01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"31" січня 2012 р. Справа № К23/172-11
Господарський суд Київської області у складі судді Зайця Д.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Міжколгоспного підприємства Ставищенського заводоуправління цегельних заводів, Київська область, смт. Ставище
до Ставищенського приватного підприємства «Мрія», Київська область,смт. Ставище
про визнання недійсним рішення, визначення права власності та зобов'язання вчинити дії
секретар судового засідання Бердило І.П.
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_1. (довіреність №26 від 30 січня 2012 року);
від відповідача: Діденко О.Г. (наказ №1 від 2 січня 2001 року);
ОСОБА_2. (довіреність б/н від 20 грудня 2011 року).
Міжколгоспне підприємство Ставищенського заводоуправління цегельних заводів (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовом до Ставищенського приватного підприємства «Мрія»(далі - відповідач) про визнання недійсним рішення, визначення права власності та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що рішення зборів уповноважених представників господарств-пайовиків заводоуправління цегельних заводів Ставищенського району, оформлене протоколом №2 від 26 листопада 1993 року зборів уповноважених представників господарств-пайовиків заводоуправління цегельних заводів Ставищенського району, в якому зафіксовано волевиявлення учасників зборів щодо передачі цегельного заводу с. Журавлиха на баланс агропромислового шляхово-будівельного підприємства Ставищенського району, не відповідає вимогам чинного законодавства України. У зв'язку з наведеним, позивач просить суд визнати недійсним рішення зборів уповноважених представників господарств-пайовиків заводоуправління цегельних заводів Ставищенського району, оформлене протоколом №2 від 26 листопада 1993 року, визначити право власності колективу Ставищенського заводоуправління цегельних заводів Київської області на частку майна у розмірі 71,8% Журавлиського цегельного заводу та зобов'язати відповідача передати Журавлиський цегельний завод Ставищенського району Київської області його власнику -міжколгоспному підприємству Ставищенському заводоуправлінню цегельних заводів.
Провадження у справі порушено відповідно до ухвали господарського суду Київської області від 25 листопада 2011 року та призначено справу до розгляду на 20 грудня 2011 року.
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи неодноразово відкладався.
Ухвалою господарського суду Київської області від 17 січня 2012 року задоволено клопотання представників сторін про продовження строку вирішення спору, та продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів.
Представники відповідача в усних та письмових поясненнях, викладених у відзиві на позовну заяву, проти позову заперечували.
31 січня 2012 року відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -
Рішенням виконавчого комітету Ставищенської районної ради народних депутатів від 19 березня 1992 року за №55 «Про державну реєстрацію колективного підприємства Ставищенського заводоуправління цегельних заводів» вирішено перереєструвати колективне підприємство Ставищенського заводоуправління цегельних заводів як суб'єкта підприємництва.
В матеріалах справи К23/172-11 наявні два примірники статуту, які за своїм змістом є ідентичними та обидва затверджені рішенням виконавчого комітету Ставищенської районної ради народних депутатів від 19 березня 1992 року за №55, а саме, статуту Міжколгоспного підприємства Ставищенського заводоуправління цегельних заводів та статуту Колективного підприємства Ставищенського заводоуправління цегельних заводів.
Відповідно до спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (том 1, а.с. 40-42) зробленого судом, за ідентифікаційним кодом юридичної особи -03577384 (код, який зазначає позивач у позовній заяві) зареєстровано Колективне підприємство Ставищенське заводоуправління цегельних заводів. В графі «вид установчих документів»зазначено - статут (два примірники).
З наведеного вбачається, що вірним найменуванням позивача є - Колективне підприємство Ставищенське заводоуправління цегельних заводів.
Відповідно до пункту 1.2 статуту Колективного підприємства Ставищенського заводоуправління цегельних заводів (далі - статут) до складу Ставищенського заводоуправління цегельних заводів входить: Ставищенський цегельний завод, Журавлиський цегельний завод, який був збудований у 1975 році за рахунок банківського кредиту. Кредит погашало Ставищенське заводоуправління цегельних заводів.
Пунктом 1.3 статуту встановлено, що власником майна «підприємства»є колгоспи району і трудовий колектив підприємства. Закріплені за підприємством основні і оборотні засоби складають його статутний фонд, розмір якого відображається на балансі підприємства, 28,2 проценти статутного фонду належать колгоспам району, а 71,8 проценти статутного фонду належать членам трудового колективу підприємства.
Відповідно до пункту 3.1 статуту вищим органом управління підприємством є загальні збори власників майна.
Підпунктом «л»пункту 3.1 статуту передбачено, що до компетенції загальних зборів власників майна відноситься прийняття рішень про продажу, передачу, обмін, здачу в оренду, надання в безкоштовне тимчасове користування, або позику підприємствам, організаціям, установам майна підприємства та інших матеріальних цінностей.
Відповідно до пункту 3.4 статуту право одного голосу на загальних зборах власників мають кожне окреме колгоспне підприємство району і кожен окремий працівник підприємства, який відпрацював на підприємстві не менше 4 років.
Згідно пункту 3.5 статуту виконавчим органом підприємства являється директор, який здійснює повсякденне керівництво діяльністю підприємства, а також забезпечує виконання рішень зборів власників майна і несе персональну відповідальність за стан справ, діяльність підприємства.
Пунктом 3.6 статуту встановлено, що директор має право без доручення діяти від імені підприємства, представляти його інтереси в усіх установах і організаціях, розпоряджатися у відповідності з даним статутом майном і засобами підприємства.
Власники майна підприємства не мають права втручатись у оперативну і господарську діяльність підприємства.
У відповідності до пункту 3.8 статуту трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь в його діяльності на основі трудового договору/контракту, угоди/, а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством.
26 листопада 1993 року відбулися збори уповноважених представників господарств-пайовиків заводоуправління цегельних заводів Ставищенського району.
На зазначених зборах учасниками вирішено наступне: «1. Враховуючи рекомендації Ради колективних сільськогосподарських підприємств району передати на баланс агропромисловому шляхово-будівельному підприємству Ставищенського району цегельний завод села Журавлиха без оплати, враховуючи дольову участь господарств пайовиків в майні цегельного заводу в розмірі 28,2 % за коефіцієнтом індексації на 1 січня 1994 року; 2. Доручити здійснити приймання-передачу та підписати акт комісії, утвореній Радою колективних сільськогосподарських підприємств 17 листопада 1993 року; 3. Дирекції заводоуправління внести відповідні зміни до Статуту підприємства.».
Зазначене рішення оформлено протоколом №2 від 26 листопада 1993 року зборів уповноважених представників господарств-пайовиків заводоуправління цегельних заводів Ставищенського району.
Відповідно до акту прийому-передачі від 3 січня 1994 року (том. 1, а.с. 30-31) Журавлиський цегельний завод безкоштовно передано на баланс міжгосподарському аграрному шляхо-будівельному підприємству Ставищенського району.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про підприємства в Україні»(в чинній редакції на момент прийняття оскаржуваного рішення) трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь в його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішення зборів уповноважених представників господарств-пайовиків заводоуправління цегельних заводів Ставищенського району від 26 листопада 1993 року суперечить вимогам законодавства України, оскільки, трудовим колективом, який володіє 71,8% майна, не приймалось рішення про передачу Журавлиського цегельного заводу.
Однак, твердження позивача є помилковим, оскільки, останнім не враховано, що жоден член трудового колективу не мав права голосу при прийнятті оскаржуваного рішення, так як з моменту реєстрації підприємства (19 березня 1992 року) на момент прийняття оскаржуваного рішення (26 листопада 1993 року) не пропрацював на підприємстві більше 4 років.
Відтак, рішення, прийняте на зборах уповноважених представників господарств-пайовиків заводоуправління цегельних заводів Ставищенського району вважається правомочним.
Отже, вимога позивача про визнання недійсним рішення зборів уповноважених представників господарств-пайовиків заводоуправління цегельних заводів Ставищенського району, оформлених протоколом №2 від 26 листопада 1993 року є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про визначення права власності колективу Ставищенського заводоуправління цегельних заводів на частку майна у розмірі 71,8% Журавлиського цегельного заводу, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Частиною 2 ст. 20 Господарського кодексу України передбачено, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Враховуючи приписи ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, суд може захистити цивільне право або законний інтерес лише способом, встановленим договором або законом, а отже, такий спосіб захисту цивільних прав як визначення права власності не відповідає можливим способам захисту прав та інтересів, встановлених господарським та цивільним законодавством, а отже, такий спір фактично не є спором про наявність чи відсутність цивільного права й не може бути предметом спору.
Не підлягає задоволенню також позовна вимога в частині передачі цегельного заводу с. Журавлиха на баланс позивача, оскільки, судом відмовлено в задоволені позовної вимоги про визнання недійсним рішення зборів уповноважених представників господарств-пайовиків заводоуправління цегельних заводів, оформлених протоколом №2 від 26 листопада 1993 року. Вимога про передачу цегельного заводу с. Журавлиха на баланс позивача є похідною від позовної вимоги про визнання недійсним рішення зборів уповноважених представників господарств-пайовиків заводоуправління цегельних заводів, оформлених протоколом №2 від 26 листопада 1993 року.
Таким чином, позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі.
Судові витрати відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
В задоволені позовних вимог відмовити повністю.
СуддяД.Г. Заєць
Дата підписання рішення -3 лютого 2012 року