91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
14.02.12 Справа № 25пд/5014/13/2012.
Суддя Іноземцева Л.В., розглянувши матеріали за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Лугелектроремонт", м. Луганськ,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оріал", м. Алчевськ Луганської області,
про визнання договору недійсним
секретар судового засідання Міхальчук О.А.
в присутності представників сторін:
від позивача -ОСОБА_1 довіреність № 16/04 від 16.11.2011;
від відповідача -не прибув
Суть спору: позивачем заявлено вимогу про визнання недійсним договору поставки № 3 від 19.01.2011, що укладений сторонами даної справи.
Позовні вимоги з посиланням на статті 203, 215, 234 Цивільного кодексу України (далі по тексту -ЦК України), статті 193, 264 Господарського кодексу України (далі по тексту -ГК України), обґрунтовані відсутністю у відповідача матеріально -технічної бази для здійснення відповідної господарської діяльності, у тому числі й управлінський та технічний персонал, відсутній у власності транспорт, нерухоме майно, складські приміщення, що є економічно необхідним для виробництва товарів, виконання робіт або надання послуг.
Відповідач у порушення умов договору № 3 від 19.01.2011 здійснив поставку товару вартістю 869722 грн. 12 коп., хоча договором передбачено поставку на суму 870000 грн. 00 коп.
Зазначені обставини, за доводами позивача, свідчать, що фінансово-господарська діяльність відповідача носить фіктивний характер, а укладений з ним правочин є таким, що вчинено без мети настання реальних правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Крім того, позивач зазначає, що в договорі відсутні будь -які посилання на міжнародні правила "Інкотермс", сторони не узгодили строк, протягом якого має бути поставлений товар, відсутній графік поставки товару. За доводами позивача спірний договір має ознаки фіктивного договору.
Відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
У відзиві на позовну заяву зазначає, що при укладенні і виконанні договору він дотримувався норм чинного законодавства, на виконання умов договору ним здійснено поставку позивачу товару у повному обсязі, що підтверджується бухгалтерськими документами, товар був поставлений відповідної якості та кількості, який у подальшому позивачем був використаний у своїй виробничій діяльності.
Відсутність у власності підприємства транспорту, нерухомості, складських приміщень, управлінського та технічного персоналу ні яким чином не свідчить про фіктивний характер діяльності ТОВ "Оріал" та не свідчить про фіктивність правочину, і не є підставою для визнання його недійсним.
Відповідач також зазначає, що він у своєї господарській діяльності використовує послуги транспортних компаній, залучає до роботи фізичних осіб -підприємців, які мають транспорт, користується послугами посередників.
Підприємство було створено з метою здійснення господарської діяльності та з дня реєстрації здійснює господарську діяльність, сплачує податки, збори та обов'язкові платежі.
Відповідач просить справу розглянути без участі його представника.
Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, подані сторонами докази в підтвердження заявлених вимог і заперечень проти них, суд
19.01.2011 між сторонами даної справи складено договір поставки №3, за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Оріал" (ТОВ "Оріал") -відповідач у справі, за договором постачальник, зобов"язалося поставити електротехнічну продукцію, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Лугелектроремонт" (ТОВ "НВФ "Лугелектроремонт") - позивач у справі, за договором покупець, прийняти товар і оплатити його вартість (а. с. 11).
Згідно пункту 1 договору поставці підлягає електротехнічна продукція на суму 870000 грн. 00 коп.
Поставка товару здійснюється у першому кварталі 2011 року окремими партіями.
Відповідно до пункту 2 договору асортимент товару визначається специфікацією, яка є додатком до договору.
Розрахунки з постачальником здійснюються покупцем у безготівковій формі згідно платіжних доручень.
Договором також встановлена відповідальність сторін за порушення його умов.
Специфікаціями №№ 1 - 4 до договору № 3 від 19.01.2011 сторони узгодили найменування, кількість, ціну та загальну вартість товару, що підлягає поставці (а. с. 13, 16, 19, 21).
16.02.2011 сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору № 3 від 19.01.2011, якою збільшили обсяг продукції, що підлягає поставці до 870000 грн. 00 коп. (а. с. 12).
В підтвердження виконання договору поставки № 3 позивачем подані:
- видаткові накладні № 21 від 21.01.2011, № 22 від 24.01.2011, № 331 від 17.02.2011, № 336 від 22.02.2011, згідно яких позивач одержав від відповідача товар в асортименті на загальну на суму 869722 грн. 12 коп. Накладні підписані представниками постачальника і покупця (а. с. 14, 17, 20, 22);
- товарно-транспортні накладні № 04 від 21.01.2011, № 06 від 24.01.2011, № 10 від 17.02.2011, № 18 від 22.02.2011 (а. с. 61 - 64);
- банківські виписки в підтвердження проведення розрахунків (а. с. 70 - 83).
Позивач вважає зазначений договір таким, що не відповідає чинному законодавству і просить визнати його недійсним на підставі статтей 203, 215, 234 ЦК України.
Розглянувши обставини справи в їх сукупності, оцінивши подані докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.
Договір, що оспорюється позивачем, за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Загальні положення про купівлю -продаж визначені главою 54 ЦК України.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Враховуючи наведені норми чинного законодавства істотними умовами договору поставки є предмет поставки (товар), строки поставки, кількість та ціна товару.
У данному випадку при підписанні договору сторони дійшли згоди, що поставці підлягає електротехнічна продукція, її кількість та ціна визначаються в спеціфікаціях. Суд вважає, що обраний сторонами спосіб узгодження поставки не суперечить чинному законодавству і є правом сторін.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, в редакції чинній на момент укладення спірного договору, відповідно до якої: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Таким чином, фіктивний правочин завжди укладається умисно і сторони знають заздалегідь, що він не буде виконаний. При цьому, зважаючи на правову природу договору як двостороннього правочину, ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину, що зазначено у пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".
Отже, позивач, який звертається з вимогою про визнання правочину фіктивним, має довести відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Втім, позивач не довів наявності ознак фіктивності договору поставки № 3 від 19.01.2011 та не надав належних доказів наявності умислу в діях сторін під час укладення оспорюваного правочину. Тоді як, з матеріалів справи вбачається, що сторони вчиняли дії на виконання оспорюваного правочину, а отже мали на меті реальне настання правових наслідків, обумовлених цим договором.
Не встановлено судом і інших, визначених нормами закону підстав для визнання договору поставки № 3 від 19.01.2011 недійсним, оскільки в момент вчинення правочину сторонами були дотримані всі, передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, в редакції чинній на момент укладення договору, вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Відсутність в тексті договору посилань на Міжнародні правила тлумачення термінів "Інкотермс" не може бути підставою для визнання такого договору недійсним на підставі статті 215 ЦК України і не свідчить, що договір є фіктивним.
Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
В силу вимог статтей 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З урахуванням викладеного вище суд дійшов висновку про недоведеність позивачем своїх позовних вимог належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до статті 49 ГПК України судовий збір за позовом покладається на позивача.
У судовому засіданні відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд
1.У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Лугелектроремонт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оріал" про визнання недійсним договору поставки № 3 від 19.01.2011 відмовити.
2.Судовий збір покласти на позивача.
3.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
4.Повний текст рішення складено і підписано 17.02.2012.
Суддя Л.В. Іноземцева