"19" січня 2012 р. справа № 2а-0870/479/11
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді: Семененка Я.В.
суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю
за участю секретаря судового засідання: Новошицькій О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат»
на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2011 року у справі №2а-0870/479/11 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжя про скасування податкових повідомлень-рішень, -
Відкрите акціонерне товариство «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат»(правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат»), звернулося до суду з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення №0000500808/0 від 01.07.2010р., №0000500808/1 від 18.08..2010р., №0000500808/2 від 28.10.2010р., якими зменшено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1064095,0грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на неправомірні висновки податкового органу про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість», яким визначено підстави та порядок формування платником податкового кредиту. Позивач вважає неправомірною позицію ДПІ щодо відсутності підстав для віднесення сплачених сум ПДВ у вартості товарів до складу податкового кредиту, у разі подальшої реалізації готової продукції, виготовленої з таких товарів, за цінами нижче собівартості.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2011 року у задоволені адміністративного позову відмовлено. Постанова суду мотивована правомірністю висновків податкового органу щодо завищення позивачем від'ємного значення, різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту. При цьому, суд вказав на те, що реалізація продукції за ціною нижче собівартості її виробництва не узгоджується з поняттям «господарської діяльності», метою якої є одержання прибутку, що виключає можливість віднесення сум ПДВ, сплачених у вартості товарів, які використовувались у виготовлені кінцевої продукції, до складу податкового кредиту.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, ВАТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована посиланням на Закон України «Про податок на додану вартість», яким визначено підстави та порядок формування платником податкового кредиту та яким не поставлено право платника на формування податкового кредиту в залежність від прибутковості чи збитковості окремих господарських операцій.
Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи із наступного.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що СДПІ по роботі з ВПП була проведена позапланова виїзна перевірка ВАТ «ЗАлК»з питань достовірності нарахування від'ємного значення ПДВ за березень 2010 року та суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за березень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в лютому 2010 року.
За результатами проведеної перевірки складено акт №220/08- 08/00194122 від 18.06.2010р. в якому зроблено висновки про порушення:
- пп.7.4.1, 7.4.4 п.7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», Порядку заповнення і подання податкової декларації з ПДВ», затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997р. №166 та зареєстрованого в Мінюсті України від 9 липня 1997 року за №250/2054, із змінами та доповненнями, в результаті чого підприємством завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за березень 2010 року на 2 203 945грн.;
- пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», Порядку заповнення і подання податкової декларації з ПДВ», затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997р. №166 та зареєстрованого в Мінюсті України від 9 липня 1997 року за №250/2054, із змінами та доповненнями, в результаті чого підприємством завищено заявлену в березні 2010 року суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку на загальну суму 1 064 095грн.
На підставі Акту перевірки СДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000500808/0 від 01.07.2010р., якими зменшено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1064095,0грн.
За наслідками адміністративного оскарження скарги підприємства залишено без задоволення та СДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення: №0000500808/1 від 18.08..2010р., №0000500808/2 від 28.10.2010р.
Позиція податкового органу у спірних правовідносинах полягає у тому, що підприємством безпідставно сформовано податковий кредит по неприбутковим операціям, які мали місце у перевіряємому періоді, а саме реалізація продукції власного виробництва за ціною нижче її виробництва. На думку СДПІ, неприбуткові операції не відповідають меті господарської діяльності, яка полягає у одержані прибутку, що виключає право платника на віднесення сум ПДВ, які сплачені у вартості товару, що використаний у виготовлені кінцевої продукції, до складу податкового кредиту.
Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем на підставі та у спосіб, що передбачені Законом України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не погоджується з наступних підстав.
Відповідно до п.5.1. ст..5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу -сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Отже, визначальними ознаками для віднесення витрат до валових витрат підприємства є те, що такі витрати мають бути понесені платником податку як компенсація, в тому числі вартості товарів, які придбаваються для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до пп..7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняються більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складаються із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У відповідності ж з пп..7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбаванням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Згідно з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього).
Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата (нарахування) податку на додану вартість, факт сплати (нарахування) податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних матеріальних та нематеріальних активів, у вартості яких сплачено (нараховано) ПДВ, в господарській діяльності платника.
Як вбачається з Акту перевірки СДПІ не заперечувалась реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем сформовано податковий кредит, не заперечувався факт сплати ПДВ у вартості матеріалів та сировини, що використовувались позивачем у власній господарській діяльності під час створення кінцевої продукції. Факт сплати ПДВ підтверджено належним чином оформленими податковими накладними.
Натомість, позиція СДПІ полягає у тому, що реалізація продукції за ціною нижче собівартості її виробництва не узгоджується з поняттям «господарської діяльності», метою якої є одержання прибутку, що виключає можливість віднесення сум ПДВ, сплачених у вартості матеріалів та сировини, які використовувались у виготовлені кінцевої продукції, до складу податкового кредиту.
Під господарською діяльністю, згідно п.1.32 ст.1 названого Закону, розуміється -будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
Правовий аналіз зазначених норм свідчить про те, що приписи Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств»та Закону України «Про податок на додану вартість», в редакціях чинних на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, не ставляють в залежність право платника податків на формування валових витрат та податкового кредиту підприємства від наявності чи відсутності прибутку по окремим господарським операціям, оскільки вказане не може свідчити про відсутність можливості отримання доходу з усієї господарської діяльності.
Таким чином, Закон України «Про податок на додану вартість»не встановлює жодних інших вимог, крім вказаних вище, щодо формування податкового кредиту. При цьому, порядок формування податкового кредиту не має зв'язку з фінансовим результатом звітного періоду.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що спірні рішення відповідача не узгоджуються з вимогами Закону України «Про податок на додану вартість», яким визначено підстави та порядок формування платником податкового кредиту.
Крім цього, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до пп..1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.
Згідно з пп..1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.
Отже, звичайна ціна товарів (робіт, послуг) має бути визначена виходячи з інформації про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.
Відповідачем не встановлено, що позивачем здійснювалась реалізація товарів за цінами нижчими звичайних, які склалися на ринку на час продажу позивачем виготовленої продукції. Вказуючи на продаж виготовленої продукції за цінами нижче її собівартості та визначаючи суми ПДВ, сплачені у вартості придбаних матеріалів та сировини, що використовувалися у виготовлені кінцевої продукції, перевіряючи особи СДПІ вдалися до визначення матеріальної складової виготовленої продукції у спосіб, який не передбачено Законом, що суперечить не лише вимогам Закону України «Про податок на додану вартість», а і приписам ст..19 Конституції України відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Крім цього, з Акту перевірки не вбачається на якій стадії позивачем допущено порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість», що стало підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень. Якщо на стадії формування податкового кредиту за наслідками господарських операцій щодо придбавання матеріалів та сировини, які використовувались позивачем у власній господарській діяльності з метою виготовлення кінцевої продукції, то СДПІ не вказано в чому полягають такі порушення. При цьому, як зазначено вище СДПІ не заперечувалась реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем сформовано податковий кредит, не заперечувався факт сплати ПДВ у вартості матеріалів та сировини, що використовувались позивачем у власній господарській діяльності під час створення кінцевої продукції. Якщо на стадії визначення позивачем від'ємного значення, як різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом, враховуючи продаж кінцевої продукції за цінами нижчими її собівартості, то податковим органом не враховано, що Законом України «Про податок на додану вартість»не передбачено обов'язок платника коригувати свій податковий кредит у разі продажу готової продукції за цінами нижчими її собівартості.
З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про податок на додану вартість», тобто не відповідають критеріям правомірності, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та які визначено ч.3 ст.2 КАС України.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, скасувавши постанову суду першої інстанції як таку, що прийняту з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та прийняти нову постанову про задоволення позову.
На підставі викладеного, керуючись п.3 ч.1 ст. 198, ст. 202, 207 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат»- задовольнити.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2011 року у справі №2а- 0870/479/11 -скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову.
Податкові повідомлення-рішення №0000500808/0 від 01.07.2010р., №0000500808/1 від 18.08..2010р., №0000500808/2 від 28.10.2010р., які прийнято Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжя -визнати протиправними та скасувати.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
(Повний текст постанови виготовлено 23.01.2012р.)
Головуючий: Я.В. Семененко
Суддя: Н.А. Бишевська
Суддя: І.Ю. Добродняк