Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
Харків
"15" лютого 2012 р. № 2а- 17861/11/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі
Головуючого судді Спірідонова М.О.
Суддів Зоркіної Ю.В., Зінченко А.В.
за участю секретаря судового засідання Істоміна А.І.,
розглянувши у судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1, громадянина ДР Конго
до Державного комітету у справах національностей та релігій, Державної міграційної служби України
про скасування рішення ,
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив суд скасувати рішення Державного комітету у справах національностей та релігій від 31.10.2011 року № 627-11 та зобов"язати вчинити певні дії.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі, та просив їх задовольнити.
Відповідач Державний комітет України у справах національностей та релігій, в судове засідання, призначене на 15.02.2012р., свого представника не направив, про час, дату та місце судового засідання був повідомлений належним чином, надав суду заяву, в якій просив суд слухати справу без його участі, до суду надав письмові заперечення, у яких проти задоволення позову заперечував посилаючись на наступне. Оскаржуване позивачем Рішення від 31.10.2011 року № 627-11 є цілком законним, докази, зібрані та покладені у висновок відповідача були отримані з належних джерел, в тому числі з пояснень позивача, відповідачем зроблений обґрунтований висновок, що позивач звернувся до органу міграційної служби не з метою отримання міжнародного захисту.
Відповідно до ч. 4 ст. 128 КАС України у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про розгляд справи за відсутності представника Державного комітету України у справах національностей та релігій, на підставі наявних у справі доказів.
Суд, вислухавши пояснення позивача, позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до абз. 2 ст. 1 Закону України “Про біженців” біженець -це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідування, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватись захистом цієї країни або не бажає користуватись цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Судом встановлено, що ОСОБА_1, громадянина ДР Конго звернувся до Управління міграційної служби в Харківській області із заявою про надання йому статусу біженця. Управлінням міграційної служби в Харківській області було видано наказ № 258-о від 15.11.2010р. “Про дозвіл у прийнятті заяви про надання статусу біженця від громадянина ДР Конго ОСОБА_1.
31.10.2011 року Державним комітетом України у справах національностей та релігій, на підставі висновку Управління міграційної служби в Харківській області, було видано Рішення № 627-11 про відмову в наданні статусу біженця громадянину ДР Конго ОСОБА_1.
Із матеріалів особової справи громадянина ДР Конго ОСОБА_1 вбачається, що відмовляючи громадянину ДР Конго ОСОБА_1 в наданні статусу біженця, Управління міграційної служби у Харківській області виходило з тих підстав, що за час перебування заявника в Україні подій для обґрунтованого побоювання щодо умов, передбачених абзацем 2 ст. 1 Закоону України "Про біженців" в країні його громадянської належності не виникало.
Відповідно до Позиції УВКБ ООН „Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців" від 16 грудня 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов'язок доказу покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
Матеріали особової справи свідчать, що ОСОБА_1 не навів фактів, які б свідчили про утиски щодо нього особисто за жодною з ознак, визначених Конвенцією про статус біженців 1951 року. Позивач не перебував членом жодної релігійної, військової або громадської організації, учасником інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов'язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами, він не був.
Аналіз наданих документів та матеріалів співбесіди дають змогу зробити висновок, що заявник ніколи не перебував членом жодної політичної, релігійної військової або громадської організації. За твердженням заявника ані він особисто, ані його родичі ніколи переслідувань на батьківщині не мали. До інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов"язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами причетним він ніколи не був.
При цьому матеріали справи свідчать про відсутність дискримінації стосовно позивача за ознаками визначеними Женевською Конвенцією про статус біженців 1951 року. Таким чином, підстави на які позивач посилається в заяві, не є обґрунтованими та не відповідають вимогам абз. 2 статті 1 Закону України "Про біженців".
За час перебування позивача в Україні подій для обґрунтованого побоювання щодо умов, передбачених абз. 2 ст. 1 Закону України “Про біженців”, в країні його громадянської належності не виникло.
Відповідно до п. 45 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Позивач не довів, що його особисто будуть переслідувати в ДР Конго за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Відповідно до п. 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Позивач таких свідчень не наддав ні під час винесення оскаржуваного Рішення від 31 жовтня 2011 року № 627-11, ні у суді.
У відповідності з абз. 7 ст. 11 Закону України “Про біженців", до заяви про надання статусу біженця додаються документи, які посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця. Документів, які б підтвердили наявність переслідувань або утисків щодо позивача, які б відповідали вимогам абзацу другого статті 1 Закону України „Про біженців", позивачем не надано.
Позивач до органу міграційної служби звернувся не за міжнародним захистом, а в пошуках шляхів легалізації на території Україні, оскільки перебуває на її території незаконно. А основною причиною від'їзду позивача з країни громадянської належності є вирішення особистих проблем. Тобто, згідно з п. 62 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця ОСОБА_1 необхідно розглядати як мігранта - особу, яка добровільно залишає країну, щоб поселитися в іншому місці, а його дії мотивуються сімейними або іншими причинами особистого характеру.
Під час судового розгляду позивач не надав доказів, які б спростовували висновки Управління міграційної служби у Харківській області та підтвердили зазначені в позові обставини. Разом з тим, доводи, викладені в позовній заяві та обставини, повідомлені позивачем у судовому засіданні, не спростовують висновки, зазначені в спірному Рішенні. Документів, які б підтвердили наявність переслідувань або утисків щодо позивача, які б відповідали вимогам абзацу другого статті 1 Закону України “Про біженців”, ОСОБА_1 не надано.
Таким чином посилання ОСОБА_1 в заяві та позовній заяві на небезпеку, що нібито загрожує йому у разі його повернення до ДР Конго, є повністю безпідставними, а побоювання позивача, на які він посилається, не є обґрунтованими.
Згідно до ст. 1, ч. 6 ст. 12 Закону України “Про біженців”, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто у разі встановлення відсутності у заявника цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не можливості користуватися захистом цієї країни або не бажання користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань.
За таких обставин суд дійшов висновку, що відмовляючи в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця Державний комітет України у справах національностей та релігій діяв в межах своєї компетенції та у спосіб, передбачений діючим законодавством.
На підставі вищенаведеного, суд дійшов висновку, що адміністративний позов громадянина ДР Конго ОСОБА_1, задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 94 КАС України.
Керуючись ст.ст. 4, 7, 86, ч.1 ст.158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Харківський окружний адміністративний суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1, громадянина ДР Конго до Державного комітету у справах національностей та релігій, Державної міграційної служби України про скасування рішення - відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні.
Якщо суб'єкта владних повноважень, у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови виготовлено 20 лютого 2012 року.
Головуючий Суддя Спірідонов М.О.
Судді Зоркіна Ю.В.
Зінченко Ю.В.