"14" лютого 2012 р. Справа № 11/187
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів:Демидової А.М.,
Коваленко С.С.,
Воліка І.М. (доповідача),
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційні скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Енерголізинг"
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 30.11.2011
у справі№ 11/187
господарського суду міста Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Енерголізинг"
доСільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Підгайдамацькі ферми",
Відкритого акціонерного товариства Банк "Біг Енергія"
провизнання недійсним договору застави та зобов'язання вчинити дії
В судове засідання прибули представники сторін:
позивачаВеретенін Є.О. -директор;
ОСОБА_1 (дов. від 10.01.2012 № б/н);
відповідача-1Портянко В.В. -директор;
відповідача-2ОСОБА_2 (дов. від 12.10.2011 № 97);
Відповідно до Розпорядження заступника секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 13.02.2011 для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегією суддів у наступному складі: головуючий - Демидова А.М., судді - Коваленко С.С., Волік І.М. (доповідач).
У липні 2011 року позивач -Товариство з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Енерголізинг" (надалі -ТОВ "Лізингова компанія "Енерголізинг") звернулось до господарського суду з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Підгайдамацькі ферми" (надалі -СТОВ "Підгайдамацькі ферми", відповідач-1), Відкритого акціонерного товариства Банк "Біг Енергія" (надалі - ВАТ "Банк "Біг Енергія") про визнання договору застави № 26/04-08-2007 від 07.08.2007, укладеного між відповідачами - недійсним, та зобов'язання відповідача-2 виключити з Державного реєстру обтяжень рухомого майна племінних корів та нетелів української червоно-рябої породи у загальній кількості 199 голів.
Рішенням господарського суду міста Києва від 27.09.2011 у справі № 11/187 (суддя Смирнова Ю.М.) позов задоволено частково; визнано недійсним договір застави від 07.08.2007 №26/04-08-2007, укладений між СТОВ "Підгайдамацькі ферми" та ВАТ Банк "Біг Енергія"; в іншій частині позову відмовлено; стягнуто з відповідачів пропорційно державне мито.
Рішення мотивовано тим, що оспорюваний договір укладено з порушенням вимог Закону України "Про заставу", Закону України "Про фінансовий лізинг", оскільки на момент підписання оспорюваного договору відповідач-1 не був власником майна переданого в заставу.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2011 у справі № 11/187 (колегія суддів: Авдеєв П.В. -головуючий, судді: Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.), рішення господарського суду міста Києва від 27.09.2011 скасовано; в позові ТОВ "Лізингова компанія "Енерголізинг" відмовлено; стягнуто з ТОВ "Лізингова компанія "Енерголізинг" на користь ВАТ Банк "Біг Енергія" державне мито за подачу апеляційної скарги у сумі 42,50 грн.
Постанову мотивовано тим, що на момент звернення з позовом про визнання оспорюваного правочину недійсним, позивач в порушення ст. ст. 1, 16, 215 Цивільного кодексу України, ст. 1 Господарського процесуального кодексуУкраїни не довів належними та допустимими доказами, що оспорюваний договір порушує його права та законні інтереси.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач -ТОВ "Лізингова компанія "Енерголізинг" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2010 скасувати, а рішення господарського суду міста Києва від 27.09.2011 залишити в силі. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 203, 205-210, 215, 321, 334, 525, 526, 583, 640 Цивільного кодексу України, ст. 11 Закону України, ст. ст. 1, 4 Закону України "Про фінансовий лізинг", ст. ст. 43, 47, 32-34, 43 Господарського процесуального кодексу України, оскільки висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи, що є підставою для скасування оскаржуваного судового акту.
Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, предметом позову є дві матеріально-правові вимоги про визнання недійсним договору застави № 26/04-08-2007 від 07.08.2007, укладеного між ВАТ "Банк "Біг Енергія" (Заставодержатель) та СТОВ "Підгайдамацькі ферми" (Заставодавець) та зобов'язання відповідача-2 -ВАТ "Банк "Біг Енергія" виключити з Державного реєстру обтяжень рухомого майна племінних корів та нетелів української червоно-рябої породи у загальній кількості 199 голів.
Позивач обґрунтував свої вимоги тим, що у квітні 2011 року йому стало відомо про укладений між відповідачами договір застави, за умовами якого відповідач-1 передав відповідачу-2 у заставу майно, яке було передане відповідачу-1 на підставі Договору фінансового лізингу № 3 від 03.03.2005, і на момент передачі в заставу предмету лізингу, відповідач-1 не набув права власності на це майно. Отже, передаючи майно в заставу заставодавець не був його власником на момент укладення договору, що суперечить вимогам частині 3 ст. 11 Закону України, ст. 2, 4 Закону України "Про фінансовий лізинг", а тому на підставі частини 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, має бути визнаний судом недійсним.
Місцевий господарський суд частково задовольнивши позовні вимоги виходив з того, що 03.03.2005 між ТОВ "Лізингова компанія "Енерголізинг", (Лізингодавець) та ТОВ "Підгайдамацькі ферми" (Лізингоодержувач) укладений договір фінансового лізингу № 3, за умовами якого лізингодавець здійснює придбання крупної рогатої худоби у кількості 150 голів та передає лізингоодержувачу в платне користування на умовах фінансового лізингу (п. п. 1.1, 1.2); строк лізингу складає 48 місяців з моменту передачі майна в лізинг (п. 2.1); протягом усього строку дії цього договору майно є власністю лізингодавця (п. 2.2).
Згідно Актів прийому-передачі від 18.11.2005, 15.12.2005, 18.05.2006, які є Доповненнями №3 до Договору фінансового лізингу №3 від03.03.2005 вбачається, що позивач передав, а відповідач-1 прийняв крупну рогату худобу у кількості 199 голів. При цьому, місцевим господарським судом зауважено, що придбання позивачем майна, яке передано в лізинг, підтверджується копіями договорів, укладених позивачем з СТОВ "Прогрес", СТОВ "Україна", СТОВ "Агрофірма "Корсунь" та копіями актів приймання-передачі, платіжних доручень.
04.07.2007 між позивачем та відповідачем-1 -ТОВ "Підгайдамацькі ферми" укладена Додаткова угода № 5, якою сторони внесли зміни до п. 6.4 Договору фінансового лізингу №3, виклавши його в новій редакції, зокрема, що сторони домовились про дострокове припинення договору фінансового лізингу. Право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача з моменту перерахування на поточний рахунок лізингодавця 1008817,83 грн. Окрім цього, Додатковою угодою сторони внесли змін до графіку погашення лізингових платежів -Додаток № 6 до Договору № 3 від 03.03.2005. Згідно цього Додатку, відповідач-1 зобов'язався у серпні 2007 сплатити 1017401,16 грн., з них 72337,16 грн. -лізингова винагорода, 945064,00 грн. -сума зменшення зобов'язань, а також протягом вересня 2007 -липня 2008 сплачувати щомісяця по 8583,33 грн. -лізингової винагороди.
На виконання умов Додаткової угоди № 5 відповідач-1 платіжними дорученнями № 1 від 07.08.2007 перерахував позивачу 945064,00 грн. та № 337 від 08.08.2007 перерахував 72337,16 грн. Проте, зобов'язання щодо сплати лізингової винагороди відповідно до зміненого графіку відповідач не виконав, а тому зазначені платежі були стягнуті позивачем за рішенням господарського суду Черкаської області від 01.03.2010 у справі 12/3075.
Разом з тим, 07.08.2007 між ВАТ Банк "Біг Енергія" (Заставодержатель) та СТОВ "Підгайдамацькі ферми" (Заставодавець) укладений договір застави № 26/04-08-2007, за умовами якого на забезпечення своєчасного виконання своїх зобов'язань за кредитним договором № 01/05-08-2008 від 07.07.2007 відповідач-1 передає у заставу відповідачу-2 належних йому племінних корів та нетелів української червоно-рябої та чорно-рябої порід в кількості 199 голів (предмет застави). Предмет застави належить відповідачу-1 згідно Додаткової угоди № 5 від 04.08.2007 до Договору фінансового лізингу № 3 від 03.03.2005. Застава рухомого майна на підставі Договору № 26/04-08-2007 зареєстрована 10.08.2007 в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.
Відповідно до 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
З огляду того, що Додатковою угодою № 5 сторони погодили перехід права власності до лізингоодержувача з моменту перерахування всієї суми на рахунок лізингодавця, втім остаточно кошти були перераховані відповідачем-1 на рахунок позивача лише 08.08.2007, тому місцевий господарський суд дійшов висновку, що на момент укладення оспорюваного договору застави, відповідач-1 не став власником предмету лізингу, а отже договір застави № 26/04-08-2007 від 07.08.2007 зі сторони заставодавця -СТОВ "Підгайдамацькі ферми" укладений особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки оспорюваний договір не відповідає в момент його вчинення вимогам ст. 11 Закону України "Про заставу", і відповідно до частини 3 ст. 215 Цивільного кодексу України такий правочин є недійсним.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання відповідача-2 виключити з Державного реєстру обтяжень рухомого майна племінних корів та нетелів української червоно-рябої породи у загальній кількості 199 голів, місцевий господарський суд, виходив з того, що позивачем не підтверджено належними доказами порушення відповідачем-1 прав або законних інтересів позивача, а отже відсутні правові підстави для захисту прав та інтересів позивача у обраний спосіб.
Апеляційний господарський суд не погодився з такими висновкам місцевого господарського суду з огляду наступного.
Відповідно до частини 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно з частиною 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. При цьому, частиною 1 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що захист цивільних прав та інтересів здійснюється, зокрема, у такий спосіб, як визнання правочину недійсним.
Отже, виходячи з наведених законодавчих приписів, позивач, звертаючись до суду з даним позовом та вимагаючи визнати недійсним договір застави, не будучи стороною цього договору, зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний ним правочин порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для захисту прав позивача.
Апеляційний господарський суд здійснюючи повторний перегляд справи дійшов висновку, що на момент звернення з позовом про визнання недійсним оспорюваного правочину, позивачем, в порушення приписів ст. ст. 33, 34 ГПК України, не доведено належними та допустимими доказами порушення своїх прав або законних інтересів, як власника предмету лізингу, оскільки право власності на предмет лізингу перейшло до відповідача-1 на підставі Додаткової угоди № 5 від 04.07.2007, якою сторони достроково припинили Договір фінансового лізингу № 3 від 03.03.2005 та визначили момент переходу права власності на предмет лізингу до відповідача-1, а саме: з моменту перерахування на поточний рахунок позивача грошових коштів у сумі 1008817,03 грн. Оскільки оспорюваний правочин може бути визнаний судом недійсним за умови доведення позивачем порушення його прав або законних інтересів на момент звернення до суду та за умови підтвердження допущених порушень вимог закону, а тому апеляційний господарський суд дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову в цій частині.
Також, враховуючи, що позовна вимога до відповідача-2 є похідною від вимоги про визнання недійсним оспорюваного правочину, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позов в цій частині також не підлягає задоволенню.
З огляду того, що судами встановлено припинення Договору фінансового лізингу № 3 від 03.03.2005 та переходу права власності на предмет лізингу до відповідача-1 з 08.08.2007, тому не вбачається порушень будь-яких прав позивача укладенням між відповідачами договору застави, що виключає підстави для звернення, в даному випадку, позивача з позовною заявою з викладеними в ній вимогами, оскільки відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх прав і охоронюваних законом інтересів лише в разі їх порушення.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такі висновки суду апеляційної інстанції правомірними, оскільки уявлення позивача про невідповідність оспорюваних договорів нормам чинного законодавства за відсутності при цьому порушень прав та інтересів позивача, не є підставою для визнання таких договорів недійсними в судовому порядку, оскільки відповідно до приписів ст. 1 ГПК України особа звертається до суду саме за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.
При цьому судом апеляційної інстанції правомірно враховано, що відповідно до частини 3 ст. 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена тільки особами, визначеними у ЦК й інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів - а саме, однією зі сторін, або заінтересованою стороною, тобто права яких вже були порушені на момент звернення до суду. Якщо під час судового розгляду встановлено відсутність у позивача права на задоволення позову про визнання оспорюваного правочину недійсним, суд має відмовити в задоволенні позову. (Аналогічна правова позиція викладена у листі Верховного Суду України від 24.11.2008 "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними").
Таким чином, суд апеляційної інстанції, на відміну від місцевого господарського суду, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким дав необхідну оцінку, з дотриманням приписів названих норм матеріального права, дійшов обґрунтованих висновків щодо відсутності правових підстав для задоволення позову.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, спростовують доводи касаційної скарги і не заперечують правильність та законність оскаржуваного судового акту, який відповідає чинному законодавству України
З огляду на вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що постанова апеляційного господарського суду зі справи відповідає встановленим ним фактичним обставинам, прийнята з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для її скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Енерголізинг" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2011 у справі № 11/187 залишити без змін.
Головуючий, суддя А.М. Демидова
Судді : С.С. Коваленко
І.М. Волік