05 вересня 2011 року 2а-22/10/1070
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Мерідіан Плюс /Україна/»
доДержавної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області
проскасування податкового повідомлення-рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Мерідіан Плюс /Україна/»з позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 07.10.2008 № 0000742300/0, на підставі якого податковий орган визначив позивачеві податкове зобов'язання з орендної плати за землю в розмірі 60217,02 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він нараховував та сплачував орендну плату за землю з урахуванням індексів інфляції на підставі договору оренди землі від 03.06.2004 № 243. Визначення податкового зобов'язання з орендної плати за користування земельною ділянкою на підставі договору оренди від 07.07.2005 № 3116 позивач вважає незаконним, оскільки договір оренди землі від 03.06.2004 № 243 не було розірвано, а відтак саме він має братися за основу при визначенні бази оподаткування.
Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у задоволені позову відмовити. В обґрунтування заперечень на позов відповідач вказав, що оскаржуване рішення прийняте з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач, діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.12.2009 було зупинено провадження у даній справі, яке поновлено відповідно до ухвали Київського окружного адміністративного суду 25.06.2011 року.
З огляду на ту обставину, що сторонами були подані клопотання про розгляд справи за їх відсутності, судом прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Мерідіан Плюс /Україна/»є юридичною особою, що зареєстрована Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області 18.03.2004, та перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Вишгородському районі Київської області з 26.03.2004 за № 864-ТОВ.
Як вбачається з матеріалів справи, у червні 2004 року між позивачем і Вишгородською міською радою Київської області укладено договір оренди землі від 03.06.2004 № 243, на підставі якого позивач набув право користування земельною ділянкою площею 0,5061 га, що знаходиться у м. Вишгород по вул. Шолуденка, 19.
Даний договір зареєстровано у Вишгородській міській раді у державному реєстрі землі (запис від 03.06.2004 за № 243).
Відповідно до зазначеного договору, орендна плата за рік складає 5520,00 грн. за 0,5061 га. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснювалось з урахуванням індексів інфляції.
У зв'язку із неодноразовою зміною територіальних меж м. Вишгород земельна ділянка, що була предметом договору оренди землі від 03.06.2004 № 243, знаходилась то в межах то поза межами міста.
У зв'язку з цим, 07.07.2005 між позивачем і Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області було укладено новий договір оренди серії ВСС № 768157 тієї ж земельної ділянки, який 07.07.2005 посвідчено приватним нотаріусом (реєстраційний № 3116) та 20.07.2005 зареєстровано Київською регіональною філією «Центру Державного земельного кадастру»у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та права постійного користування землею, договорів оренди землі за № 040534200012.
Нормативна грошова оцінка, що визначена згідно зазначеним договором становить 363769,04 грн., а розмір орендної плати -36376,92 грн. за рік, 3031,41 грн. -за місяць.
У період з 29.08.2008 по 25.06.2008 посадовими особами Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області проведено перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2007 по 31.03.2008, про що складений акт перевірки від 29.09.2008 № 638/23-1/32878486 (надалі -Акт перевірки).
У ході проведення перевірки перевіряючими встановлено, зокрема, факти порушення позивачем приписів статей 13, 15, 18 Закону України від 03.07.92 № 2535-ХІІ «Про плату за землю», що призвело до заниження податку з орендної плати за землю за 2007 рік по 2661,41 грн. щомісячно на загальну суму 31936,89 грн. та у січні місяці 2008 року -2735,93 грн., у лютому 2008 року - 2735,93 грн., у березні 2008 року - 2735,93 грн. Загалом на суму 40144,68 грн.
За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.10.2008 № 0000742300/0, згідно з яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з орендної плати за землю в розмірі 60217,02 грн., з яких: 40 144,68 грн. -за основним платежем; 20072,34 грн. -штрафні (фінансові) санкції.
Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до суду.
Як встановлено під час судового розгляду, заниження податку з орендної плати за землю відбулося внаслідок того, що впродовж 2007 року та 1 кварталу 2008 року позивач самостійно визначав податкові зобов'язання за цим платежем на підставі договору оренди землі від 03.06.2004 № 243, укладеного з Вишгородською міською радою Київської області, згідно з яким розмір орендної плати є меншим, ніж це передбачено іншим договором оренди цієї ж земельної ділянки, який укладений з Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області від 07.07.2005.
Тобто, спір між сторонами виник у зв'язку з тим, що стосовно однієї й тієї ж земельної ділянки мало місце існування двох договорів оренди, укладених у червні 2004 року та липні 2005 року, якими визначено різні розміри орендної плати.
Питання про дійсність договору оренди від 03.06.2004 № 243, укладеного позивачем з Вишгородською міською радою Київської області, вирішувалось у господарському суді.
Рішенням господарського суду Київської області від 01.03.2010 по справі № 6/382-07/4 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мерідіан Плюс /Україна/»до Вишгородської міської ради Київської області про визнання дійсним договору оренди землі від 03.06.2004 № 243, залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 01.07.2010, у задоволенні позову відмовлено.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
В силу пункту 8 частини першої статті 14 Закону України від 25.06.1991 № 1251-XII «Про систему оподаткування»плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності) належить до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).
Статтею 2 Закону України від 03.07.1992 № 2535-XII «Про плату за землю»передбачено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.
Згідно із статтею 4 Закону України від 03.07.1992 № 2535-XII «Про плату за землю»ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім цього Закону.
Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки (стаття 13 Закону України від 03.07.1992 № 2535-XII «Про плату за землю»в редакції, яка діяла на дату виникнення спірних правовідносин).
Статтею 15 Закону України від 06.10.1998 №161-ХІУ «Про оренду землі»передбачено, що однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Згідно із статтею 18 Закону України від 06.10.1998 №161-ХІУ «Про оренду землі»договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.
Статтею 14 Закону України від 03.07.1992 № 2535-XII «Про плату за землю»передбачено, що платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.
Відповідно до частини другої статті 126 Земельного кодексу України (в редакції, що була чинна на момент укладення договорів оренди) право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.
Згідно із статтею 20 Закону України від 06.10.1998 №161-ХІУ «Про оренду землі»( в редакції на момент укладення договорів оренди) укладений договір оренди землі підлягав державній реєстрації.
Таким чином, підставою для визначення розміру податку -орендної плати за землю, є дані договору оренди відповідної земельної ділянки, який зареєстрований в установленому порядку.
Як вже зазначалось судом, позивачем укладено два договори оренди однієї ж земельної ділянки: від 03.06.2004 № 243 -з Вишгородською міською радою Київської області та від 07.07.2005 -з Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області. При цьому, договір від 07.07.2005 був зареєстрований Київською регіональною філією «Центру Державного земельного кадастру»у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та права постійного користування землею, договорів оренди землі.
Доказів реєстрації в установленому законодавством порядку договору оренди від 03.06.2004 № 243 суду не надано.
Надаючи оцінку договорам оренди суд звертає увагу на наступне.
Земельна ділянка, що є предметом договору оренди, є власністю держави. Органи державної влади у цивільно-правових відносинах з іншими суб'єктами права не мають власної правосуб'єктності і діють виключно від імені та в інтересах держави в межах повноважень, визначених законодавством.
Таким чином, у договорах оренди, що укладались з позивачем, орендодавцем виступала держава Україна, а дії Вишгородської міської ради Київської області та Вишгородської районної державної адміністрації Київської області щодо надання в оренду земельної ділянки, що належить державі, є тотожними діям представників держави.
Виходячи з того, що адміністративно-територіальні межі м. Вишгород упродовж 2004 -2009 років змінювались і земельна ділянка почергово знаходилась то в межах міста, то поза його межами, компетенція органів державної влади щодо вчинення юридично значимих дій щодо володіння, користування і розпорядження вказаною земельною ділянкою також переходила від Вишгородської міської ради Київської області до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області.
Послідовно укладаючи договори оренди земельної ділянки, що належить державі, з різними представниками, які діяли в межах наданої їм компетенції (під час судового розгляду компетенція Вишгородської міської ради Київської області та Вишгородської районної державної адміністрації Київської області відносно укладення договорів оренди земельної ділянки не оспорювалась), відбувалась новація у зобов'язаннях з приводу оренди, в тому числі й щодо визначення розміру орендної плати. При цьому, зміна представників орендодавця не призвела до зміни сторони договору оренди -держави, адже земельна ділянка, що становить предмет оренди, як була, так і залишається власністю держави.
Таким чином, в силу новації зобов'язань, внаслідок укладення договору оренди на нових умовах, старі зобов'язання втратили чинність.
Суд також звертає увагу й на інший аспект договірних відносин між позивачем і Вишгородською міською радою Київської області, що отримав оцінку в рішенні господарських судів: договір оренди землі від 03.06.2004 № 243, укладений позивачем з Вишгородською міською радою Київської області, не був зареєстрований в установленому порядку, а тому його дійсність не була підтверджена господарським судом.
Згідно з частиною третьою статті 640 Цивільного кодексу України ( в редакції, що діяла на момент укладення договору) договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Крім того, як зазначено у пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.
У контексті податкових відносин це означає, що за будь-яких обставин позивач неправомірно формував податкові зобов'язання з орендної плати за землю на підставі договору оренди землі від 03.06.2004 № 243, укладеного з Вишгородською міською радою Київської області, який не було зареєстровано в установленому порядку, і не зважав на розмір орендної плати, визначений на підставі договору оренди від 07.07.2005, укладеного з Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області, який посвідчений нотаріально та зареєстрований в установленому порядку.
Відповідно до статті 14 Закону України від 19.09.1996 № 378/96 «Про плату за землю»платники податку за землю самостійно визначають суму податкового зобов'язання і декларують її у відповідному розрахунку плати за землю, який подають до органів державної податкової служби до 1 лютого поточного року.
Згідно із статтею 17 Закону України від 03.07.1992 № 2535-XII «Про плату за землю»податкове зобов'язання по земельному податку, а також по орендній платі за землі державної та комунальної власності, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
В силу статті 27 зазначеного Закону, контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку здійснюється державними податковими інспекціями.
Згідно з підпунктом «в»підпункту 4.2.2 пункту 4.2. Закону України від 21.12.2000 № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", який підлягав застосуванню на дату виникнення спірних правовідносин, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.
Відповідно до підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
В силу положень частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На виконання цих вимог, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів належними та допустимими доказами правомірність своїх дій та, відповідно, прийнятого рішення.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача не є обґрунтованими, а його вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови
Суддя Панченко Н.Д.