"01" лютого 2012 р. Справа № 5023/9396/11
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., судді Плахов О.В., Хачатрян В.С.
при секретарі Козікові І.В.
за участю представників сторін:
позивача -не з'явився
відповідача -Катріченко В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Ірбіс", м. Харків (вх. №128Х/2-5) на рішення господарського суду Харківської області від 20.12.11 у справі № 5023/9396/11
за позовом Приватного підприємства "Ірбіс", м. Харків
до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", м. Харків
про визнання недійсним договору, -
Позивач - Приватне підприємство "Ірбіс", м. Харків звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою в якій просив суд визнати недійсним укладений між ним та відповідачем - Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк", м. Харків кредитний договір № 11179822000 від 06.07.2007 року та покласти на відповідача судові витрати, пов'язані з розглядом справи.
Рішенням господарського суду Харківської області (суддя Шатерніков М.І.) від 20.12.2011 р. по справі № 5023/9396/11 в позові відмовлено повністю.
Рішення мотивоване з посиланням на безпідставність заявлених позивачем позовних вимог.
Позивач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його незаконним та необґрунтованим, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що господарський суд при винесенні рішення безпідставно проігнорував його доводи стосовно того, що кредитний договір № 11179822000 від 06.07.2007 року суперечить положенням ст. 345 ГК України, оскільки містить положення які захищають права та інтереси виключно відповідача, та порушують права позивача як споживача. Зокрема договір не містить жодних умов, якими б було передбачено відповідальність відповідача за порушення цього договору.
Крім того, позивач також звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що відповідач, всупереч закону, належно не сповістивши про це позивача, змінив процентну ставку за користування кредитом, тощо.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення посилаючись на правомірність висновків господарського суду стосовно недоведеності позивачем наявності обставин, з якими Закон пов'язує недійсність правочинів.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав позицію, викладену у відзиві на апеляційну скаргу, просить суд рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Позивач в судове засідання свого представника не направив, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, про причини неприбуття представника не повідомив.
Враховуючи факт належного повідомлення позивача про час та місце розгляду апеляційної скарги, судова колегія вважає за необхідне розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника останнього, за наявними в матеріалах справи документами та матеріалами.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:
Як свідчать матеріали справи, та правомірно встановлено судом першої інстанції, 06 липня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (відповідачем) та Приватним підприємством "Ірбіс" (позивачем) було укладено кредитний договір № 11179822000, відповідно до умов якого банк зобов'язується надати позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати і повернути банку кредит (грошові кошти) у національній валюті України в сумі 331322,00 грн. в порядку та на умовах визначених цим договором.
Пунктом 1.2. договору сторони визначили термін кредитування:
1.2.1 надання кредиту здійснюється у наступний термін: з 06.07.2007 року по 05.07.2013 року.
Відповідно до п. п. 1.2.2 позичальник у будь-якому випадку зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди або до вказаного терміну (достроково) відповідно до умов 11 розділу цього договору на підставі будь-якого з п.п.2.3, 5.3, 5.5, 5.6, 5.9, 5.10, 5.11, 7.4 цього договору.
Позичальник зобов'язується повернути основну суму кредиту та сплачувати плату за користування кредитом у вигляді процентів, комісій, а також сплатити санкції та здійснити інші грошові платежі згідно умов договору на рахунок № 3739511179822 в АКІБ "Укрсиббанк".
Пунктом 1.3 договору, а саме: підпунктами 1.3.1, 1.3.2, 1.3.3 договору сторони передбачили, що за використання кредитних коштів за цим договором встановлюється процентна ставка в розмірі 18% річних, якщо не встановлена інша ставка згідно умов цього договору.
За користування кредитними коштами понад встановлений строк процентна ставка встановлюється у розмірі 27% річних. Такий розмір ставки застосовується до всієї простроченої суми основного боргу позичальника за договором. Нарахування та облік таких процентів банк здійснює відповідно до умов цього договору та вимог чинного законодавства України, зокрема, нормативних актів НБУ.
Сторони домовились, що за умовами цього договору може бути встановлений розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання будь-якої із обставин, передбачених підпунктом "а" та/або «б»п.9.2. договору.
В п. 9.2. цього договору сторони передбачили, що відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема, статті 651 Цивільного кодексу України, сторони погодили, що протягом дії цього договору банк може змінити розмір процентної ставки в сторону збільшення у разі настання будь - якої із наступних обставин:
а) порушення позичальником вимог п.4.8. цього договору; та /або
б) здійснення поточних коливань процентних ставок за вкладами та/або кредитами, або настання змін у грошово-кредитній політиці НБУ (наприклад девальвація курсу гривні до курсу долара США більш ніж на 5% у порівнянні з курсом гривні до долара США, встановленого НБУ на дату укладення цього договору чи останнього перегляду процентної ставки; підвищення ставки на три відсоткових пункту по бланкових кредитах «овернайт»НБУ з дати укладення цього договору чи останнього перегляду процентної ставки.
Позивач при зверненні до господарського суду з позовом по даній справі зокрема зазначав, що відповідачем при укладенні спірного договору було введено позивача в оману стосовно дійсної процентної ставки, оскільки, як вважає позивач, в момент підписання кредитного договору позивача було поставлено в невигідне становище.
Крім того, на думку позивача, спірний договір суперечить положенням ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки не містить відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту.
Позивач зазначає, що графік повернення кредиту, всупереч вимогам Правил НБУ про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту № 168 від 10.05.2007 р., не містить інформації про сплату процентів за кредитним договором. Тобто, на думку позивача, зазначене свідчить про те, що сторонами при укладанні спірного договору не узгоджено однієї з істотних умов кредитного договору, а саме, відсоткової ставки по кредиту.
При цьому, на думку позивача, спірний договір суперечить вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки не містить як умов щодо відповідальності відповідача за порушення умов кредитного договору, так і порядку зміни і припинення дії договору.
З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення про відмову в задоволенні позову крім іншого виходив з того, що позивачем не надано суду належних доказів та не доведено наявності умислу в діях відповідача при визначенні процентної ставки за користування кредитом та істотність значення обставин, щодо яких позивача введено в оману; що на момент укладення кредитного договору № 11179822000 від 06.07.2007 року законодавець не встановлював обмежень щодо підвищення банками або іншими фінансовими установами процентної ставки в односторонньому порядку, а згідно змісту ч.1 ст. 651 ЦУ України договором може передбачатись одностороння зміна умов договору; що Закон України «Про захист прав споживачів»та Постанова НБУ № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», на які посилався позивач при зверненні до суду з позовом, не поширюється на правовідносини між юридичними особами (Приватне підприємство "ІРБІС" та ПАТ "Укрсиббанк").
Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст.ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Господарський суд при винесенні оскаржуваного рішення правомірно зазначив, що для вирішення спорів про визнання угод недійсними, необхідно встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Частина 1 ст. 215 Цивільного Кодексу України передбачає, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Положення статті 203 Цивільного кодексу України визначають самостійні окремі підстави недійсності правочину, а саме:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
- правочин, що вчинюється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Кредитний договір № 11179822000 від 06.07.2007 року укладено сторонами без порушень зазначених вимог Закону.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним спірного правочину з мотивів вчинення його внаслідок введення ПП "Ірбіс" в оману щодо обставин, які мають істотне значення.
Стаття 230 Цивільного кодексу України передбачає, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Суд першої інстанції правомірно зазначив, що обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
В пунктах 19, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” зазначено, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.
Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Під обманом слід розуміти навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину. Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.
Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину.
У силу приписів ст. 204 ЦК України правомірність правочину презюмується, отже обов'язок доведення наявності обставин, з яким закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (ст. 33 ГПК України), про що також правомірно вказав господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення.
Проте, позивачем не доведено належними доказами факту введення його позивачем в оману при укладанні спірного договору.
Так само позивачем не надано суду належних доказів та не доведено наявності умислу в діях відповідача при визначенні процентної ставки за користування кредитом та істотність значення обставин, щодо яких позивача введено в оману.
Крім того, доводи позивача ґрунтуються вільному тлумаченні окремих положень зазначеного договору та Закону.
Крім того, Законом України від 12.12.2008 р. №661-VІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку" Цивільний кодекс доповнено статтею 1056-1, яка встановлює нікчемною умову договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку. Проте, вказана обставина не може бути підставою для визнання договору недійсним, оскільки даний Закон набрав чинності 10 січня 2009 р., тобто на момент укладення кредитного договору № 11179822000 від 06.07.2007 року законодавець не встановлював обмежень щодо підвищення банками або іншими фінансовими установами процентної ставки в односторонньому порядку, а за змістом ч. 1 ст. 651 ЦУ України договором може передбачатись одностороння зміна умов договору.
Зазначене, крім іншого, також спростовує доводи позивача про незаконність п. 9.2 договору, яким відповідачу надано право на підвищення процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку.
Беручи до уваги викладене, а також врахувавши встановлений законом принцип свободи договору, колегія суддів вважає правомірними висновки господарського суду про відсутність правових підстав для визнання спірного договору недійсним з мотивів введення відповідачем позивача в оману при укладанні спірного договору.
Посилання відповідача на те, що його права встановлені договором, мають значно менший обсяг, ніж у відповідача, тоді як договором взагалі не передбачено відповідальності останнього за порушення його умов, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору зазначає право громадян або юридичних осіб вступати або утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини.
Таким чином, дані твердження позивача спростовуються матеріалами справи та вимогами діючого цивільного законодавства, про що правомірно вказав суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення.
З цих же підстав судом не приймаються до уваги посилання позивача, викладені в апеляційній скарзі, на те, що в графіку погашення кредиту, всупереч вимогам ст. 345 ЦК України, міститься інформація тільки відносно тіло кредиту, а інформація про сплату відсотків відсутня.
До того ж, п. 8.2 спірного договору передбачено, що позивачальник (позивач) повністю розуміє всі умови договору, свої права та обов'язки за цим договором та погоджується з ними.
Посилання позивача на порушення відповідачем вимог Закону України «Про захист прав споживачів»та Постанови НБУ № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту»також були правомірно відхилені господарським судом виходячи з наступного:
Відповідно до преамбули Закону України «Про захист прав споживачів»(далі - Закон), цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг товаровиробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
У ст. 1 цього Закону визначено, що послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Згідно п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач - фізична особа, яка придбаває. замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У п. 23 ст. 1 цього ж Закону зазначено, що споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
З зазначеного вбачається, що Закон України «Про захист прав споживачів»та Постанова НБУ № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту»не поширюється на правовідносини між юридичними особами (Приватне підприємство "ІРБІС" та ПАТ "Укрсиббанк").
Посилання позивача в обґрунтування недійсності спірного договору на те, що відповідач надсилав повідомлення про підвищення процентної ставки за кредитом не на ту адресу, за якою зареєстрований позивач, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки зазначені обставини, відповідно до Закону, не є підставами, які можуть зумовлювати визнання цього кредитного договору не дійсним.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає законними та обґрунтованими висновки господарського суду про відмову в задоволенні позову з підстав недоведеності позивачем наявності обставин, з якими Закон пов'язує недійсність правочинів, в зв'язку з чим, прийняте по даній справі рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.
Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.
Керуючись ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, судова колегія -
Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Ірбіс", м. Харків залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 20.12.2011 у справі № 5023/9396/11 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови підписано 06.02.2012 р.
Головуючий суддя Здоровко Л.М.
судді Плахов О.В.
Хачатрян В.С.