91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
26.12.11 Справа № 8/197/2011
За позовом Відкритого акціонерного товариства "Об'єднання Склопластик", м. Сєвєродонецьк Луганської області,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рутіна", м. Сєвєродонецьк Луганської області, -
про стягнення 3000 грн. 00 коп.
Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,
при секретарі судового засідання Качановській О.А.,
в присутності представників сторін:
від позивача - ОСОБА_1 -представник, - довіреність №б/н від 28.09.11 року;
від відповідача -представник не з'явився
розглянувши матеріали справи, -
суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар у сумі 3000,00 грн., обґрунтовуючи свої вимоги посиланням на неналежне виконання відповідачем свого обов'язку щодо сплати вартості товару, отриманого на підставі видаткових накладних.
На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 12.12.11 року до 26.12.11 року -у зв'язку з неявкою позивача та з метою надання сторонам можливості подати додаткові докази та здійснити взаємозвірку.
До початку судового засідання 26.12.11 року позивачем подано клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке судом задоволено.
У судовому засіданні він повністю підтримав заявлені вимоги.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов не скористався, хоча у судовому засіданні, яке відбулося 12.12.11 року, позов визнав у повному обсязі; наявність боргу у вищезазначеній сумі він також визнав у листі на адресу позивача (вих. №213 від 15.12.11 року).
До судового засідання 26.12.11 року він не з'явився без пояснення причин, хоча належним чином був поставлений до відома про дату, час та місце судового слухання, що підтверджується матеріалами справи (а.с.72,74).
Позивач не заперечив проти розгляду справ у цьому судовому засіданні за відсутності відповідача.
З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги обставини справи та наявні у ній докази, керуючись ст.ст.4-3,ч.3 ст.22.ст.ст.32-34.43 та 754 ГПК України, суд вважає за можливе вирішити спір по суті за відсутності відповідача -на підставі наявних у справі доказів.
І.Заслухавши позивача, дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.
Договірні правовідносини між сторонами по справі відсутні.
Як стверджує позивач, на підставі усної домовленості, досягнутої з відповідачем, останній у період з 08.01.08 року по 21.03.08 року попередньо, в рахунок майбутніх поставок позивачем товару, перерахував на користь позивача грошові кошти у загальній сумі 34920,00 грн., що підтверджується банківськими виписками: від 08.01.08 року на суму 8220,00 грн.; від 10.01.08 року на суму 8220,00 грн. та від 21.03.08 року на суму 18480,00 грн. (а.с.7-10).
На виконання тієї ж усної домовленості позивач у період з 14.01.08 року по 25.06.09 року відпустив на користь відповідача товарно-матеріальні цінності на загальну суму 37920,00 грн., що підтверджується наступними доказами:
накладними:
№00000016 від 14.01.08 року на суму 16440,00 грн.; №00000308 від 25.03.08 року на суму 18480,00 грн. та №00000436 від 25.06.09 року на суму 3000,00 грн., - кожна з яких містить докази отримання товару уповноваженою особою відповідача; термін оплати товару у накладних не зазначено (а.с.11,13, 15);
довіреностями:
ЯОО №341862 від 14.09.08 року на ім'я ОСОБА_2.; ЯОО №341885 від 24.03.08 року на ім'я ОСОБА_3 та №35 від 25.06.09 року на ім'я ОСОБА_4 (а.с.12,14, 16).
З огляду на те, що відповідач не повністю сплатив вартість отриманого товару, 31.03.11 року за вих. №61 позивач спрямував на його адресу претензію та висунув вимогу про сплату боргу у сумі 3000,00 грн., який мається станом на 31.03.11 року (а.с.17); відповідач підтвердив факт отримання цієї претензії (а.с.65), але заходів до сплати боргу не вжив, пояснивши суду 12.12.11 року, що позивач має перед ним у сумі 3160,00 грн., у зв'язку з чим запропонував здійснити взаємозалік вимог.
Факт наявності такого боргу відповідач також визнав при підписанні акту взаємозвірки стану розрахунків на 31.03.11 року (а.с.66).
Позивач у судовому засіданні пояснив, що взаємозалік вимог є неможливим, оскільки постановою господарського суду Луганської області від 21.03.11 рок по справі №20/93б його визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру (а.с.35-39).
Сторони не досягли домовленості з зазначеного питання, - що стало підставою для звернення позивача з цим позовом до суду.
Відповідач позов визнав.
ІІ.Заслухавши позивача, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.
Однією з засад цивільного законодавства є свобода договору (п.3 ст. 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ)).
Статтею 6 ЦКУ встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Згідно частинам 1-2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ч.ч. 1-2 ст. 202 ЦКУ).
Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 203 Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 204 ЦКУ визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Чинним ЦКУ встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися мовчанням, а згідно частинам 1-2 ст. 206 ЦКУ усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.
Укладення у спрощений спосіб договору за обставин, які мають місце у справі, не суперечить правилу пункту 1 ст. 208 Цивільного кодексу, згідно якому у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.
Таким чином, з обставин справи та наявних у ній доказів вбачається, що сторони за цим спором НЕ порушили жодної з вищеперелічених вимог чинного законодавства та уклали договір у спрощений спосіб, тобто у спосіб, ними обраний, встановили між собою правовідносини, які є предметом розгляду по цій справі.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 ст. 626 ЦКУ), - тобто, уклавши його в усній формі, сторони набули низку прав та зобов'язань.
Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 ст.509 ЦКУ).
Закон -ст.525 ЦКУ - не передбачає права сторони на односторонню відмову від виконання зобов'язань, а згідно ст.526 ЦКУ зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Статтею 527 ЦКУ встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор -прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.
Як сказано у частині 1 ст. 530 ЦКУ, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно наявним доказам, сторони не встановлювали термін сплати відповідачем вартості отриманого товару, а тому позивач правомірно скористався правилом частини 2 ст. 530 ЦКУ, якою встановлено, що у разі, коли строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
З обставин справи вбачається, що для відповідача строк сплати боргу є таким, що настав.
Правовідносини, які існують між сторонами за цим спором, належать до купівлі-продажу.
Тобто відповідач, отримавши від позивача товар на вищезгадану суму, повинен був у семиденний строк з дня отримання письмової вимоги позивача оплатити його вартість, однак в частині спірного залишку боргу не зробив цього.
Відповідач у порядку та у спосіб, встановлені чинним законодавством, не довів, що спірний товар йому передано безоплатно, а тому повинен дотримуватися вимог ст.655 ЦКУ, в силу якої за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Позивач по справі належним чином виконав вимоги ст.ст. 662 та 663 ЦКУ, - тобто передав відповідачу вказану у видатковому документі кількість товару.
Відповідач припустився порушення вимог чинного цивільного законодавства, не сплативши вартість отриманого товару.
Статтею 691 ЦКУ встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Якщо ціну встановлено залежно від ваги товару, вона визначається за вагою нетто, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу. Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару. Якщо продавець прострочив виконання обов'язку щодо передання товару, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на день передання товару, встановлений у договорі, а якщо такий день не встановлений договором, - на день, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Положення цієї частини про визначення ціни товару застосовуються, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання.
Отримавши від позивача товар, відповідач повинен був дотримуватися вимог вищецитованої статті.
Такий його обов'язок передбачено частинами 1 та 2 ст. 692 ЦКУ, якими встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, - а також договором. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
З огляду на те, що відповідач не вчинив таких дій, позивач правомірно скористався правилом частини 3 ст. 692 ЦКУ, в якій сказано, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Отже, з боку відповідача має місце неналежне виконання умов укладеного між сторонами договору (порушення зобов'язань).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦКУ).
Згідно п.п.3 та 4 статті 611 Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків та моральної шкоди.
Частинами 1 та 2 статті 612 ЦКУ визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні свого обов'язку щодо сплати вартості отриманого товару, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦКУ).
Боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові спричинені збитки. Розмір збитків, спричинених порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частини 1 та 2 ст.623 ЦКУ).
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.
Керуючись ст.ст.44 та 49 ГПК України, суд покладає судові витрати на відповідача.
На підставі викладеного, ст.ст. 11, 525, 526, 530, 560, 610-612, 614, 623, 655, 691 та 692 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст. 4-3,22,32-34,43,44, 47-1,49,75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити у повному обсязі.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рутіна", ідентифікаційний код 24200502, яке знаходиться за адресою: місто Сєвєродонецьк, вул. Промислова, 22 Луганської області, - на користь Відкритого акціонерного товариства "Об'єднання Склопластик", ідентифікаційний код 05758977, яке знаходиться за адресою: місто Сєвєродонецьк, вул. Промислова, 2 Луганської області, - основний борг у сумі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп., а також витрати по сплаті судового збору у сумі 1411 (одна тисяча чотириста одинадцять) грн. 50 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні 26.12.11 року оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.
Рішення складено у повному обсязі та підписано -28 грудня 2011 року.
Суддя А.П.Середа