25 січня 2012 року м. Київ
Колегія суддів cудової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Дьоміної О.О.
суддів: Касьяна О.П., Коротуна В.М.,
Кафідової О.В., Штелик С.П.
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 квітня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 27 липня 2011 року,
ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 квітня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 27 липня 2011 року, позов ОСОБА_3 про стягнення боргу було задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму боргу за договором позики від 24 травня 2007 року в сумі 2400000 грн., що еквівалентно 300000 дол. США; суму боргу за договором позики від 25 травня 2007 року в сумі 320000 грн., що еквівалентно 40 000 дол. США, судовий збір в розмірі 1700 грн., 120 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи, а всього 2721820 грн. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення 3% річних за невиконання зобов'язання було відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Однак зазначеним вимогам закону ухвалені у справі судові рішення не відповідають.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до розписок від 24 травня 2007 року та від 25 травня 2007 року ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_4 узяв у борг гроші у розмірі 340 000 доларів США. Позичальник повідомив, що борг він поверне до жовтня 2007 року, проте до теперішнього часу боргові зобов'язання не були виконанні.
Однак з такими висновками судів погодитися не можна.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позичальник) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Ухвалюючи судові рішення по справі суди попередніх інстанцій встановили, що 24 травня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 був укладений договір позики, про що свідчить письмова розписка відповідача про отримання 300000,00 доларів США зі строком повернення цієї суми у жовтні 2007 року.
25 травня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 був укладений договір позики, про що свідчить письмова розписка відповідача про отримання 40 000,00 доларів США зі строком повернення цієї суми у жовтні 2007 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частиною 1 ст. 1051 ЦК України встановлено, що позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_5 указував на те, що розписок від 24 травня 2007 року та від 25 травня 2007 року не писав, будь-яких коштів у борг від ОСОБА_3 не брав.
З матеріалів справи вбачається, що в судовому засіданні від 10 листопада 2010 року позивачем була подана заява про призначення почеркознавчої експертизи розписок від 24 травня 2007 року та від 25 травня 2007 року.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 24 грудня 2010 року по справі була призначена судова почеркознавча експертиза та сторони були зобов'язанні надати експертній установі оригінали документів.
За зверненням експерта, копія клопотання експерта була направлена судом ОСОБА_5 та його представнику для надання вільних зразків почерку, підписів ОСОБА_5 та експериментальних зразків його почерку, додаткових матеріалів та експериментальних зразків його почерку.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 не отримав клопотання про надання додаткових матеріалів необхідних для проведення судово-почеркознавчої експертизи.
02 березня 2011 року до суду надійшло повідомлення експертної установи про неможливість проведення експертизи, в зв'язку з ненаданням вільних зразків почерку та підписів ОСОБА_4.
Відповідно до ч. 1 ст. 146 ЦПК України у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Проте, суди попередніх інстанцій на зазначене уваги не звернули, не перевірили доводів відповідача про те, що він не ухилявся від проведення експертизи, бажав її проведення та не надав необхідних матеріалів для проведення експертизи, оскільки не отримав повідомлення експертної установи.
Таким чином, враховуючи те, що ОСОБА_5 заперечував проти написання ним розписок про отримання коштів в борг, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, в порушення вимог ст.ст. 146, 213 і 214 ЦПК України дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_4 боргу за розписками від 24 травня 2007 року та від 25 травня 2007 року.
Допущені судами при вирішені цієї справи порушення норм процесуального права в частині вирішення вимог ОСОБА_3 про стягнення боргу за договорами позики унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для її правильного вирішення.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, у порушення ст.ст. 212-214 ЦПК України, належним чином не перевірив доводів відповідача, не з'ясував фактичних обставин справи та належним чином не перевірив докази, якими підтверджувались позовні вимоги.
Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 60, ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, суд першої інстанції і апеляційний суд у порушення вимог ч. 4 ст. 10, ч. 1 ст. 31, ч. 1 ст. 137 ЦПК України не сприяли всебічному й повному з'ясуванню обставин справи, чим допустили неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіряючи в апеляційному порядку законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд у порушення вимог ст.ст. 303, 315 ЦПК України доводів апеляційної скарги належним чином не перевірив і допущені судом першої інстанції помилки не виправив.
За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, а тому на підставі ч.ч. 2, 3 ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 338, 346 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 квітня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 27 липня 2011 року скасувати.
Справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.О. Дьоміна
Судді: О.П. Касьян
О.В. Кафідова
В.М. Коротун
С.П. Штелик