Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
Харків
19 січня 2012 р. № 2а- 8959/11/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого -Судді Бездітка Д.В.,
суддів: Біленського О.О., Супрун Ю.О.,
при секретарі судового засідання -Іванюк А.Ю.,
за участю: представника позивача - Межирицького А. О.,
представника відповідача - Марадіної Ю.С.,
прокурора - Тищенка П. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу
за позовом Державного підприємства "Харківський електромеханічний завод"
до Державної податкової інспекції в Московському районі міста Харкова,
за участю Прокурора Московського району м. Харкова
про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
Позивач, Державне підприємство "Харківський електромеханічний завод", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача, Державної податкової інспекції в Московському районі міста Харкова, в якому просить суд визнати недійсним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 30 березня 2011 року № 0000482302/0.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що спірне податкове повідомлення - рішення ґрунтується на помилкових судженнях суб'єкта владних повноважень, що викладені в акті перевірки від 01.03.2011р. № 510/23/5405575, а відтак, суперечать ч.3 ст.2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладають на платника податків додатковий обов'язок по оплаті грошового зобов'язання на користь Державного бюджету України.
В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на доводи, викладені в позовній заяві та додаткових поясненнях.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив в їх задоволенні відмовити через безпідставність. Згідно наданих до суду письмових заперечень пояснив, що оскаржуване в даній справі податкове повідомлення-рішення від 30 березня 2011 року № 0000482302/0 є цілком законним та обґрунтованим, винесеним відповідно до чинного законодавства, а позовні вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими, оскільки позивачем було порушено п.п. 7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого було занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на суму 963360,0 грн..
Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав та мотивів.
Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією в Московському районі міста Харкова була проведена планова виїзна перевірка Державного підприємства «Харківський електромеханічний завод»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.08р. по 30.09.2010р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008р. по 30.09.2010р., за результатами якої складено акт від 01.03.2011 року № 510/23/05405575.
Відповідно до висновків акту перевірки від 01.03.2011 року № 510/23/05405575, перевіряючими, зокрема, були встановлені порушення позивачем п.п. 7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. №168/97-ВР (із змінами та доповненнями) в результаті чого ДП «ХЕМЗ»занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на 963360,0 грн., у тому числі: грудень 2008р. в сумі 9496,0 грн.; лютий 2009р. 923531,0 грн.; березень 2009р. 2259,0 грн.; листопад 2009р. в сумі 4039,0 грн.; січень 2010р. в сумі 1408,0 грн.; травень 2010р. в сумі 8589,0 грн.; червень 2010р. в сумі 2520,0 грн.; липень 2010р, в сумі 3997,0грн.; вересень 2010р. в сумі 7521,0 грн.
На підставі вказаного висновку акту перевірки від 01.03.2011 року № 510/23/05405575, Державною податковою інспекцією в Московському районі міста Харкова було прийнято податкове повідомлення-рішення від 30 березня 2011 року № 0000482302/0, яким ДП «ХЕМЗ»збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість всього на суму 1204200,0 грн., з яких за основним платежем в сумі 963360,0 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 240840,0 грн.
Згідно з висновками акту перевірки від 01.03.2011р. № 510/23/5405575 в діяльності ДП «ХЕМЗ»податковим органом виявлено порушення пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 ст. Закону України «Про ПДВ», а саме відображення в податковому обліку з податку на додану вартість первинних документів, що були складені ТОВ «Рігана Плюс»та ТОВ «4В»за господарськими операціями, котрі відбувались в межах нікчемних правочинів, а також факт реалізації продукції власного виробництва нижче собівартості.
Підставою для зазначеного висновку податкового органу слугувало те, що за результатами опрацювання відділом перевірок платників податків управління податкового контролю юридичних осіб Харківської ОДПІ проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ “Ригана плюс”. Також відділом відпрацювання схем мінімізації платежів до бюджету ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Харкова проведено перевірку ТОВ «4 В». За результатами вказаних перевірок перевіряючими зроблений висновок про те, що підприємство позивача здійснювало проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди покупцям підприємства та далі по ланцюгу постачання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, з використанням контрагентів, які не виконують свої податкові зобов'язання. Також зроблений висновок про неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій перевіряємим підприємством з ТОВ “Ригана плюс” та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України. В акті перевірки зазначено, що усі операції купівлі-продажу за ТОВ «4В»не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемними по ланцюгу.
Правові відносини з приводу формування податкового кредиту з податку на додану вартість регулюються Законом України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997, № 168/97-ВР.
Пунктом 1.7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.
Підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;
або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
У відповідності до п.7.4.1 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно п.п. 7.4.4. п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Також, згідно з п.7.4.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Відповідно до п.7.5. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Підпунктом 7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є податкова накладна, яка одночасно є звітним податковим і розрахунковим документом відповідно пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону та видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.
Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку, як встановлено п.п 7.2.8 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість".
Відповідно до п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 вказаного Закону, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Перевіряючи юридичну та фактичну обгрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного податкового повідомлення -рішення та відображених в акті від 01.03.2011р. № 510/23/5405575 суджень суб'єкта владних повноважень, на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд наголошує на такому.
Як вбачається з наявних у справі документів, 19.01.2009р. між позивачем, ДП «ХЕМЗ»(в якості покупця) та ТОВ «Рігана Плюс»(в якості продавця) було укладено договір поставки від 19.01.2009р. № 1901/09.
Також, між позивачем, ДП «ХЕМЗ»(в якості замовника) та ТОВ «4В»(в якості виконавця) укладені договори № 15/7 від 15.07.2010р., № 1/7 від 01.07.2010р., від 01.07.2010р. № 2/7, від 02.08.2010р. № 2/8, від 05.08.2010р. № 5/8, від 12.11.2009р. № 14/02, від 17.11.2009р. № 18/02, від 26.04.2010р. № 26/4, від 21.04.2010р. № 21/4, від 05.07.2010р. № 6/7, від 05.07.2010р. № 5/7, від 08.06.2010р. № 8/6, від 01.04.2010р. № 3/4, від 01.04.2010р. № 1/4, від 01.04.2010р. № 2/4, від 08.12.2009р. № 8/12, від 07.12.2009р. № 07/12, від 12.11.2009р. № 14/03, від 15.07.2010р. №15/6 предметом яких було виконання ремонтних робіт.
Суд зазначає, що сторонами не заперечується, а матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірними правочинами.
Посилаючись на реальність господарських операцій за переліченими правочинами, позивач подав до суду складені ТОВ «Рігана Плюс»за договором поставки від 19.01.2009р. № 1901/09 податкову накладну № 81 від 27.02.2009р. на суму 5451294,0 грн. (в т.ч. ПДВ 908549,0 грн.) видаткову накладну № 2702-09 від 27.02.2009р. на суму 5451294,0 грн., прибутковий ордер №33/1, пропуски на відпуск виготовлених виробів №№ 25-27, акти приймання-передачі за №№ 21,20,19,18,17,16.
Крім того, суд звертає увагу на те, що в акті перевірки податковим органом зазначено, що до перевірки надано ксерокопії договору постачання від 19.01.2009р. № 1901/09, укладеного між ДП «ХЕМЗ»(Покупець), в особі ОСОБА_3 та ТОВ «Ригана плюс», в особі директора Ринденко Ї.А. (Постачальник), ксерокопію специфікації до даного договору, ксерокопії накладної 62702-09 від 27.02.2009р., згідно якої за довіреністю №116 від 27.02.2009р. ОСОБА_2, отримав ТМЦ від ТОВ „Ригана плюс" на суму 5451294,0 грн. (в тому числі ПДВ 908549,0грн.) та прибуткового ордеру №33/1 від 27.02.2009р. згідно якого даний товар було оприбутковано на склад №622., ксерокопію податкової накладної.
Також в матеріалах справи наявні складені ТОВ «4В»за зазначеними вище договорами на виконання ремонтних робіт податкові накладні № 363 від 28.07.2010р.; № 362 від 27.07.2010р.; № 401 від 30.07.2010р.; № 402/1 від 03.08.2010р.; № 403 від 03.06.2010р.; № 431 від 31.08.2010р.; № 433 від 31.08.2010р.; № 194 від 30.11.2009р.; № 185 від 19.11.2009р.; № 189 від 25.11.2009р.; № 14 від 26.01.2010р.; № 15 від 27.01.2010р.; № 79 від 31.03.2010р.; № 80 від 31.03.2010р.; № 122 від 30.04.2010р.; № 118 від 28.04.2010р.; № 110 від 21.04.2010р.; № 98 від 09.04.2010р.; № 91 від 02.04.2010р.; № 287 від 29.06.2010р.; № 290 від 30.06.2010р.; № 250 від 01.06.2010р.; № 366 від 29.07.2010р., а також довідки про вартість виконаних робіт, договірні ціни, локальні смети, підсумкові відомості ресурсів, акти здачі приймання виконаних робіт до кожного договору.
Розглянувши матеріали справи, суд зазначає, що оскільки спірний правочин був укладений між правоздатними і дієздатними юридичними особами, предметом правочину не є речі, обмежені в цивільному обороті, постачання товарів за договором з ТОВ «Рігана Плюс»не потребує отримання будь-яких дозвільних документів у вигляді ліцензій, а ТОВ «4В»має ліцензію серії АВ № 051383 на виконання будівельних робіт, сторони спірного правочину мають правовий статус платників ПДВ, то відсутні підстави для висновку про суперечність спірного правочину вимогам закону.
Оглянувши копії перелічених первинних документів, суд зазначає, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.7 Закону України «Про ПДВ», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) не спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків.
Колегія суддів звертає увагу на те, що вищезазначені обставини доводять реальність та фактичність здійснених господарських операцій між підприємством позивача та його контрагентами, що спростовує висновки перевіряючи, які викладені в акті перевірки.
На сторінці 18 акту перевірки податковий орган зазначає, що всі первинні документи по взаємовідносинам ДП «ХЄМЗ»з ТОВ «Ригана плюс»вилучені згідно протоколами вилучення від 21.05.2010р. та 02.06.2010р. ВВС УБОЗ ДУМВСУ за дорученням прокуратури Нововодолажського району Харківської області, не роблячи при цьому ніяких висновків.
В матеріалах справи міститься додаток №4 до акту перевірки, в якому відображено, що перевіряючими вибірковим порядком досліджувались первинні документи, а саме: договори з постачальниками, платіжні доручення, банківські виписки, товарно-транспортні накладні. При цьому в додатку №4 не зазначено дат та реквізитів первинної документації, яка перевірялась, на підставі яких перевіряючими зроблені відповідні висновки в акті перевірки підприємства позивача.
Для всебічного, об'єктивного та повного розгляду всіх обставин по справі суд протокольною ухвалою зобов'язував представника Прокурора Московського району м. Харкова надати до суду матеріали перевірки підприємства позивача з питань взаємовідносин з ТОВ «Ригана плюс»(а.с. 83 т.4), однак вказані документи до суду надані не були. Представник Прокурора Московського району м. Харкова не зміг в судовому засіданні повідомити причини ненадання вказаних документів.
Відповідно до ч.6 ст. 71 КАС України якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
В ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.
Перевіряючи обґрунтованість судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність спірних правочинів, суд враховує правові позиції Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»(далі за текстом - Постанова Пленуму ВСУ №9), та наголошує на відсутності в матеріалах справи фактичних даних, які б засвідчували наявність у платника наміру незаконно заволодіти майном держави.
Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Під час розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами, відповідачем не доведено неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників.
Фактичне використання придбаних у контрагентів позивача товарів підтверджується витребуваними судом і долученими до справи копіями накладних-вимог на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, актами приймання-здачі готової продукції, договорами на реалізацію готової продукції.
Таким чином, суд робить висновок, що судження відповідача про нікчемність правочинів є помилковим, оскільки базується лише на припущеннях, що суперечить вимогам ч.3 ст.2 КАС України, акт перевірки не містить належних та допустимих доказів вчинення платником податків порушення Закону України "Про ПДВ", судження суб'єкта владних повноважень про наявність порушення мотивовано виключно посиланням на нікчемність правочинів без зазначення в чому конкретно полягав намір платника податків на безпідставне одержання податкової вигоди.
Суд звертає увагу на те, що в акті перевірки ДП «ХЕМЗ»від 01.03.2011 року № 510/23/05405575 вказано, що КРУ в Харківській області була проведена планова ревізія фінансово-господарської діяльності підприємства позивача за період з 01.07.2007р. по 31.12.2009р. про що складений акт від 30.04.2010р. №05-20/32. Копія акту ревізії надана на адресу ДПІ у Московському районі м. Харкова листом від 02.02.2001р. №05-21/1069.
Як свідчить досліджений судом акт перевірки від 01.03.2011р., результатом укладання угод на реалізацію продукції нижче собівартості стало завищення позивачем податкового кредиту та відповідно порушення вимог п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Пунктом 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом -Порядок №984) передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Згідно з п.5.2 Порядку №984 у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів; у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.
Як свідчить зміст акту перевірки від 01.03.2011р., висновки в цій частині були зроблені лише на підставі даних акту ревізії КРУ в Харківській області.
При цьому, відомості первинних документів, які відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а також дані розрахункових документів, котрі згідно з Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»опосередковують рух коштів у безготівковій формі, податковим органом в ході проведення документальної невиїзної перевірки не досліджувались.
Отже, податковими інспекторами без дослідження жодних первинних документів, в тому числі і про рух коштів у безготівковій формі, було зроблено висновок про наявність в діяльності ДП «ХЕМЗ»порушень, що суперечить закону.
В силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є:
83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.
Разом з тим, викладені в акті від 01.03.2011р. судження перевіярючих не ґрунтуються на жодному з визначених ст.83 Податкового кодексу України джерел.
Колегія суддів звертає увагу на те, що в акті перевірки ДП «ХЕМЗ»у розділі 3.2.2 «Податковий кредит», на сторінці 43 акту зазначений лише один абзац, який містить висновки податкового органу щодо неправомірності формування податкового кредиту. Також у вказаному розділі є посилання на розділ акту перевірки 3.1.2, щодо формування валових витрат. Однак в судовому засіданні представник відповідача не зміг надати вичерпні пояснення стосовно даного факту. Суд зазначає, що податковим органом не приймались рішення за наслідками перевірки формування валових витрат ДП «ХЕМЗ», а посилання перевіряючих при винесенні податкового повідомлення-рішення стосовно податкового кредити на відомості, які містяться в розділі формування валових витрат є незрозумілими та не відповідають положенням Порядку №984.
Первинні документи на які зроблені посилання в акті перевірки від 01.03.2011р., як на ті в яких зафіксовані порушення, впливають на формування податкових зобов'язань платника податків, оскільки в зазначених договорах ДП «ХЕМЗ»виступав продавцем, тобто отримував прибуток та формував податкові зобов'язання. Порушення які зафіксовані під час формування податкового кредиту не ґрунтуються на жодному первинному документі на підставі якого ДП «ХЕМЗ»сформував податковий кредит в грудні 2008р., лютому-березні 2009 року та під час перевірки досліджено не було.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні базується на принципах, відповідно до яких ніхто не може бути змушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією і законами України.
Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності висновків акту перевірки та винесення оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факт вказаних порушень позивачем вимог податкового законодавства не знайшов свого підтвердження при судовому розгляді справи.
Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими , прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до п. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень на може ґрунтуватися на припущеннях.
Так, перевіривши оскаржуване в даній справі рішення відповідача, з огляду на наведену норму, суд дійшов до висновку, що відповідачем при прийнятті податкового повідомлення-рішення, яке оскаржується, було невірно застосовано норми чинного законодавства при неповному та неправильному встановленні всіх дійсних обставин справи, в зв'язку з чим позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 30 березня 2011 року № 0000482302/0.
Щодо позовних вимог позивача про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 30 березня 2011 року № 0000482302/0, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 105 КАС України адміністративний позов може містити вимоги про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.
Колегія суддів зазначає, що вимоги про визнання недійсним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень є однорідними позовними вимогами та передбачають один і той самий спосіб захисту прав позивача. Суд звертає увагу на те, що поняття скасування податкового повідомлення-рішення передбачає, тим самим, визнання його недійсним. Отже в частині визнання податкового повідомлення-рішення від 30 березня 2011 року № 0000482302/0 недійсним слід відмовити, оскільки дана позовна вимога є похідною.
Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 160,161,162,163 КАС України, суд,-
Адміністративний позов Державного підприємства "Харківський електромеханічний завод" до Державної податкової інспекції в Московському районі міста Харкова, за участю Прокурора Московського району м. Харкова про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити частково.
Скасувати податкове повідомлення-рішення від 30 березня 2011 року № 0000482302/0 Державної податкової інспекції в Московському районі міста Харкова.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства "Харківський електромеханічний завод" (адреса: 61037, м. Харків, пр. Московський, 199, ідентифікаційний код 05405575) частину сплаченого при поданні позову судового збору в розмірі 1.70 грн. (одна гривня 70 копійок).
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови виготовлений 24 січня 2012 року.
Головуючий суддя Д.В. Бездітко
суддя О.О. Біленський
суддя Ю.О. Супрун