18 січня 2012 року м. Київ
Колегія суддів cудової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Штелик С.П.
суддів: Касьяна О.О., Коротуна В.М.,
Кафідової О.В., Попович О.В.
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: Головне управління юстиції в м. Києві, Київське міське бюро технічної інвентаризації, ОСОБА_6, про визнання договору дарування квартири недійсним, визнання права власності на квартиру, за касаційною скаргою представника ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду м. Києва від 29 вересня 2011 року,
ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_8 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_5 про визнання договору дарування квартири недійсним, визнання права власності на квартиру.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 24 травня 2011 року в задоволенні позову ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_8 до ОСОБА_5, треті особи: Головне управління юстиції в м. Києві, Київське міське бюро технічної інвентаризації, ОСОБА_6 про визнання договору дарування квартири АДРЕСА_1 недійсним, визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1, було відмовлено.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 29 вересня 2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_8 задоволено, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 травня 2011 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_8 було задоволено. Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 29 серпня 1995 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 та посвідченого державним нотаріусом 16-тої Київської державної нотаріальної контори за реєстром №5-3109. Повернуто сторони в попередній стан.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - ОСОБА_7, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Оскаржуване у справі рішення апеляційного суду вказаним вимогам не відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з того, що на момент укладення договору дарування ОСОБА_8 був дієздатним, а тому прийшов до висновку про відсутність підстав для визнання цього договору недійсним.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_8 в момент укладання угоди не міг в повній мірі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а тому договір дарування підлягає визнанню недійсним.
Ухвалюючи судові рішення по справі суди встановили, що ОСОБА_8 була надана спірна квартира АДРЕСА_1 в 1987 року, (жилою площею 13,1 кв.м., загальною площею 26,4 кв.м.) по переселенню з м. Прип'ять.
Згідно штампу в паспорті, ОСОБА_8 зареєстрований у спірній квартирі 07 березня 1989 року.
Квартира АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Відділом приватизації державного житлового фонду Харківської районної державної адміністрації м. Києва 28 лютого 1995 року та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації за № 3588, належала ОСОБА_8
29 серпня 1995 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 був укладений договір дарування квартири АДРЕСА_1, посвідчений державним нотаріусом 16 Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_10 та зареєстрований в БТІ м. Києва.
Статтею 60 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Положення ЦК УРСР (в редакції 1963 р.) передбачають, що договір дарування вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 ЦК УРСР (в редакції 1963 р.), угода, укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина.
Частиною 1 статті 225 ЦК України встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме, з акту амбулаторної судово-психіатричної експертизи №925 від 11 вересня 2008 року, проведеної на підставі ухвали суду, ОСОБА_8 в період укладення договору дарування своєї квартири 29 серпня 1995 року виявляв ознаки шизотипового розладу (MKB-10:F-21), яке суттєво вплинуло на здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в даний період часу. ОСОБА_8 в період підписання ним договору дарування 29 серпня 1995 року не міг в повній мірі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. ОСОБА_8 в теперішній час виявляє ознаки психічного розладу: Шизотиповий розлад, декомпенсація на фоні церебрального атеросклероз) (MKB-10:F-21), по своєму психічному стану в теперішній час не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Потребує у встановленні над ним опіки.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 02 грудня 2010 року, яке набрало законної сили, за заявою ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_8 недієздатним з моменту укладання останнім договору дарування квартири, тобто з 29 серпня 1995 року, судом ухвалено визнати недієздатним ОСОБА_8 з 11 вересня 2008 року; встановити опіку над ОСОБА_8 та призначити опікуном його доньку ОСОБА_3. В частині визнання недієздатним ОСОБА_8 на момент укладення договору дарування - 29 серпня 1995 року було відмовлено.
З матеріалів справи також вбачається, що в договорі дарування від 29 серпня 1995 року зареєстрованому державним нотаріусом 16-ої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_10, зазначено: «Договор подписан сторонами в моем присутствии. Личность подписавших договор установлена, их дееспособность, а также принадлежность отчуждаемой квартиры гр. ОСОБА_8 проверено».
Крім цього, у посвідченні про перевірку знань по техніці безпеки ОСОБА_8 останній запис медичного огляду зроблений 10 лютого 1992 року, яким ОСОБА_8 допускається до монтажних робіт на висоті до 65 метрів.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що на момент укладення договору дарування ОСОБА_8 був дієздатним, а тому немає підстав для визнання цього договору недійсним.
В свою чергу, висновок суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_8 хоч і був дієздатним, але в момент укладення договору дарування перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, є помилковим.
Суд апеляційної інстанції на зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернув, належної оцінки їм не дав та ухвалив помилкове рішення через неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовано норми матеріального права.
Таким чином, відповідно до ст. 339 ЦПК України рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а судове рішення суду першої інстанції - залишенню в силі, як ухвалене згідно із законом та помилково скасоване апеляційним судом.
Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 336, ст. 339, п. 4 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу представника ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - ОСОБА_7 задовольнити.
Рішення апеляційного суду м. Києва від 29 вересня 2011 року скасувати, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 травня 2011 року залишити в силі
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий С.П. Штелик
Судді: О.П. Касьян
О.В. Кафідова
В.М. Коротун
О.В. Попович