01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
14.02.2012 № 8/341
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сухового В.Г.
суддів: Чорногуза М.Г
Агрикової О.В.
при секретарі судового засідання: Марвано А.Т.
розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства
«Виробничо-комерційна компанія «Сєрьга»
на рішення господарського суду м. Києва від 19.08.2011р.
у справі №8/341 (суддя Катрич В.С.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Граден-М»
до Приватного підприємства «Виробничо-комерційна компанія «Сєрьга»
третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Ельдорадо»
про стягнення 93 886 грн. збитків,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Граден - М" (далі - позивач, експедитор) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Виробничо-комерційна компанія "Сєрьга" (далі - відповідач), третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Ельдорадо" (далі - третя особа) про стягнення 93 886 грн. збитків в порядку регресу.
Рішенням господарського суду міста Києва від 19.08.2011 р. у справі № 8/341 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 93 886 грн. Рішення вмотивовано тим, що в порушення умов договору та вимог чинного законодавства відповідач не виконав свої грошові зобов'язання належним чином, не здійснив розрахунок з позивачем, що призвело до виникнення заборгованості в сумі 93886 грн. Зокрема, суд першої інстанції дійшов висновку, що наявність заборгованості відповідача перед позивачем за договором-заявкою документально підтверджується, відповідачем не спростована, а тому підлягає стягненню.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 19.08.2011 р. у справі №8/341 та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що оскаржуване рішення прийнято судом з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, відповідач вказує на порушення судом вимог ГПК України, посилаючись на те, що він був позбавлений можливості подання суду документів, що витребовувались судом, у зв'язку з несвоєчасним отриманням ухвали суду від 21.07.2011р. Також, відповідач посилається на недоведеність обставин, які мають значення для справи, мотивуючи це тим, що водій, як представник перевізника не був присутній під час навантаження товару, при цьому позивачем не доведено того факту, що нестача товару сталася саме з вини відповідача. Крім того, скаржник вважає необґрунтованими посилання суду першої інстанції на ч.3 ст. 14 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» та ч.2 ст. 932 ЦК України, оскільки відповідач не виступає експедитором, а є лише перевізником.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.12.2011р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 31.01.2012р.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2011р. розгляд справи відкладено на 14.02.2012р. у зв'язку з неявкою представника третьої особи та необхідністю додаткового вивчення матеріалів справи.
У судове засідання 14.02.2012р. повноважний представник третьої особи не з'явився. Про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином.
Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши наявні докази у справі, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Справу розглянуто судом першої інстанції за відсутності представника відповідача.
У справі відсутні докази належного повідомлення відповідача про час і місце засідання суду.
На не своєчасне отримання ухвали від 21.07.2011р. посилається у своїй скарзі відповідач.
Згідно з п. 3.5.1 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002р. № 75 (зі змінами і доповненнями) ухвала про порушення провадження у справі і призначення її до розгляду надсилається службою діловодства в день її прийняття всім учасникам процесу з повідомленням про вручення. Повідомлення з відміткою про вручення ухвали адресатові залучаються до матеріалів справи. Факт неодержання ухвали адресатом засвідчується поштовим повідомленням встановленого зразка, яке разом з неотриманою ухвалою та конвертом оперативно передається службою діловодства судді для ознайомлення та залучення до справи.
Повідомлення про вручення ухвали суду про призначення справи до розгляду чи довідка оператора поштового зв'язку про причини неодержання зазначеної ухвали, які є належними доказами виконання судом обов'язку щодо повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, в матеріалах справи відсутні.
Згідно з пунктом 2 частини 3 ст. 104 ГПК України розгляд справи господарським судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду є порушенням норм процесуального права, що в будь-якому випадку є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.
За таких обставин рішення від 19.08.2011р. підлягає скасуванню на підставі п.2 ч.3 ст. 104 ГПК України.
Як вбачається з матеріалів справи, 09.09.2010 р. між третьою особою ТОВ «Торгова компанія «Ельдорадо» (замовник) та позивачем ТОВ «Граден-М» (експедитор) укладено договір № 09/09/10-Гр про транспортно-експедиційне обслуговування (далі - Договір 1, а.с. 17-23), відповідно до якого експедитор зобов'язався за плату та рахунок замовника організувати перевезення вантажу та надати замовнику інші послуги, а замовник зобов'язується здійснити оплату наданих послуг згідно умов договору (п.1 Договору 1).
Згідно з п. 1.2 Договору 1 експедитор в інтересах замовника виконує пов'язані з перевезенням транспортно-експедиційні операції, зокрема здійснює пошук безпосереднього перевізника.
В подальшому, на виконання умов Договору 1, між ТОВ «Граден-М» та ПП «ВКК «Сєрьга» 15.11.2010р. укладено договір-заявку № 64 (далі - Договір 2, а.с.24) на перевезення вантажів автомобільним транспортом по території України.
Згідно з додатковими умовами, зазначеними у Договорі 2, водій (експедитор) приймає вантаж по кількості місць і несе відповідальність за цілісність і збереження вантажу.
Укладення та погодження умов вказаного договору не заперечується сторонами.
Зазначений договір є договором перевезення вантажу, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 32 Господарського кодексу України та Глави 64 Цивільного кодексу України.
Крім того, вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 ГК України, ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України, умови ж договору згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання їх сторонами.
Згідно з ч.1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що оскільки між сторонами було укладено договір перевезення (договір-заявку), позивач прийняв на себе зобов'язання оплатити послуги перевезення, а відповідач в свою чергу прийняти та здійснити перевезення згідно з супровідною документацією. При цьому, відповідно до умов, визначених у договорі-заявці, відповідач взяв на себе відповідальність за збереження вантажу та передбачені законодавством наслідки його втрати.
Зокрема, позивач вказує на те, що відповідач 15.11.2010р. в особі свого водія ОСОБА_1 прийняв для перевезення вантаж за товарно-транспортними накладними від 15.11.2010р. (а.с.25-30), що також підтверджується відмітками у картці водія (а.с.31).
16.12.2010 р. та 17.12.2010 р. під час здійснення розвантаження вантажу було виявлено нестачу вантажу на загальну суму 93 886 грн., про що свідчать акти здачі-приймання № 6601178704, № 6601179816, № 6601180133, № 6601180137, № 6601180139, № 6601180140, № 6601180141.
20.12.10 р. замовник (третя особа) звернувся до експедитора (позивач) з вимогою про відшкодування заподіяної шкоди.
Позивачем на користь третьої особи платіжними дорученнями № 135 від 29.12.10 р., № 26 від 31.01.11 р., № 50 від 25.02.11 р., № 73 від 31.03.11 р. перераховано кошти у сумі 93 886 грн.
Згідно ст. 920 ЦК України, у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Положеннями ч. 2 ст. 932 ЦК України встановлено, що у разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.
За приписами ст. 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.
Відповідно до ч. 1 ст. 314 ГК України, перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач надіслав на адресу відповідача претензію № 23/1 від 23.12.2010 р., у якій просив виконати свої зобовязання по відшкодуванню вартості пошкодженого вантажу та упущеної вигоди в сумі 93 886 грн.
На вказану претензію відповідачем надано відповідь листом № 27-12 від 27.12.2010 р., згідно з яким відповідач залишив її без задоволення.
08.02.2011р. позивач повторно звернувся до відповідача з претензією щодо необхідності відшкодування вартості втраченого вантажу та упущеної вигоди, проте на вказану претензію відповідач не відповів.
Задовольняючи позовні вимоги у даній справі, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що в порушення умов договору та вимог чинного законодавства, відповідач не виконав свої грошові зобов'язання належним чином, не здійснив розрахунок з позивачем, що призвело до виникнення заборгованості в сумі 93 886 грн., наявність вказаної заборгованості відповідача перед позивачем за договором 2 документально підтверджена і відповідачем не спростована, а тому вказана сума підлягає стягненню.
З урахуванням обставин справи та вимог чинного законодавства, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що між сторонами спору дійсно виникли відносини, пов'язані з договором перевезення (договір-заявка № 64).
Відповідно до ч. 1 ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Частиною 2 ст. 307 ГК України встановлено, що договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.
За приписами частин 1,2 і 5 ст. 308 ГК України вантаж до перевезення приймається перевізниками залежно від виду транспорту та вантажу в місцях загального або незагального користування. Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення. Про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення документ, оформлений належним чином.
Таким чином, для покладення відповідальності на перевізника, відповідача у даній справі, позивач має довести факт укладення відповідного договору (тобто виникнення взаємних прав і обов'язків), а також факт прийняття саме відповідачем, або уповноваженою ним особою, як перевізником, вантажу у певній кількості та вазі.
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що надані позивачем товарно-транспортні накладні від 15.11.2010р. (а.с.25-30), як доказ прийняття вантажу перевізником (водієм ОСОБА_1), не містять підпису водія про отримання вантажу у кількості та вазі, що ними передбачені для перевезення. Вказані накладні взагалі не містять будь-яких відомостей про відповідача як перевізника та про прийняття зазначеного у них вантажу саме підприємством відповідача чи його працівником - водієм ОСОБА_1 (відсутні печатка, штамп, підпис уповноваженої особи тощо). Натомість, зі змісту цих накладних вбачається, що у графі, де має бути зазначено найменування перевізника, вказано автопідприємство ТОВ «Граден-М».
Стосовно ж посилання відповідача на картку водія та акти здачі-приймання по кількості (а.с.31, 35-42), як на докази отримання вантажу для перевезення відповідачем, колегія суддів зазначає, що, по-перше, картка водія містить лише відомості, відповідно до яких перевізником є ТОВ «Граден-М», водієм ОСОБА_1, та відомості про маршрут проїзду, час та місце навантаження/розвантаження автомобіля. По-друге, сам факт поїздки водія відповідача за вказаним у картці маршрутом не підтверджує прийняття відповідачем вантажу до перевезення у відповідній кількості, вазі, номенклатурі, а також назви товару. По-третє, прийняття водієм ОСОБА_1 вантажу відповідач заперечує. При цьому, наявні у матеріалах справи акти здачі-приймання по кількості, за якими виявлено нестачу, також не містять підпису водія відповідача або відміток самого відповідача та не визнані останнім, як доказ втрати ним вантажу.
За таких обставин вказані документи не можуть бути визнані судом як належні докази укладення договору перевезення вантажу саме з відповідачем та прийняття вантажу відповідачем як перевізником. Будь-якого перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо), складеного ПП «ВКК «Сєрьга» чи за його участю, як того вимагають приписи ст.ст. 307, 308 ГК України, матеріали справи не містять. Інших доказів того, що вантаж було прийнято саме відповідачем до перевезення позивачем суду не надано.
Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку, що у даній справі відсутні правові підстави для покладення відповідальності за збереження вантажу (його втрату) на відповідача, оскільки позивачем не доведено у встановленому порядку факт укладення з відповідачем договору перевезення та прийняття вантажу відповідачем як перевізником. У зв'язку з цим позовні вимоги є необґрунтованими, а тому у позові слід відмовити повністю.
Суд першої інстанції наведеного не врахував, дійшовши помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів також зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про невиконання відповідачем своїх грошових зобов'язань та безпідставно стягнув з відповідача заборгованість, оскільки таких позовних вимог у даній справі не було заявлено. Заявлені ж до стягнення збитки в порядку регресу є формою відповідальності, а не грошовим зобов'язанням (заборгованістю).
Таким чином, оскаржуване судове рішення прийнято судом першої інстанції за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, обставини ж, на які посилався відповідач не доведені ним належними доказами, проте місцевий господарський суд визнав їх встановленими. Висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи.
Зазначене, відповідно до ст. 104 ГПК України є підставою для скасування рішення господарського суду міста Києва від 19.08.2011р. у справі № 8/341 та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. У зв'язку з цим апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Судові витрати розподіляються згідно зі ст. 49 ГПК України
Керуючись ст. ст. 34, 43, 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, суд
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Виробничо-комерційна компанія «Сєрьга» на рішення господарського суду м. Києва від 19.08.2011 р. у справі № 8/341 задовольнити.
2. Рішення господарського суду м. Києва від 19.08.2011 р. у справі № 8/341 скасувати повністю.
3. Прийняти нове рішення, яким у позові Товариству з обмеженою відповідальністю «Граден-М» відмовити повністю.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Граден - М" (код 37013434) на користь Приватного підприємства "Виробничо-комерційна компанія "Сєрьга" (код 32308540) 469,43 грн. сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.
5. Видачу наказу доручити господарському суду м. Києва.
6. Матеріали справи № 8/341 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий суддя Суховий В.Г.
Судді Чорногуз М.Г
Агрикова О.В.
17.02.12 (відправлено)