24 листопада 2011 року 2а-2953/11/1070
Київський окружний адміністративний суд в складі головуючого - судді Щавінського В.Р., при секретарі судового засідання - Талалакіну С.М., за участю представників сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві адміністративну справу
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Управління у справах захисту прав споживачів у Київській області
третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Громадська організація „Перевізник Переяславщини”
про скасування Постанови про накладення стягнень, передбачених ст.23 Закону України «Про захист прав споживачів»№975 від 25.05.2011 р.,-
Фізична-особа підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління у справах захисту прав споживачів у Київській області та просить скасувати Постанову Управління у справах захисту прав споживачів у Київській області про накладення стягнень, передбачених ст.23 Закону України «Про захист прав споживачів» №975 від 25.05.2011 р.
Протокольною Ухвалою Київський окружний адміністративний суд залучив до участі у справі третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Громадську організацію «Перевізник Переяславщини».
У обґрунтування свої вимог позивач зазначає, що 25.05.2010 р. відповідачем було винесено постанову про накладення стягнень, передбачених ст. 23 Закону України “Про захист прав споживачів” від 12.05.1991 р. №1023-XII (далі - Закон №1023-XII), відповідно до якого за відсутності необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію застосовано до позивача штраф у сумі 1815,00 грн.
Вказує, що ним виконуються регулярні спеціальні пасажирські перевезення по автобусному маршруту спеціальних перевезень «Переяслав-Хмельницький - Київ» та назад. У салоні автобуса перебувала інформація визначена п.49 „Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту”, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2007 р. №1184 (далі - Правил).
Пояснює, що відповідачем неправильно застосовані вимоги п.27,41,115 Правил, що призвело до винесення незаконної постанови. Рішення відповідачем прийнято за особистими переконаннями без відповідних належних доказів, в матеріалах справи відсутні будь-які докази які б свідчили про перевезення позивачем пасажирів в режимі регулярних перевезень, які б слугували для прийняття правильного рішення.
Крім цього, позивач вважає, що на його діяльність не розповсюджуються вимоги Закону №1023-XII.
У судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.
Відповідач - Управління у справах захисту прав споживачів у Київській області заперечувало проти позову просило відмовити у його задоволенні. У обгрунтування свої правової позиції вказує, що працівниками Управління у справах захисту прав споживачів у Київській області було проведено перевірку ФОП ОСОБА_1 Перевіркою встановлено, що в маршрутному автобусі з державними номерами НОМЕР_1 по маршруту „Переяслав-Хмельницький-Київ”, відсутній боковий трафарет, витяг із „Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту”, в салоні відсутня інформація: позначення входу, відомостей щодо розміру штрафу за безквитковий проїзд перевезення неоплаченого багажу, позначення місць аварійного виходу, номер телефону перевізника, загальна пасажиромісткість із зазначенням окремо кількості місць для сидіння пасажирів, що являється порушенням п. 27 Правил та ст. 15 Закону №1023-XII, відповідно до якої споживач має право на отримання необхідної, достовірної та своєчасної інформації про послуги.
Пояснив, що перевіркою встановлено, що позивач не видав пасажирам квитки, чим порушив п.41 Правил та ст.6 Закон №1023-XII, за результатами перевірки складено акт №002685 від 07.12.2010 р. (далі - Акт перевірки), на підставі якого винесено постанову про накладення стягнень від 25.05.2011 р. №975.
В судовому засіданні представник відповідача також заперечував проти позову, просив відмовити у його задоволенні.
Третя особа - ГО «Перевізник Переяславщини» в судове засідання свого представника не направила, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. Про причини неявки суд не повідомила, відзиву на позов не надала, будь-яких заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи не заявляла.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець 10.07.2006 р., про що свідчить копія свідоцтва серії В01 №070318.
Рішенням від 31.10.2006 р. № 171Л позивачу надано ліцензію від 01.11.2006 р. серії АВ № 198374 з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі) з дозволеними видами робіт: внутрішні перевезення пасажирів. Строк дії ліцензії з 01.11.2006 р. по 31.10.2011 р.
Позивачем отримано ліцензійну картку серії НОМЕР_2 на виконання робіт з внутрішніх перевезень пасажирів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі) на транспортний засіб VOLKSWAGEN LT 35 державний номерний знак НОМЕР_1.
Відповідно до ст. 26 Закону №1023-XII, на підставі повідомлення №002932 від 15.11.2010 р., направлення № 2813 від 07.12.2010 р. працівниками Управління у справах захисту прав споживачів у Київській області 07.12.2010 р. проведено перевірку дотримання Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту позивачем, яка проводилась у присутності позивача.
Судом встановлено, що перевіряючі позивачем для проведення перевірки були допущені без зауважень.
За результатами перевірки складено Акт перевірки у якому були зафіксовані виявлені порушення, а саме: в маршрутному автобусі з державними номерами НОМЕР_1 по маршруту „Переяслав-Хмельницький-Київ”, відсутній боковий трафарет, витяг із „Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту”, в салоні відсутня інформація: позначення входу, відомостей щодо розміру штрафу за безквитковий проїзд перевезення неоплаченого багажу, позначення місць аварійного виходу, номер телефону перевізника, загальна пасажиромісткість із зазначенням окремо кількості місць для сидіння пасажирів, чим порушено п. 27 Правил надання послуг та ст. 15 Закону №1023-XII, відповідно до якої споживач має право на отримання необхідної, достовірної та своєчасної інформації про послуги.
Крім цього, встановлено, що позивач при здійсненні перевезень не видає пасажирам квитки, що є порушення п. 41 Правил та ст. 6 Закону №1023-XII.
Зафіксовані в Акті перевірки порушення стали підставою для винесення Постанови про накладення стягнень, передбачених ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» від 25.05.2011 р. №975 та припису на усунення недоліків від 07.12.2010 р.
Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 р. №2344-III визначаються засади організації та діяльності автомобільного транспорту.
Статтею 35 вказаного Закону визначено, що послуги з перевезення пасажирів автобусами можуть надаватися за видами режимів організації перевезень: регулярні, регулярні спеціальні, нерегулярні
Перевезення пасажирів автобусами в режимі регулярних пасажирських перевезень здійснюють автомобільні перевізники на автобусних маршрутах загального користування на договірних умовах із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Перевезення пасажирів автобусами в режимі регулярних спеціальних пасажирських перевезень здійснюють автомобільні перевізники на автобусних маршрутах спеціальних перевезень на договірних умовах із замовниками транспортних послуг.
Згідно ст. 34. вказаного Закону автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів;
Порядок здійснення перевезень пасажирів та їх багажу автобусами, таксі, легковими автомобілями на замовлення, а також обслуговування пасажирів на автостанціях і є обов'язковими для виконання організаторами (замовниками) регулярних перевезень та замовниками транспортних послуг, автомобільними перевізниками, персоналом автомобільного транспорту, автостанціями та пасажирами регламентується Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 р. №176 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.09.2007 р. №1184.
Згідно п.27 Правил у разі здійснення міжміських на автобусах розміщується, на передньому і боковому трафаретах - найменування початкового та кінцевого пунктів маршруту; у салоні автобуса зокрема розміщується така інформація: позначення входу та виходу; відомості про розмір штрафу за безквитковий проїзд і перевезення неоплаченого багажу; загальна пасажиромісткість із зазначенням окремо кількості місць для сидіння пасажирів; позначення місць розташування аварійних виходів (із зазначенням способу їх відчинення), номер телефону перевізника, напис "Не курити", нумерація місць під час здійснення міжміських та міжнародних перевезень.
Пунктом 41 Правил передбачено, що пасажир повинен мати квиток на проїзд, квитанцію на перевезення багажу іжміськими маршрутами регулярних перевезень, які дійсні тільки на зазначений у них день і рейс автобуса.
Згідно п.115 Правил перевізники відповідно до укладених договорів здійснюють продаж квитків через автостанції, агентства з продажу квитків та/або самостійно. Продаж квитків може здійснюватися водієм автобусу в разі відсутності у населеному пункті автостанції або агентства з продажу квитків, а також після закриття квитково-касової відомості на автостанції.
Факт відсутності на автубусі та у салоні автобуса інформації передбаченої п.27 Правил, а також факт не видачи пасажарам квітків позивачем по справі не заперечується.
Протиправність оскаржуваної постанови позивач мотивує тим, що ним здійснювались виключно регулярні спеціальні пасажирські перевезення, і відповідно вимоги п.27,45,115 Правил на них не розповсюджуються.
Як вбачається з паспорту автобусного маршруту, погодженого начальником Переяслав-Хмельницького відділення Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, затвердженого замовником-головою громадської організації “Перевізник Переяславщини” (надалі - організація), відповідно до якого організація обслуговує в режимі регулярних спеціальних перевезень маршрут Переяслав-Хмельницький -Київ та у зворотному напрямку.
Судом встановлено, що між Громадською організацією “Перевізники Переяславщини” та позивачем укладений договір про асоційоване членство в організації від 14.08.2009 р., відповідно до п. 2.1 якого позивач має право вимагати від організації організування регулярних спеціальних перевезень пасажирів.
14.08.2009 р. між позивачем та ГО “Перевізник Переяславщини” укладений Договір про організацію перевезення пасажирів в режимі регулярних спеціальних пасажирських перевезень (далі - Договір), згідно якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання забезпечити власними ТЗ, або якими виконавець володіє на відповідній правовій підставі, платне перевезення пасажирів в режимі регулярних спеціальних пасажирських перевезень на умовах та в порядку, визначеному паспортом автобусного маршруту спеціальних перевезень “Переяслав-Хмельницький -Київ”, “Київ -Переяслав-Хмельницький” та інших, визначених замовником.
Преамбулою вказаного Договору передбачено, що:
«Виконавець» - субєкт підприємницької діяльності, який є асоційованим членом/членом ГО «Перевізник Переяславщини», діє на підставі Положення про членство та здійснює перевезення пасажирів, багажу в режимі регярних спеціальних пасажирських перевезень на підставі отриманої ліцензії.
Пасажир - член/асоційований член ГО «Перевізник Переяславщини», який діє на підставі Положення про членство та перевозиться виконавцем.
Зважаючи на положення Закону України «Про автомобільний транспорт» та Договору у разі здійснення позивачем спеціальних пасажирських перевезень, ним можуть перевозитись виключно члени/асоційовані члени ГО «Перевізник Переяславщини».
Згідно ч.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
В той же час під час проведення перевірки, ні під час судового розгляду справи позивачем не було надано суду жодного доказу, що ним перевозились виключно члени ГО «Перевізник Переяславщини». Не було надано таких доказів і третьою особою.
Крім того, судом не можуть бути враховані твердження позивача про те, що на діяльність по здійсненню регулярних спеціальних пасажирських перевезень не поширюється п.27 Правил зважаючи на слідуюче.
Пункти Правил, що регулюють спеціальні регулярні перевезення, входять до складу розділу II Правил надання послуг, який має загальну назву “Перевезення пасажирів автобусами”.
Тобто, даний розділ визначивши загальні вимоги для перевезень пасажирів автобусами, пунктами про спеціальні регулярні перевезення доповнює ці вимоги за особливим порядком перевезення.
Таким чином, суд дійшов висновку, що вимоги п. 27 Правил розповсюджуються на позивача як і на інших перевізників, що надають послугу з перевезення пасажирів автобусами.
Згідно ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно ч.4 ст.72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
З вказаної норми вбачається, що не підлягають доказуванню, саме обставини, встановлені судовим рішенням, а не висновки суду по іншій справі. За таких обставин, висновок суду по справі №2-а-175/2011 р. від 16.02.2011 р. не є в розумінні ч.1 ст.72 КАС України обставиною, яка не підялгає доказуванню по даній справі.
Зважаючи на викладене суд вважає, що висновок суду про те, що відсутність візуальної або гучномовної інформації для пасажирів про відправлення, прибуття автобусів, вартість проїзду, правила надання послуг та пільги на пасажирському автотранспорті, відсутність візуальної інформації для пасажирів в атобусах і маршрутних таксомоторах, передбаченої Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту є обєктивною стороною правопорушення передбаченого ч.5 ст.133-1 КУаАП, а тому органи виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів, в силу ст.244-4 КУаАП, не мають права розглядати справи про правопорушеня заз зазначеню статтею не є обставиною, що спростовую факт вчинення позивачем порушення передбаченого п.27,41,115 Правил
Суд не бере до уваги твердження позивача, що його діяльність не регулюється нормами Закону №1023-XII, з огляду на наступне.
Відповідно до преамбули Закону №1023-XII - цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
У підпункті 1.1.1. договору про асоційоване членство в організації від 14.08.2009 р., укладеного між підприємством та громадською організацією “Перевізник Переяславщини”, встановлено, що пасажир, який діє на підставі положення, від свого імені через організацію або особисто за її сприянням замовляє транспорту послугу, а організація та виконавці, які діють на підставі положення, власними силами та засобами організовують їхнє перевезення в режимі регулярних спеціальних перевезень.
Відповідно до п.17 ст. 1 Закону №1023-XII послуга з перевезення пасажирів це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Таким чином, дія Закону №1023-XII розповсюджується на діяльність, яку здійснює позивач.
Пунктом 4 ст. 1 Закону №1023-XII споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця).
Згідно з п. 2.2 договору про асоційоване членство в організації член (позивач) зобов'язується, серед іншого, нести обов'язки, визначені Правилами надання послуг пасажирського автомобільного перевезення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.1997 р. №176.
На момент виникнення спірних правовідносин та розгляду справи по суті вказана вище постанова Кабінету Міністрів України діє у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.09.2007 р. № 1184 із змінами та доповненнями, саме за порушення п. 27 якої на позивача накладено стягнення.
Пунктом 7 ч. 1 ст. 23 Закону №1023-XII передбачено, що у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, несуть відповідальність за відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію - у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно листа Переяслав-Хмельницької ОДПІ від 14.02.2011 р. №348/10/170, за третій квартал 2010 р., відповідно до поданих звітів субєкта малого підприємництва - фізичної особи платника єдиного податку ОСОБА_1, обсяги від виручки складають 6050,00 грн. Отже, 6050,00 грн. х 30% (санкція передбачена ч.7 ст.23 Закону №1023-XII) становить 1815,00 грн.
Постанова про накладення стягнень, передбачених ст.23 Закону України «Про захист прав споживачів» №975 від 25.05.2011 р., відповідачем винесена правомірно, а тому підстави для її скасування відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 70, 71, 72, 99, 158-163, 167 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку встановленому ст. 254 КАС України.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядку, встановленому статтями 185-187 КАС України.
Суддя Щавінський В. Р.
Постанова у повному обсязі виготовлена 29 листопада 2011 року.