8 лютого 2012 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого Яреми А.Г.,
суддів: Григор'євої Л.І., Гуменюка В.І., Жайворонок Т.Є.,
Лященко Н.П., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І.,
Патрюка М.В., Сеніна Ю.Л.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання недійсними правочинів та свідоцтва про право власності, визнання права власності на об'єкти нерухомості та відшкодування моральної шкоди,
У вересні 2004 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 1996 року до 2002 року він проживав зі ОСОБА_7 однією сім'єю, ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син. 4 вересня 1998 року він уклав договір із ТОВ “Сімекс” на пайову участь у будівництві житлового будинку АДРЕСА_2 й сплатив вартість квартири за договором у розмірі 230 000 грн., які належали йому на праві особистої власності. У січні 1999 року в зв'язку з хворобою (психічним розладом), не усвідомлюючи значення своїх дій, до здачі будинку в експлуатацію за згодою підрядника він переоформив договір про пайову участь в будівництві житла на ім'я ОСОБА_7 Після завершення будівництва та отримання відповідачкою свідоцтва про право власності, остання відмовилась переоформляти квартиру на ім'я позивача, у зв'язку з чим він був вимушений звернутися із позовом до суду.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 липня 2007 року в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 25 червня 2008 року, у якому виправлено описки ухвалою цього ж суду від 2 липня 2008 року, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_6 задоволено частково. Постановлено визнати недійсним договір-зобов'язання № 11-Б про пайову участь у будівництві житла в АДРЕСА_2 від 4 вересня 1998 року, укладеного між ОСОБА_7 та ТОВ “Сімекс”; визнати недійсним свідоцтво про право власності № 066/99 від 22 лютого 1999 року на квартиру АДРЕСА_1, яке видане на ім'я ОСОБА_7; визнати частково недійсним договір купівлі-продажу стояночного місця № НОМЕР_1 в підземних гаражах, що знаходяться в будинках АДРЕСА_2, АДРЕСА_3, АДРЕСА_4, укладений 7 серпня 2002 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_7; визнати право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_6; визнати за ОСОБА_6 право власності на стояночне місце № НОМЕР_1 в підземних гаражах, що знаходяться в будинках АДРЕСА_2, АДРЕСА_3, АДРЕСА_4; у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди відмовлено. Справу в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу стояночного місяця № НОМЕР_2 в підземних гаражах, що знаходяться в будинках АДРЕСА_2, АДРЕСА_3, АДРЕСА_4, укладеному 7 серпня 2002 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_7, направлено на новий розгляд.
Ухвалою судді Верховного Суду України від 28 липня 2008 року відмовлено у відкритті касаційного провадження в справі за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення судів першої та апеляційної інстанцій.
Ухвалою судді Верховного Суду України від 15 вересня 2008 року відмовлено у відкритті касаційного провадження в справі за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду.
ОСОБА_7 звернулася до Верховного Суду України зі скаргою про перегляд судових рішень у зв'язку з винятковими обставинами, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одного і того самого положення закону; просить скасувати рішення Апеляційного суду Одеської області від 25 червня 2008 року, ухвалу цього ж суду від 2 липня 2008 року, ухвалу судді Верховного Суду України від 15 вересня 2008 року та залишити в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 липня 2007 року.
Відповідно до абзацу третього пункту 2 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій й і статус суддів» ( в редакції Закону України від 20.10.2011 р. № 3932-VI) справа розглядається Верховним Судом України в порядку та в межах повноважень, що діяли до набрання чинності цим Законом.
Скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ст. 354 ЦПК України (в редакції до набрання чинності Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI “Про судоустрій і статус суддів”) судові рішення у цивільних справах можуть бути переглянуті в зв'язку з винятковими обставинами після їх перегляду в касаційному порядку, якщо вони оскаржені з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одного і того самого положення закону; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6, апеляційний суд виходив із того, що позивач оплатив повну вартість квартири, а відповідачка не довела, що зобов'язання по оплаті квартири виконала вона, а також із того, що на час подання заяви про переоформлення договору-зобов'язання на відповідачку, позивач страждав психічним розладом і був неспроможний у повному обсязі розуміти значення своїх дії та усвідомлювати їх наслідки, що підтверджується висновком комісійної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи.
Суд касаційної інстанції погодився з такими висновками суду апеляційної інстанції, зазначивши, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одного і того самого положення закону ОСОБА_7 посилається на те, що при розгляді аналогічних справ Верховний Суд України сформував різну практику в справах про визнання недійсними правочинів, застосування вимог процесуального закону щодо належності та допустимості доказів, вимог до судового рішення, застосування строків позовної давності, а також підстав щодо обов'язкового скасування судових рішень у разі вирішення судом питання про права та обов'язки осіб, які не були залучені до участі в справі.
На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одного і того самого положення закону з приводу обґрунтованості позовних вимог у справах про визнання недійсними правочинів, застосування двохсторонньої реституції та з приводу належності і допустимості доказів відповідачка надала копії ухвал суду касаційної інстанції від 16 серпня 2006 року № 6-10762кс04, від 7 листопада 2007 року № 6-4963св07, від 16 липня 2008 року № 6-6522св08, від НОМЕР_1 липня 2008 року № 6-8046св08, від 6 серпня 2008 року № 6-12875св08, від 22 жовтня 2008 року № 6-12821св08, від 17 вересня 2008 року № 6-4621св08, від 24 вересня 2008 року № 6-12019св08, від 17 грудня 2008 року № 6-24154св07.
Аналізуючи доводи скарги та зазначені ухвали суду касаційної інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачкою не надано підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одного і того ж самого положення закону, а мотиви і висновки суду касаційної інстанції в цих справах ґрунтуються на обставинах та фактах, які є відмінними від установлених судами фактів та обставин у справі за позовом ОСОБА_6
Необґрунтованими є також доводи скарги ОСОБА_7, що апеляційним судом не виконано вимоги закону щодо застосування строків позовної давності при визнанні правочину недійсним, укладеним до набрання чинності Цивільним кодексом України 1 січня 2004 року, оскільки суд визнав, що про порушення свого права позивач міг дізнатися лише у 2004 році, тому що хворів у період з 1999 по 2004 рік і перебував у стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій та керуватися ними.
Таким чином доводи скарги та додані до неї копії ухвал суду касаційної інстанції не дають підстав для висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одного і того самого положення закону.
Виходячи з наведеного, колегія суддів не знаходить підстав, передбачених статтею 354 ЦПК України (в редакції до набрання чинності Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI “Про судоустрій і статус суддів”) , для скасування ухвалених у справі судових рішень.
Керуючись статтею 358 ЦПК України( в редакції, що діяла до набрання чинності Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI), колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
Скаргу ОСОБА_7 відхилити.
Рішення Апеляційного суду Одеської області від 25 червня 2008 року, ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 2 липня 2008 року та ухвалу судді Верховного Суду України від 15 вересня 2008 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Г. Ярема
Судді : Л.І. Григор'єва
В.І. Гуменюк
Т.Є. Жайворонок
Н.П. Лященко
В.В. Онопенко
Л.І. Охрімчук
М.В. Патрюк
Ю.Л. Сенін