України, суд
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Палекс» до Державної податкової інспекції в Артемівському районі у м.Луганську про скасування податкового повідомлення-рішення №0000272320 від 01.08.2011, - задовольнити повністю.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Артемівському районі у м.Луганську №0000272320 від 01.08.2011 про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю «Палекс» грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 117 135 грн.
Стягнути з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Палекс» судові витрати із сплати судового збору в сумі 32,20 грн.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 14 лютого 2012 року.
СуддяО.В. Захарова