"16" червня 2011 р. м. Київ К-4552/08
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Гаманка О.І.
суддів Білуги С. В.
Загороднього А.Ф.
Заїки М.М.
Співака В.І.
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 26 лютого 2008 року у справі за її позовом до Генеральної прокуратури України, Державного казначейства України про зобов'язання надати робоче місце за фахом в органах прокуратури м. Сімферополя, стягнення матеріальних збитків та відшкодування моральної шкоди,
У квітні 2007 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Генеральної прокуратури України, Державного казначейства України про зобов'язання надати робоче місце за фахом в органах прокуратури м. Сімферополя, стягнення матеріальних збитків та відшкодування моральної шкоди.
Постановою Центрального районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 25 жовтня 2007 року у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 26 лютого 2008 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_4 про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Центрального районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 25 жовтня 2007 року, апеляційну скаргу залишено без розгляду.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції, а справу направити для продовження розгляду.
Заслухавши доповідь судді-доповідача та перевіривши судове рішення у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду апеляційної інстанції постановлене з додержанням норм процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225-229 Кодексу адміністративного судочинства України, для зміни чи скасування судового рішення.
Відповідно до положень частини 3 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вчинення оскаржуваних процесуальних дій) заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України -з дня складання в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Відповідно до частини 5 зазначеної статті апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Згідно із частиною 6 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, заява про апеляційне оскарження постанови Центрального районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 25 жовтня 2007 року позивачем не подавалась, а апеляційну скаргу на вказане рішення подано 21 листопада 2007 року, тобто з пропуском строку, передбаченого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України. Також була подана заява про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якій причиною пропуску такого строку вказувалось перебування позивача в стаціонарі дитячої інфекційної лікарні з 26.10.2007 року по 31.10.2007 року, а з 01.11.2007 року по 16.11.2007 року - вдома разом з дитиною.
Відмовляючи в задоволенні заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що наведені позивачем причини пропуску строку не є поважними, а тому задоволенню не підлягають.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 була присутня при розгляді справи в суді першої інстанції, а отже знала про результат її розгляду і в разі не погодження з ним у встановлений статтею 186 КАС України строк мала можливість заявити суду про намір оскаржити постанову Центрального районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 25 жовтня 2007 року в апеляційному порядку.
Крім цього, знаходження в період з 01.11.2007 року по 16.11.2007 року вдома з дитиною не позбавляло фізичної можливості скаржника подати до суду апеляційну скаргу у встановлений законом строк.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору.
За таких обставин, оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування немає.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 26 лютого 2008 року у справі за її позовом до Генеральної прокуратури України, Державного казначейства України про зобов'язання надати робоче місце за фахом в органах прокуратури м. Сімферополя, стягнення матеріальних збитків та відшкодування моральної шкоди -без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Гаманко О. І.
Судді Білуга С. В.
Загородній А.Ф.
Заїка М. М.
Співак В.І.