26 грудня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.
суддів Григоренка М.П., Оніпко О.В.;
секретар судового засідання Коробчук А.М.,
з участю ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду від 4 жовтня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до Житлово-комунального підприємства «Центральне»м. Рівного про визнання порушення умов договору з надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, усунення порушень та проведення перерахунку за фактично надані послуги,
Рішенням Рівненського міського суду від 4 жовтня 2011 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позову до Житлово-комунального підприємства «Центральне»м. Рівного про визнання порушення умов договору з надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, усунення порушень та проведення перерахунку за фактично надані послуги відмовлено за безпідставністю.
Не погодившись із таким висновком суду першої інстанції та вважаючи його необґрунтованим, позивачі у поданій апеляційній скарзі доводили, що відповідач не в повній мірі надавав їм послуги, що були передбачені укладеним сторонами договором про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, або ж надавав їх неналежної якості.
Покликаючись на ці обставини, позивачі просили апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити у справі нове рішення про задоволення їх вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до Житлово-комунального підприємства «Центральне»м. Рівного, суд першої інстанції правильно виходив з наступного.
Відповідно до ст. 179 ЖК Української РСР користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями (зараз -Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків).
Частиною 1 ст. 10 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду”, Правилами користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 року № 572, встановлено, що утримання приватизованих квартир (будинків) здійснюється за рахунок коштів її власників.
Згідно з ч. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»та згаданих Правил власники приватизованого житла у багатоквартирних будинках (до них належать і власники квартир у кооперативних будинках та викуплених квартир) є співвласниками всіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання і повинні сплачувати свою частку витрат у загальних квартирах на утримання будинку (житла) та прибудинкової території пропорційно до займаної площі. Послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій зобов'язані сплачувати як квартиронаймачі, так і власники викуплених та приватизованих квартир.
Тому навіть відсутність договірних відносин не є достатньою підставою для звільнення наймача чи власника житлового приміщення від оплати житлово-комунальних послуг, оскільки обов'язок з їх сплати на них покладений законом.
Пунктом 7 ч. 2 „Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків”, затверджених Постановою КМ України від 8 жовтня 1992 року за № 572 встановлено, що власники, наймачі, орендарі квартир зобов'язані оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 10 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 59 ЦПК України).
Згідно зі ст. 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З матеріалів справи вбачається, що позивачі як співвласники проживають у квартирі № 2 на вул. Соборній, 342/344, у м. Рівному, і вважають, що їхній будинок відповідачем обслуговується неякісно.
Проте допустимих ч. 3 ст. 18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»доказів про порушення відповідачем умов договору з надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, який сторонами був укладений 31 травня 2009 року, позивачами суду не надано.
Тому з урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін та виконавши інші вимоги цивільного судочинства, вирішив дану справу згідно із законом.
Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Рівненського міського суду від 4 жовтня 2011 року залишити без змін.
Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення. Вона може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий
Судді: