"21" червня 2011 р. м. Київ К-3514/08
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Гаманка О.І.
суддів Білуги С. В.
Загороднього А.Ф.
Заїки М.М.
Співака В.І.
при секретарі Сперкач Т.В.,
за участю представника Міністерства юстиції України Жмудь В.О.,
розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Ленінського районного суду м. Севастополя від 02 листопада 2007 року та ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 07 лютого 2008 року у справі за її позовом до Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції в м. Севастополі про визнання звільнення незаконним, поновлення на посаді, зобов'язання внести записи до трудової книжки, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У травні 2007 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції в м. Севастополі про визнання звільнення незаконним, поновлення на посаді, зобов'язання внести записи до трудової книжки, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Постановою Ленінського районного суду м. Севастополя від 02 листопада 2007 року, яка залишена без змін ухвалою апеляційного суду м. Севастополя від 07 лютого 2008 року, в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій, а справу направити на новий розгляд.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 30.10.1996 року ОСОБА_5 прийнята на посаду головного консультанта управління юстиції в м. Севастополі. Наказом Міністерства юстиції України від 20.12.2000 року № 1146/к призначена на посаду заступника начальника Севастопольського міського управління юстиції - начальника відділу організації роботи органів реєстрації актів громадянського стану.
Наказом Міністерства юстиції України «Про реформування органів юстиції»від 25.01.2007 року №21/5 було ліквідовано Севастопольське міське управління юстиції, а на його базі утворено Головне управління юстиції у м. Севастополі та встановлено, що Головне управління юстиції у м. Севастополі є правонаступником Севастопольського міського управління юстиції.
Згідно вимогам законодавства була утворена комісія з ліквідації Севастопольського міського управління юстиції та затверджено склад комісії з питань передачі матеріальних цінностей, документації з питань бухгалтерського обліку, фінансового, організаційного і кадрового забезпечення.
31.01.2007 року ОСОБА_5 була попереджена про наступне вивільнення, а 12.03.2007 року їй запропоновано посаду головного спеціаліста відділу реєстрації актів цивільного стану Балаклавського районного управління юстиції у м. Севастополі, від якої вона відмовилась.
Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2007 року №539/к позивача звільнено з роботи 02.04.2007 року, у зв'язку з ліквідацією Севастопольського міського управління юстиції, за п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що звільнення позивача відбулось у зв'язку з ліквідацією Севастопольського міського управління юстиції та проведено з дотриманням норм Кодексу законів про працю України.
Однак, колегія суддів не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки рішення судів прийняті по недостатньо з'ясованим і перевіреним обставинам справи, що мають значення для її правильного вирішення.
Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.
Відповідно до підпункту 17 пункту 9 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2006 року №1577, Міністр юстиції України приймає за погодженням з Прем'єр-міністром України рішення про утворення, реорганізацію, ліквідацію територіальних органів Міністерства юстиції України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2006 року №1622 Департамент державної виконавчої служби, що діє у складі Міністерства юстиції як урядовий орган державного управління, було ліквідовано.
Цією ж постановою визначено, що Міністерство юстиції є правонаступником Департаменту державної виконавчої служби.
На виконання зазначеної постанови Уряду Міністерство юстиції України видало наказ «Про реформування органів юстиції»від 25 січня 2007 року № 21/5, яким обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції, а також Департамент державної виконавчої служби, що діє у складі Міністерства юстиції України як урядовий орган державного управління, були ліквідовані.
Пунктами 3, 4 цього наказу передбачено, що на базі обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, державних виконавчих служб областей, міст Києва та Севастополя утворено Головні управління юстиції в областях, містах Києва та Севастополя, що є правонаступниками відповідних обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, державних виконавчих служб областей, міст Києва та Севастополя тощо.
Таким чином, з наведеного вбачається, що система органів юстиції та система органів державної виконавчої служби в цілому були реорганізовані. Проте, у зв'язку з такою реорганізацією обласні, Київська та Севастопольська міські управління юстиції, а також державна виконавча служба Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя були ліквідовані з утворенням на їх базі Головних управлінь юстиції в областях, містах Києва та Севастополя, яким було передано функції ліквідованих органів юстиції та державної виконавчої служби як правонаступникам.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною 3 статті 36 зазначеного Кодексу встановлено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини 1статті 40).
При розгляді даної справи судам першої та апеляційної інстанції необхідно було належним чином перевірити та встановити обставини дотримання відповідачем при звільненні позивача положень частини 2 статті 40 Кодексу законів про працю України, відповідно до яких звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу, у випадку ліквідації юридичної особи публічного права. Зокрема, судами не встановлено чи відбулось скорочення чисельності або штату працівників при утворенні Головного управління юстиції в м. Севастополі; не встановлено наявність чи відсутність перешкод для переведення позивача за його згодою на іншу рівнозначну посаду в Головне управління юстиції в м. Севастополі та не перевірено вакантність запропонованої ОСОБА_5 посади головного спеціаліста відділу реєстрації актів цивільного стану Балаклавського районного управління юстиції у м. Севастополі; не встановлено наявність посади заступника начальника Головного управління юстиції в м. Севастополі - начальника відділу реєстрації актів цивільного стану та пропозицій відповідача щодо зайняття позивачем такої посади.
Вказані вище обставини справи потребують повного та всебічного з'ясування з додержанням вимог допустимості та належності доказів.
При цьому, вирішуючи спір, судам необхідно врахувати вимоги статті 42 Кодексу законів про працю України, якою передбачено переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва в праці, та з'ясувати чи має право позивач на такі переваги.
Відповідно до положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскільки судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалені не на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі та не у відповідності до норм матеріального та процесуального права, зазначені рішення судів не можна вважати законними та обґрунтованими.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Частиною другою статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
З огляду на викладене, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.
Постанову Ленінського районного суду м. Севастополя від 02 листопада 2007 року та ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 07 лютого 2008 року скасувати, а справу за позовом ОСОБА_5 до Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції в м. Севастополі про визнання звільнення незаконним, поновлення на посаді, зобов'язання внести записи до трудової книжки, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.І. Гаманко
Судді С.В. Білуга
А.Ф. Загородній
М.М. Заїка
В.І. Співак