12 січня 2012 р. Справа № 2а/0270/4957/11
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Поліщук Ірини Миколаївни,
при секретарі судового засідання: Дмитруку Михайлу Володимировичу
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_4
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ОСОБА_5
відповідача : Клюси Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ОСОБА_5
до: ВГІРФО УМВС України у Вінницькій області
про: визнання неправомірним рішення
01 листопада 2011 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернулись ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 з позовом до ВГІРФО УМВС України у Вінницькій області про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовано тим, що Позивачі є повнорідними родичами громадянина України ОСОБА_4 та 24 березня 2011 року приїхали в Україну по запрошенню громадянина України ОСОБА_5. Користуючись своїми правами, в червні 2011 року Позивачі звернулись до СГІРФО Ленінського РВ ВМУ УМВС у Вінницькій області із заявою про отримання дозволів на імміграцію в Україні, як повнорідні родичі громадянина України. 25 жовтня 2011 року ними отримані листи-повідомлення, за підписом в.о. начальника ВГІРФО УМВС України у Вінницькій області від 14.10.2011 року № 26/6445, № 26/6446, № 26 /64447 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 4 ст. 10 Закону України “Про імміграцію”. Позивачі вважають рішення, викладені в листах-повідомленнях від 14.10.2011 року № 26/6445, № 26/6446, № 26/6444 незаконними, необґрунтованими та такими, що порушують їхні права та охоронювані законом інтереси та просять скасувати їх. Також, Позивачі просять зобов'язати Відповідача поновити розгляд їхніх заяв про надання дозволу на імміграцію в Україні.
У судовому засіданні представник Позивачів позов підтримав повністю та, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, просив суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 21 грудня 2011 року до участі у справі залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Позивачів -ОСОБА_5.
Третя особа у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.
Представник Відповідача в судовому засіданні не погодилась із заявленими позовними вимогами з підстав викладених у своїх письмових запереченнях, зазначивши, що Відповідач, приймаючи оскаржувані рішення, діяв згідно із нормами чинного законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи, дослідивши надані у справу докази, надавши їм юридичну оцінку, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
В червні 2011 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулись до ВГІРФО УМВС України у Вінницькій області з заявами про надання їм дозволу на імміграцію Україну, як повнорідним родичам громадянина України.
10.10.2011 року начальником сектору протидії нелегальній міграції та імміграційної роботи ВГІРФО УМВС України у Вінницькій області винесено висновок про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україні особам без громадянства ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3. Даний висновок мотивовано тим, що особи без громадянства ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 не проживають за місцем реєстрації, що свідчить про сповіщення завідомо неправдивих відомостей.
25 жовтня 2011 року Позивачами отримані листи-повідомлення, за підписом в.о. начальника ВГІРФО УМВС України у Вінницькій області від 14.10.2011 року № 26/6445, № 26/6446, № 26/64447 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 4 ст. 10 Закону України “Про імміграцію”.
Визначаючись щодо позову суд виходив з наступного.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначено Законом України «Про імміграцію» від 7 червня 2001 року N 2491-III (далі - Закон №2491).
Згідно пункту 4 частини 2 статті 4 Закону №2491 квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів:
- особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України.
Відповідно до статті 6 Закону №2491 спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи:
1) приймають заяви разом з визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах;
2) перевіряють правильність оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутність підстав для відмови у його наданні;
3) приймають рішення про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видають копії цих рішень особам, яких вони стосуються;
4) видають та вилучають у випадках, передбачених цим Законом, посвідки на постійне проживання;
5) ведуть облік осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.
Згідно частини 2 статті 9 Закону №2491 заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади.
Як визначено частиною 7 статті 9 Закону №2491 для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи:
1) три фотокартки;
2) копія документа, що посвідчує особу;
3) документ про місце проживання особи;
4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі);
5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.
Відповідно до частини 8 вказаної вище статті крім зазначених документів подаються для осіб, зазначених у пункті 4 частини другої та у пункті 1 частини третьої статті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з громадянином України.
Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 р. N 1983 (далі - Порядок).
Згідно пункту 12 Порядку територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію:
- формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію;
- надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів);
- здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.
Відповідно до пункту 14 Порядку територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", надсилають відповідні запити до регіональних органів СБУ, Національного центрального бюро Інтерполу та Держкомкордону. Регіональні органи СБУ, Національне центральне бюро Інтерполу та Держкомкордон проводять у межах своєї компетенції у місячний термін після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який зробив запит.
Згідно із пунктом 16 Положення у разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.
Як встановлено судом під час судового розгляду та не заперечувалось представником Відповідача ОСОБА_2 22 червня 2011 року, а ОСОБА_1 та ОСОБА_3 24 червня 2011 року звернулись до Відповідача із заявами про надання їм дозволу на імміграцію в Україну.
Після розгляду їх заяв 10 жовтня 2011 року Відповідачем прийнято висновок про відмову у наданні Позивачам дозволу на імміграцію на підставі п.4 ч.1 ст.10 Закону №2491, а саме в зв'язку із зазначенням ними у заявах про надання дозволу на імміграцію свідомо неправдивих відомостей. Свою позицію Відповідач обґрунтовує тим, що у заявах про надання дозволу на імміграцію Позивачами як місце їх проживання зазначено адресу приймаючої сторони - ОСОБА_5 за якою вони, відповідно до їх проїзних документів зареєстровані. При здійсненні перевірки повідомлених Позивачами відомостей дільничним інспектором та працівниками Відповідача здійснено виїзд за зазначеною у заявах Позивачів адресою та встановлено відсутність даних осіб за нею. Про це, на думку Відповідача, свідчать відповідні рапорти, які містяться в матеріалах справи. Тому з огляду на вищевикладені обставини, Відповідач вважає, що позивачі повідомили у своїх заявах завідомо неправдиві відомості, а саме - місце їх проживання.
З такою позицією Відповідача суд не може погодитись виходячи з наступного.
Як пояснили в судовому засіданні представник Позивачів та Третя особа та не спростувала представник Відповідача, Позивачі дійсно постійно не знаходяться за адресою, зазначеною ними у заявах. Вони періодично проживали у своїх родичів, їздили на екскурсії до інших міст України.
Згідно з преамбулою Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року N 1382-IV (далі - Закон №1382) цей Закон відповідно до Конституції України регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними актами, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.
Статтею 1 зазначеного вище Закону визначено, що дія цього Закону поширюється на громадян України, а також на іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, відповідно до їх прав та свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Згідно зі статтею 2 Закону №1382 громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Частиною 1 статті 3 Закону №1382 визначено, що місце проживання - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік, а місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік.
Частиною 1 статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР адміністративно-територіальна одиниця - область, район, місто, район у місті, селище, село.
Також частиною 1 статті 3 Закону №1382 визначено, що свобода пересування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
З аналізу наведених вище норм вбачається, що місцем проживання Позивачів є адміністративно - територіальна одиниця, на території якої вони проживають більше 6 місяців на рік, тобто місто Вінниця. Під час судового розгляду представником Відповідача не доведено визначеними КАС України засобами доказування, що Позивачі проживали більше шести місяців на території іншої адміністративно - територіальної одиниці чи не проживали у місті Вінниці на протязі строку, більшого за 6 місяців.
Суд критично оцінює посилання представника Відповідача на статтю 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» як на обґрунтування наявності обов'язку Позивачів у разі зміни місця проживання, здійснити його реєстрацію або у разі відсутності за місцем проживання більше місяця здійснити реєстрацію їх місця перебування виходячи з наступного.
Так, частиною 6 статті 6 Закону №1382 визначено, що особи, які перебувають більше одного місяця за межами адміністративно-територіальної одиниці, в якій зареєстроване їх місце проживання, і які мають невиконані майнові зобов'язання, накладені в адміністративному порядку чи за рішенням суду, або призиваються на дійсну військову службу і не мають відстрочки, або беруть участь у судовому процесі в будь-якій якості, зобов'язані зареєструвати місце перебування. На думку суду, дана норма на Позивачів не поширюється. Крім того, Відповідачем на момент прийняття оскаржуваного рішення не встановлено факту перебування Позивачів більше одного місяця за межами адміністративно-територіальної одиниці.
Окремо необхідно зазначити, що частиною 9 статті 6 Закону №1382 визначено, що при зміні місця проживання в межах адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюється повноваження органу реєстрації, особа, яка зареєструвала місце проживання, або її законний представник повинні письмово повідомити про це відповідний орган реєстрації протягом семи днів.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 14 Порядку територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію". Тобто, Порядком визначено обов'язок Відповідача здійснювати перевірку наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", тоді як дана перевірка була фактично здійснена через 3 місяці після подання заяв Позивачами.
Частиною 3 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як вбачається з матеріалів справи, висновок Відповідача щодо повідомлення Позивачами у своїх заявах завідомо неправдивих даних про їх місце проживання ґрунтується на рапортах дільничного інспектора Сидоренка В.М. від 26.09.2011 року (а.с. 107), старшого інспектора СГІРФО Ленінського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області Горбенка К.В. від 28.09.2011 року (а.с. 108). Відповідно до рапорту дільничного інспектора за адресою вказаною як місце проживання Позивачів, взагалі ніхто не проживає. Що стосується рапорту від 29.09.2011 р., то в ньому працівником СГІРФО Ленінського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області встановлено, що особи без громадянства в даній квартирі не проживають та зазначено, що дана обставина встановлена відповідно до пояснень сусідів, які від надання письмових пояснень відмовились. На думку суду, зазначені рапорти як підстава для прийняття оскаржуваного рішення не можуть однозначно свідчити про встановлені в них обставини. Крім того, відповідальними працівниками не здійснено опитування осіб, які проживають у квартирі, зазначеній у заявах Позивачів як місце їх проживання та не зазначено причини неможливості здійснення такого опитування, Відповідачем не здійснено інших заходів, які б слугували прийняттю обґрунтованого, добросовісного, розсудливого рішення з дотриманням принципу рівності перед законом, яке б запобігало несправедливій дискримінації.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам, які встановлених частиною 3 статті 2 КАС України, а тому наявні підстави для визнання його протиправним та скасування.
Крім того, в своїй позовній заяві позивачі просили суд зобов'язати Відповідача поновити розгляд їх заяв про надання їм дозволу на імміграцію. Суд приходить до висновку про задоволення зазначеної вимоги, виходячи з того, що рішення, яким було закінчено розгляд заяв Позивачів судом скасоване, а тому наявні підстави для поновлення їх розгляду.
При ухваленні рішення в даній адміністративній справі суд також керувався наступним.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
В той же час згідно ч. 2 ст. 71 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
З обставин адміністративної справи, встановлених судом, вбачається, що Відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного рішення, відтак позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. В зв'язку із тим, що суд дійшов висновку щодо задоволення адміністративного позову повністю, а також підтвердження сплати Позивачами 3,40 гривень судового збору, вказану суму належить стягнути на користь Позивачів.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україні ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 від 10.10.2011 року.
Зобов'язати ВГІРФО УМВС України у Вінницькій області поновити розгляд заяв про надання дозволу на імміграцію в Україні ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3.
Стягнути на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 3 грн. 40 коп. (три гривні 40коп.) сплаченого судового збору.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Поліщук Ірина Миколаївна
12.01.2012