"19" січня 2012 р.справа № 2а-/0470/588/11
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді: Семененка Я.В.
суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю
за участю секретаря судового засідання: Новошицькій О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Геліос ЛТД»
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2011 року у справі №2а/0470/588/11 за позовом Південної міжрайонної державної податкової інспекції у м.Кривому Розі Дніпропетровської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Геліос ЛТД»про стягнення заборгованості, -
Південна міжрайонна державна податкова інспекція у м.Кривому Розі Дніпропетровської області звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з відповідача на користь державного бюджету заборгованість у вигляді штрафних санкцій, які застосовано за порушення вимог Закону України «Про застосування РРО у сфері торгівлі громадського харчування та послуг»у сумі 680грн.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2011 року адміністративний позов задоволено в повному обсязі. Постанова суду мотивована наявністю у відповідача вказаної заборгованості, яка в добровільному порядку не сплачена. При цьому, суд вказав на обґрунтованість застосування таких штрафних (фінансових) санкцій, з огляду на порушення, які встановлено ДПІ під час проведення перевірки.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю «Геліос ЛТД»подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не правильно застосовано вимоги ст..99 КАС України, якою передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідач вказував на те, що податковим органом пропущено шестимісячний строк звернення до суду, який визначено ст..99 КАС України. Крім цього, відповідач вказував на відсутність повноважень у ДПІ щодо проведення перевірки, за наслідками якого прийнято рішення про визначення штрафних санкцій, стягнення яких є предметом спору у справі. Також відповідач вказував на необґрунтовані висновки перевіряючих осіб щодо порушення підприємством вимог п.9 ст.13 Закону України «Про застосування РРО у сфері торгівлі громадського харчування та послуг»і як наслідок, на неправомірність рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій.
У судове засідання, сторони, які належним чином повідомленні про час та місце розгляду справи, не з'явились, у зв'язку з чим, відповідно до ст..41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювався.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що повноважними особами Південної міжрайонної державної податкової інспекції у м.Кривому Розі Дніпропетровської області 13.03.2010 року проведено планову перевірку господарської одиниці магазину «Геліос ЛТД», який належить ТОВ «Геліос»щодо дотримання суб'єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій.
За результатами перевірки складено акт від 13.03.2010 року №0125/04/82/23/20262995, в якому зроблено висновки про порушення відповідачем вимог п. 9 ст. 3 Закону України «Про застосування РРО у сфері торгівлі громадського харчування та послуг», а саме не виконання щоденного друкування фіскальних звітних чеків та не зберігання щоденних фіскальних звітних чеків в КОРО.
На підставі складеного акту перевірки Південною МДПІ прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 18.03.2010 року №0001522303, яким до позивача застосовані фінансові санкції у розмірі 680 грн.
Вказане рішення отримано позивачем 23.03.2010 року, але у добровільному порядку вказані штрафні санкції підприємством не сплачено, що і стало підставою для звернення ДПІ з відповідним позовом до суду.
Вирішуючи спірні правовідносини та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості застосованих штрафних (фінансових) санкцій, які в добровільному порядку не сплачено відповідачем.
З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.
Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність у податкового органу повноважень для проведення перевірки, за наслідками якої прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, стягнення яких є предметом спору у справі.
Встановлені обставини справи свідчать про те, що відповідачем проведено планову перевірку ТОВ «Геліос ЛТД»з питань здійснення контролю за дотриманням суб'єктами господарювання встановленого порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій. Про факт проведення саме планової перевірки свідчать направлення на перевірку №1413, 1415 від 04.03.2010р.
Статтею ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», в редакції на час виникнення спірних правовідносин, визначені функції органів державної податкової служби до яких, зокрема. належать здійснення контролю за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» органи податкової служби в межах своєї компетенції та у порядку, встановленими законами України, мають право здійснювати контроль за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку; наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, з наступною передачею матеріалів про виявлені порушення органам, які видали ці документи, торгових патентів.
Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" передбачено здійснення контролю за додержанням порядку проведення розрахунків за товари (послуги).
Відповідно до ч.1 ст.15 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" вказані перевірки здійснюють органи державної податкової служби України шляхом проведення планових чи позапланових перевірок згідно із законодавством України.
Статтею 11-1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" встановлені підстави та порядок проведення органами державної податкової служби планових і позапланових виїзних перевірок своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів).
Плановою виїзною перевіркою за ч.1 ст.11-1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" вважається перевірка платника податків щодо своєчасності, достовірності повноти нарахування та сплати ним податків та зборів (обов'язкових платежів, яка передбачена у плані роботи органу державної податкової служби та проводиться за письмовим рішенням керівника відповідного органу державної податкової служби не частіше одного разу на календарний рік за місцезнаходженням такого платника податків чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідач наділений повноваженнями щодо проведення планових перевірок з питань додержання суб'єктами підприємницької діяльності порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку.
Дії посадових осіб державної податкової служби щодо проведення перевірки, складення актів перевірки відповідають вимогам зазначених вище норм, відсутність окремого нормативного акту, який би регулював питання щодо порядку організацій та проведення податковим органом перевірок з питань застосування реєстраторів розрахункових операцій, не свідчить про відсутність у податкового органу права реалізації визначених Законами України «Про державну податкову службу в Україні», «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»повноважень із здійснення контролю за додержанням порядку проведення розрахунків за товари (послуги), у зв'язку з чим посилання позивача щодо безпідставності проведення перевірки суд апеляційної інстанції вважає таким, що суперечить нормам діючого законодавства.
Встановлені обставини справи також свідчать про те, що перевірку проведено на підставі відповідних направлень, в яких зазначено дати проведення перевірки та підстави для її проведення. Вказані направлення було надано перед початком перевірки представнику відповідача, що не заперечувалось ТОВ «Геліос ЛТД»в апеляційній скарзі (а.с.46).
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про додержання відповідачем вимог ст..11-2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».
З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги в частині відсутності повноважень у ДПІ для проведення перевірки.
Щодо доводів апеляційної скарги про необґрунтованість висновків перевіряючих осіб про порушення підприємством вимог п.9 ст.13 Закону України «Про застосування РРО у сфері торгівлі громадського харчування та послуг».
Згідно вимог п.п. 9 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або безготівковій формах (із застосовуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів, тощо), при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані щоденно друкувати на реєстраторах розрахункових операцій (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг)) фіскальні звітні чеки і забезпечувати їх зберігання в книгах обліку розрахункових операцій.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.17 названого Закону, за порушення вимог цього Закону до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги) за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян -у разі невиконання щоденного друку фіскального чеку або його не зберігання.
Отже, вказаною нормою права передбачена відповідальність СПД за невиконання щоденного друку фіскального чеку або його не зберігання.
Як вбачається з Акту перевірки, ДПІ встановлено порушення, які полягають у невиконанні щоденного друку фіскального звітного чеку та його не зберігання. Тобто, встановлено підстави для застосування штрафних (фінансових) санкцій.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач вказує на те, що такі порушення стали можливими внаслідок обставини, які не залежать від волі підприємства. Зокрема, неможливість роздрукування фіскального звітного чеку від 29.12.2009р. пов'язана з відключенням будинку від системи електропостачання. Висновки ДПІ про не зберігання фіскального звітного чеку в КОРО спростовуються тим, що на час проведення перевірки звітний чек відклеївся і випав з Книги ОРО. Таким чином, відповідач фактично не заперечує факту не роздрукування звітного чеку, відсутність його в Книзі ОРО, тобто не заперечує ті обставини, які зазначено в Акті перевірки, натомість вказує на наявність об'єктивних причин, які призвели до цих порушень. В той же час, відповідачем не надано жодних доказів, які б підтверджували ці обставини. Між тим, під час проведення перевірки продавцю магазина, у присутності якого таку перевірку було проведено, надавалась можливість надати свої пояснення щодо виявлених порушень, натомість таких пояснень надано не було, у зв'язку з відмовою продавця, про що відображено в Акті перевірки.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість доводів апеляційної скарги щодо неправомірності висновків ДПІ про порушення підприємством вимог п.9 ст.13 Закону.
Щодо доводів апеляційної скарги про порушення ДПІ шестимісячного строку звернення до суду з позовом, який визначено ст..99 КАС України.
Відповідно до ст..25 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», суми фінансових санкцій, які визначені статтями 17-24 цього Закону, підлягають перерахуванню суб'єктами підприємницької діяльності до Державного бюджету України в десятиденний термін з дня прийняття органами державної податкової служби України рішення про застосування таких фінансових санкцій.
Отже, з огляду на вимоги вказаної норми права та враховуючи дату прийняття рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій (18.03.2010р.), відповідач повинен був добровільно перерахувати фінансові санкції до Державного бюджету у строк до 28.03.2010р. включно.
Таким чином, право на звернення до суду з позовом про стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій у податкового органу виникло з 29.03.2010р.
Станом на 29.03.2010р. діяла попередня редакція ст..99 КАС України, відповідно до частини 2 якої встановлювався річний строк звернення до суду з позовом, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відповідно зміст суб'єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.
Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попереднім нормативно-правовим актом.
З огляду на викладене, тривалість і правила обчислення строку звернення особи до суду визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.
Таким чином, з огляду на вимоги ст..99 КАС України, яка діяла в редакції на час виникнення у ДПІ права на звернення до суду та з огляду на дату пред'явлення позову до суду (06.01.2011р.), позивачем не пропущено строк звернення до суду з позовом про стягнення штрафних (фінансових) санкцій з ТОВ «Геліос ЛТД».
Будь-яких інших доводів, якими б відповідач обґрунтовував свої вимоги, апеляційна скарга не містить
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з'ясовано обставини справи та ухвалено законне і обгрунтоване рішення, у зв'язку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.
На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст..ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Геліос ЛТД»- залишити без задоволення, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2011 року №2а/0470/588/11 -без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку передбаченому ст..212 КАС України.
(Повний текст ухвали виготовлено 23.01.2012 р.)
Головуючий: Я.В. Семененко
Суддя: Н.А. Бишевська
Суддя: І.Ю. Добродняк