Справа №2-1435 Головуючий у суді у 1 інстанції - Алфьоров
Номер провадження 22-ц/1890/311/12 Суддя-доповідач - Сибільова
Категорія - 6
01 лютого 2012 року м.Суми
Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:
Головуючого - Сибільової Л. О.,
суддів - Криворотенка В. І., Маслова В. О.,
з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 14 грудня 2011 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Сумської міської ради, треті особи - Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради, комунальне підприємство «Сумське міське бюро технічної інвентаризації», про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно,
Позивачка звернулась до суду через свого представника з позовом, мотивуючи вимоги тим, що вона є власником 33/100 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1. ОСОБА_2 належить 29/100 частин спірного будинку, а ОСОБА_3 є власником 38/100 частин вище вказаного будинку.
Будинок має три входи, кожен із власників користується належними йому приміщеннями, які відокремлені від приміщень інших співвласників. Вона користується приміщеннями 13, 14, 15, 16, 17 з окремим входом та окремим двором. Прибудови під літ. «а3», «а4» були побудовані з усного дозволу співвласників, будівництво погоджене з власником сусіднього домоволодіння АДРЕСА_2, але в технічному паспорті позначені як самовільні. Вони відповідають будівельним, архітектурним, санітарним та іншим нормам. Відповідачі заперечують її право власності на дані приміщення, у зв'язку з чим неможливо визнати за нею права власності на приміщення в досудовому порядку, а тому вона позбавлена можливості розпорядитись своєю часткою майна. Між співвласниками постійно виникають сварки з приводу приміщень будинку, нового будівництва, порядку користування земельною ділянкою.
Просила визнати будівництво прибудов літ. «а3», «а4» (приміщення 15, 17) в житловому будинку за адресою АДРЕСА_1, таким, що відповідає державним будівельним нормам, визнати за нею право власності на прибудови літ. «а3», «а4» (приміщення 15, 17) в житловому будинку, поділити в натурі між трьома співвласниками житловий будинок та прибудинкові споруди, встановити між співвласниками порядок користування земельною ділянкою.
В жовтні 2011 року позивач через свого представника уточнила позовні вимоги та просила визнати за нею право власності на прибудови літ. «а3», «а4» (приміщення 15, 17) в житловому будинку за адресою АДРЕСА_1; в зв'язку з цим визнати за нею право власності на 35/100 ідеальних часток у вказаному житловому будинку, які складаються з приміщень 13, 14, 15, 16, 17; встановити між співвласниками порядок користування земельною ділянкою, виділивши в загальне користування співвласників земельну ділянку площею 129 кв. м, в користування ОСОБА_2, ОСОБА_3 виділити земельну ділянку площею 312 кв. м, а в її користування - 153 кв. м (а.с.68-69).
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 14 грудня 2011 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.
В засіданні суду апеляційної інстанції задоволене клопотання позивачки про залишення без розгляду її позовних вимог в частині визнання за нею права власності на 35/100 ідеальних частин в житловому будинку по АДРЕСА_2, які складаються з приміщень 13, 14, 15, 16, 17, встановлення порядку користування земельною ділянкою між співвласниками домоволодіння та скасоване рішення суду першої інстанції в цій частині.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, позивача та її представника, відповідача ОСОБА_2, які підтримали апеляційну скаргу в частині оскарження рішення про відмову в задоволенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, з мотивів, викладених в скарзі, другого відповідача, яка заперечує проти задоволення скарги та вважає рішення суду вірним, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання за позивачкою права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довела порушення її прав, оскільки прибудови до будинку під літ. «а3», «а4» збудовані нею без належного дозволу та належного затвердженого проекту, за якими вона до відповідних органів не зверталась, не прийняті в експлуатацію.
Цей висновок суду узгоджується з обставинами справи, вірно встановленими судом, та відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач є власником 33/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 16 липня 1996 року. ОСОБА_2 - мати позивача - є власником 29/100 частини вказаного житлового будинку на підставі договору дарування від 21 вересня 2000 року. ОСОБА_3 є власником 38/100 частини вказаного будинку на підставі договору дарування від 26 червня 2001 року. Вказана садиба розташована на земельній ділянці площею, згідно технічного паспорту, виготовленого КП «Сумське МБТІ», 584 кв. м. Земельна ділянка знаходиться у комунальній власності Сумської міської ради.
Співвласники будинку користуються відокремленими його частинами та господарськими будівлями та спорудами. Реальний поділ будинку за правовстановлюючими документами у встановленому законом порядку не проводився.
ОСОБА_4 користується приміщеннями будинку під номерами 13, 14, 15, 16, 17 з окремим виходом. Приміщення прибудови під літ. «а3», «а4» (відповідно, приміщення 15, 17) побудовані самовільно та не прийняті в експлуатацію. ОСОБА_3 самовільно побудована та не прийнята в експлуатацію прибудова до будинку під літ. «а2», де розташовані приміщення «8» - коридор та «9» - санвузол.
Частиною 2 ст. 331 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Згідно ч.2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 375 ЦК України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Статтею 24 Закону України «Про планування і забудову території», який діяв до набрання 12 березня 2011 року чинності Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року, було передбачено, що фізичні особи, які мають намір здійснити містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад дозвіл на будівництво об'єкта містобудування.
Положення Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», зокрема, ст. ст. 26, 27, 34, також передбачають порядок набуття права на виконання будівельних робіт, в тому числі передбачають, що проектування та будівництво здійснюється користувачами земельних ділянок після отримання вихідних даних, розроблення проектної документації, її затвердження, виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію, реєстрації права власності; забудова може здійснюватись на підставі будівельного паспорта.
Статтею 18 Закону України «Про основи містобудування» передбачено, що закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об'єктів забороняється.
Позивач в апеляційній скарзі зазначає, що при розгляді питання щодо визнання права власності на самочинно збудовані нею споруди суд першої інстанції не застосував положення ч.3 ст. 375 ЦПК України, згідно яких право власності на забудову здійснюється за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням, і ці вимоги нею не порушені.
Зазначені доводи з посиланням на відповідний висновок будівельно-експертного дослідження не спростовують висновків суду, оскільки вказаний висновок з огляду на регламентований законодавством порядок проведення будівельних робіт не є доказом законності проведення позивачем будівельних робіт.
Ст. 9 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачає, що прийняття в експлуатацію збудованих до 31 грудня 2009 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків I та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт і заяви про прийняття в експлуатацію яких подаються до 31 грудня 2012 року, здійснюється безоплатно інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю за результатами технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж таких об'єктів за наявності документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт, протягом 30 днів з дня подання заяви. Порядок прийняття в експлуатацію таких об'єктів і проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж визначається центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.
Позивач посилається на те, що п.3.2 нині діючого Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків 1 і П категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства № 91 від 24 червня 2011 року, передбачає, що заява про прийняття в експлуатацію об'єкта підписується також співвласниками земельної ділянки та зазначеного об'єкта у разі їх наявності, а тому вона не може оформити своє право власності, оскільки інші співвласники домоволодіння не дають згоди на таке узаконення нею прибудов, не спростовують висновків суду.
Позивач не оспорювала такі дії відповідачів у встановленому законом порядку з метою доведення, що її будівництво не порушує їх прав.
Та обставина, що п. 10 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 143 квітня 2011 року передбачено, що у разі, коли на самочинно збудоване нерухоме майно визнано право власності за рішенням суду, воно приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком, не доводить обгрунтованості вимог про визнання за позивачкою права власності на спірне майно, оскільки нею не надано доказів тому, що її право порушене.
Ст. 26 Закону «Про основи містобудування» передбачає, що спори з питань містобудування вирішуються радами у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Звертаючись до суду з позовом про визнання права власності на самочинно збудовані споруди, позивач не довела, що спірне питання в зв'язку з її зверненням було предметом попереднього розгляду відповідного уповноваженого державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.
Отже, позивач не використала усі можливі заходи щодо захисту свого права власності шляхом звернення до компетентного державного органу і не довела, що це неможливо чи така можливість втрачена. В справі відсутні докази відмови у наданні висновків щодо спірних будівель на виконання повноважень відповідних державних уповноважених органів і у прийнятті будівель в експлуатацію, незаконності відмови у такому прийнятті, а тому суд обґрунтовано відмовив у визнанні права власності на самочинно збудоване нерухоме майно у зв'язку з відсутністю порушення права позивача і можливістю захисту права іншим шляхом.
Рішення суду узгоджується з положеннями Конституції України щодо того, що право позивачки на захист права власності повинне узгоджуватись з її обов'язком неухильно додержуватися законів України, не посягати на права інших осіб.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Обставини, на які посилається позивач, були предметом дослідження суду першої інстанції і отримали об'єктивну оцінку.
За таких обставин оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 14 грудня 2011 року в даній справі в частині відмови у визнанні права власності на самочинно збудоване нерухоме майно залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий -
Судді -