ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601 м.Київ, вул. К. Каменєва, 8, корп. 1
місто Київ
23 листопада 2011 року Справа №2а-12413/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
судді: Пісоцької О.В.,
за участю секретаря
судового засідання Швеця О.Ю.,
розглянувши у приміщенні суду у місті Києві у відкритому судовому засіданні справу
за позовною заявою Київського міського центрального протитуберкульозного диспансеру
доВідділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі міста Києва, -
провизнання дій протиправними та скасування постанови,
Київський міський центральний протитуберкульозний диспансер (далі -позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві (далі -ВДВС Голосіївського РУЮ, відповідач), в якій просить визнати протиправними дії відповідача та скасувати постанову останнього про відкриття виконавчого провадження від 08 квітня 2011 року.
Ухвалою суду від 01 вересня 2011 року, зокрема, до участі у справі №2а-12413/11/2670 залучено управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі міста Києва (далі - УПФУ в Голосіївському районі) як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.
В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що 02 лютого 2011 року УПФУ в Голосіївському районі складено вимогу про стягнення з Київського міського центрального протитуберкульозного диспансеру боргу в розмірі 30529грн. 75коп., на підставі якої ВДВС Голосіївського РУЮ винесено постанову від 08 квітня 2011 року про відкриття виконавчого провадження №25577691, якою позивачу надано семиденний строк для добровільної сплати заборгованості. Водночас, постанову про відкриття виконавчого провадження направлено позивачу лише 17 серпня 2011 року, тобто - після закінчення строку для добровільного виконання рішення.
Крім того, позивач вказує на те, що Закон України «Про виконавче провадження»містить чіткий перелік виконавчих документів, на підставі яких державною виконавчою службою здійснюється примусове виконання рішень. Звертав увагу суду, що зазначеним переліком не передбачений такий виконавчий документ як вимога управління Пенсійного фонду.
Також представник позивача зазначає, що вимога №340, складена третьою особою на підставі рішення УПФУ в Голосіївському районі про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальником страхових внесків, у тому числі - донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду від 24 лютого 2009 року №667, відповідно до якого до позивача застосовані санкції у вигляді стягнення штрафу в сумі 28923грн. 80коп. та пені в розмірі 1591грн. 68коп. (разом 30515грн. 48коп.) за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхових внесків, містить суму недоїмки в розмірі 30529грн. 75коп.
ВДВС Голосіївського РУЮ стосовно задоволення заявленого позову заперечує, посилаючись на те, що посадові особи відповідача при відкритті виконавчого провадження №25577691 діяли на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених чинним законодавством.
УПФУ в Голосіївському районі, залучене ухвалою суду від 01 вересня 2011 року до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, будь-яких пояснень з приводу даного позову не надало.
Згідно з частиною 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України 23 листопада 2011 року о 13год. 53хв. у відкритому судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови про відмову в задоволенні позову у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено наступне.
24 лютого 2009 року УПФУ в Голосіївському районі прийнято рішення про застосування до Київського міського центрального протитуберкульозного диспансеру фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальником страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду від №667, відповідно до якого до позивача застосовані санкції у вигляді стягнення штрафу в сумі 28923грн. 80коп. та пені в розмірі 1591грн. 68коп. (разом 30515грн. 48коп.) за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхових внесків.
02 лютого 2011 року УПФУ в Голосіївському районі складено вимогу про стягнення з Київського міського центрального протитуберкульозного диспансеру боргу в розмірі 30529грн. 75коп. №340, на підставі якої 08 квітня 2011 року державним виконавцем ВДВС Голосіївського РУЮ відкрито виконавче провадження ВП №25577691, про що складено відповідну постанову.
Не погодившись з діями та рішенням відповідача щодо відкриття виконавчого провадження позивач оскаржує їх до суду.
Враховуючи викладене, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади повинні діяти в межах своєї компетенції та згідно з Конституцією та законами України.
Згідно з пунктами 1 та 2 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою повноваження надано.
Крім того, відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд під час вирішення справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, згідно зі статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження» вiд 21 квітня 1999 року №606-XIV (далі -Закон України №606-XIV) примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Водночас, примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.
Статтею 1 Закону України №606-XIV передбачено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Згідно зі статтею 5 зазначеного Закону державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.
Згідно з частиною 1 статті 17 Закону України №606-XIV примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі, зокрема, - рішень інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу, які є виконавчим документом.
Пунктом 2 частини 3 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»від 09 липня 2003 року №1058-IV в редакції, що діяла на момент виникнення заборгованості (далі -Закон України №1058), передбачено, що вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Як судом встановлено, одержана відповідачем вимога управління ПФ є виконавчим документом, за яким державний виконавець зобов'язаний вчинити дії відповідно до Закону України №606-ХІV.
Крім того, вказаною статтею 106 Закону України №1058 передбачено, що територіальні органи Пенсійного фонду надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату для узгодження.
У пункті 3 вимоги УПФУ в Голосіївському районі №340 визначено, що у разі несплати суми недоїмки, ця вимога передається до органу державної виконавчої служби для стягнення у примусовому порядку на протязі року з дати набрання чинності вимоги про сплату боргу.
Суд критично оцінює твердження позивача, що сума, зазначена у вимозі УПФУ в Голосіївському районі, є некоректною, нарахованою з порушенням норм чинного законодавства, а тому за вказаною вимогою третьої особи відповідач неправомірно відкрив виконавче провадження.
Так, посилання позивача на те, що вимога Пенсійного фонду про сплату недоїмки не є виконавчим документом, спростовуються вище зазначеними положеннями чинного на момент виникнення недоїмки законодавства.
Стосовно посилань боржника на коректність та правильність нарахованої УПФУ в Голосіївському районі до стягнення з Київського міського центрального протитуберкульозного диспансеру суми заборгованості суд зауважує, що врегулювання спірних правовідносин між позивачем та третьою особою мало відбуватись у строки і порядку, визначені Законом України №1058 (досудове врегулювання спору) і Кодексом адміністративного судочинства України (судове вирішення спору), але поза межами даного спору, і без наявних законних підстав не є передумовою для зупинення або не вчинення виконавчих дій ВДВС Голосіївського РУЮ та прийняття оскаржуваної постанови.
Таким чином, враховуючи положення статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлені обставини, а також -відсутність доказів щодо наявності будь-яких рішень, дій чи бездіяльності відповідача, як суб'єкта владних повноважень, які б порушували права та інтереси Київського міського центрального протитуберкульозного диспансеру, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість даного позову, а тому відсутні правові підстави для його задоволення.
Керуючись статтями 7, 9, 11, 69-72, 86, 158-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва
Київському міському центральному протитуберкульозному диспансеру у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя (підпис) О.В. Пісоцька
З оригіналом згідно.
Суддя О.В. Пісоцька